Що під хусткою? Полтавські очіпки початку ХХ століття

З 1902 до 1910 року етнограф Іван Зарецький працював колектором Етнографічного відділу Російського музею Олександра ІІІ у Санкт-Петербурзі. Він часто їздив на Полтавщину, де зібрав колекцію полтавських очіпків. Вона цікава тим, що демонструє розмаїття очіпків у крої, конструкції, використанні різних матеріалів. На фотографіях Зарецького бачимо жінок в очіпках, а також сцени із полтавського базару, де продавали ці головні убори.

Зазвичай світлини не передають усієї краси цього виробу. На чорно-білих знимках не видно кольору тканини, стрічок та оздоблення. Та й очіпки здебільшого сховані під хусткою. Тільки форма головного убору вказує на те, що на жінці одягнений очіпок. Його носили у різних регіонах України. 

Існувало три види очіпків: з твердим каркасом, м’яким каркасом або безкаркасні. У варіанті із твердим каркасом між основною тканиною та підкладкою клали прокладку, яка тримала форму головного убору. Її робили з картону, кількох шарів грубого полотна або джгутів соломи, перев’язаних грубою ниткою. В очіпках з м’яким каркасом (або "стьобаних очіпках") між основною тканиною та підкладкою клали вату, шари виробу простобували разом (такий прийом використовували і при пошитті верхнього одягу, зокрема юпок з рукавами). Такі очіпки також добре тримали форму, але на відміну від попереднього типу їх можна було зім’яти. Безкаркасні (або "м’які") очіпки шили з основної тканини і підкладки. На відміну від двох попередніх типів, вони не тримали форму.

Найдорожчими і найошатнішими вважали очіпки з парчевоїтканина з шовковою основою тканини. Зазвичай вони були на твердому каркасі. Ззаду пришивали кольорові стрічки, які стягували очіпок, спереду зав’язували на бант.

Таку ж конструкцію могли мати очіпки з дешевших тканин — набивного ситцю або однотонної бавовни. Денця цих очіпків простьобували, а смуга навколо голови була рівною. Зазвичай її обшивали оксамитом темних кольорів. Ширина смужок простібування була різною. Тканину на денці очіпків призбирували, гофрували, закріпляючи брижі нитками по всій площині, що надавало денцям додаткової жорсткості та фактурності. Також для формування денця тканину закладали у глибокі складки, або ж призбирували у передній частині без простібування чи складок.

Буденні "м’які" очіпки з недорогої тканини мали простий крій, а святкові, з дорогої тканини — складний. На фото можна побачити, що навіть у м’яких, скромних очіпках використовували дорогу тканини типу тафти, денця простьобані, тоді як очіпок із ситцю мав лише звичайне призбирування. Про буденність та святковість може свідчити обрамлення очіпків. Окрім смужок оксамиту, це могли бути і маленькі зубці для додаткового оздоблення головного убору.

Ще одним оздобленням очіпків були стилізовані "віночки" з широкої кольорової смужки, яка при зібранні нагадувала квіти. Яскрава смужка на фоні основної темної тканини додавала убору ошатності.

У записах Зарецький окрім терміну "очіпок" вживає також назву "пов’язка". Так підписані деякі артефакти, а на фотографії з базару в Полтаві зазначено, що продаються і очіпки, і пов’язки. Тамара Ніколаєва у виданні "Українська минувшина" 1994 року пише, що назва "пов’язка" побутувала на Чернігівщині та Полтавщині, і що це "закріплений на каркасі яскравий шерстяний платок".

Схоже, що назва "пов’язка" вказує на імітацію драпірування хусткою головного убору. Якщо придивитися до очіпків з такою назвою, то можна помітити, що їхня конструкція дійсно дуже нагадує драпірування дорогої хустки по каркасу. В таких "пов’язках" завжди є імітований вузол, який нібито утворений при зав’язуванні попереду кінців хустки. Саме такі "зав’язки" з "вузлами" видно і на світлинах Зарецького.