Одяг, прикраси та вулична їжа Полтавщини на початку ХХ століття

Почесний громадянин Полтави

<p>Іван Зарецький (1857&mdash;1936)</p>

Іван Зарецький народився 1857 року у селі Лютенька на Полтавщині. Походив з родини заможного козака. Початкову школу не закінчив. Самотужки вивчав природознавство та освоїв мистецтво фотографії. 

Зацікавився археологією наприкінці 1870-х років. Він першим почав досліджувати гончарні промисли Полтавщини, зокрема у середній і нижній течії Ворскли. Саме Зарецький першим опублікував опис Малоперещепинського скарбу, який віднайшли 1912 року.

Наприкінці 1880-х років дослідник формував колекції краєзнавчого музею Полтавщини. Року 1901 підготував збірку кустарних виробів для Всеросійської виставки в Санкт-Петербурзі. На 2-й Всеросійській виставці завідував Полтавським відділом. Згодом його обрали почесним громадянином Полтави. 

У 1902—1910 роках Зарецький працював в Етнографічному відділі Російського музею Олександра ІІІ. Відомо, що його зарплата становила 100 рублів на місяць. Також йому виділили 60 рублів на роз’їзди і 1000 рублів для закупівлі експонатів. У записах музею є свідчення про його щорічні експедиції та кількість придбаних артефактів. Зокрема, 1902 року він відвідав Зіньківський, Лохвицький, Кобеляцький повіти і зібрав 650 експонатів. Також музей придбав у Зарецького його колекцію вишивок та рукописний альбом "Малорусские узоры Полтавской губернии".

Року 1912 дослідник переїхав із Полтави у Воронеж, а звідти у 1915-му перебрався в Оренбург, де й дожив віку. Працював там спеціалістом кустарних промислів, деякий час завідував фаянсовим заводом, а 1928 року влаштувався в Оренбурзький музей. Роком раніше за домовленістю з Товариством вивчення Казахстану розкопав і описав 20 курганів кочовиків. Разом із сином Федором відкрив поклади вогнетривкої глини і каоліну. 

Одяг та прикраси 

Зарецький зібрав не лише велику колекцію керамічних виробів з Полтавщини, а й багато предметів традиційного одягу, килимів, рушників, взірців вишивок, ремісничі інструменти, дерев’яні вироби, предмети культу, писанки, музичні інструменти, іграшки.

Предметну збірку доповнюють дві фотоколекції№487 та №1126. Зарецький зробив світлини в експедиціях 1903 та 1906 років у Зіньківському, Прилуцькому, Лубенському, Кобеляцькому, Гадяцькому, Миргородському, Кременчуцькому, Хорольському та Золотоніському повітах. Кожна фотографія — із коментарем автора. Під фото №12колекція 1126–41 Зарецький написав: "Тіпають прядиво — розламують (щоби відділити волокна) на "терлиці" тверду частину стебла вимоченої та висушеної коноплі".

Колекція фотографій №1126, яку зберігають в Російському етнографічному музеї у Санкт-Петербурзі (РЕМ), — маловідомий науковий доробок Зарецького і джерело вивчення одягу Полтавщини. На світлинах бачимо різноманітне вбрання дівчат, жінок, чоловіків та дітей.

На фото Зарецький представив різні варіанти миргородських керсеток, декорованих аплікацією. Подібний декоративний прийом застосований і на юпках з рукавами. Також ми бачимо традиційні дівочі пов’язки з хусток, які прикрашені квітами. На шиї у жінок, окрім намиста, є й дукачі. На всіх дівчатах широкі спідниці, декоровані смугами оксамиту. У тих, хто одягнений у керсетки, навіть можна роздивитися вишивку на сорочках.

На світлині бачимо жінку та двох дівчат (можливо, наречена з дружкою) з села Жовнине Золотоніського повіту у керсетках, які мають вже інше оздоблення — не аплікацію, як у миргородських керсетках, а вишивку машинною строчкою по краю верхньої поли.

На дівчатах з села Іваниця Прилуцького повіту керсетки оздоблені лише оксамитовою смужкою по краю поли і по низу керсетки. А керсетка на молодій жінці з села Перевіз Миргородського повіту пошита з кубового ситцю і має геть інший крій.

На фотографіях Зарецкого ми бачимо також асортимент і жіночого стегнового одягу. Окрім спідниць з однотонної тканини і з квітчастого кубового ситцю фотокамера дослідника зафіксувала й відомі плахти Полтавщини.

До плахт жінки одягали вовняні або парчеві запаски. Судячи з описів Зарецького, замість плахти заміжні жінки могли носити одночасно дві запаски — позадницю і попередницю, так само, як на Гуцульщині. Запаски різного кольору ткали з тонкої вовни.

Буденні запаски були одноколірні (сині, зелені, червоні), а святкові додатково декорували вибійкою. Зразки таких запасок Зарецький придбав для музею. 

На Полтавщині досить часто застосовували поверхневу вибійку. Нею оздоблювали і спідниці, і чоловічі штани. Вибійку робили майстри на базарах. Зокрема, таких майстрів вибійки за роботою з містечка Комишня Миргородського повіту можемо бачити на фото . Жінки приносили тканину, на якій майстер за допомогою олійних фарб і вибійчаних дощок наносив малюнок. Біля робочих столів, де робили вибійку, видно великі дошки з різними малюнками.

Один із важливих головних жіночих уборів — очіпок. Він мав складну конструкцію, тож виготовляли його спеціальні майстри. Такі вироби жінки купували на базарах Полтави, де Зарецький їх сфотографував. Під час поїздок Полтавщиною він придбав кілька зразків для музею .

На світлинах бачимо дівчат з вінцеподібно пов’язаними хустками. Року 1902 роціІвану Зарецькому вдалось придбати для музею вже рідкісний для початку ХХ століття головний убір нареченої з села Андруші Переяславського повіту.

Якщо уважно придивитися до світлин, то ми побачимо у жінок на поясі так званий "карман" — сумочку-кишеньку, яку прив’язували до поясу. Одну з таких придбаних Зарецьким кишень можна роздивитися на фото. На ній добре видно вишивку машинною строчкою — аналогічно оздобленню керсеток і юпок. Кишеня має фігурне завершення низу. Виріб зі схожим дизайном видно на іншому фото.

Не оминув увагою Зарецький і жіночі прикраси. На знимках їх важко розгледіти, кілька пар сережок він придбав для музею.

Місцеві смаколики

Насамкінець про солодке. На базарах Полтавщини продавали вуличну їжу. На фото камера Зарецького зафіксувала "виготовлення сластьон". Це пончики без начинки, які жінки смажили на олії одразу на базарі. Для цього майстрині встановлювали намети, а під ними встановлювали "портативну" пічку, на яку ставили пательню з олією. На фото ми бачимо жінок за роботою, а також готові пончики, які лежать збоку на таці. 

Смажені сластьони посипали крупною сіллю, яка стояла у великих мішках під наметом. За 1 копійку можна було купити три смаколика. "Сластьони" на базарах Полтавщини були улюбленим сюжетом фотографів того часу.