Чернігівське Полісся у 1908 році. Унікальні світлини Анатолія Павловича

Особливість народного житла

Під час експедиції на Чернігівське Полісся Анатолію Павловичу вдалося зафіксувати чимало цікавих архаїчних рис народного житла і костюму, які ще побутували на початку XX століття.

Увагу сучасного глядача може привернути хата з солом’яним дахом та незвично високим комином. Насправді це не комин печі, а дерев’яний кадуб для відводу диму від лучника. І схоже, що цю хата топили "по-чорному", бо не видно другого димаря — комина від печі. На іншому фото бачимо два комини — від печі (прямокутного, на гребені даху) і від лучника (круглого, посередині схилу даху). 

Як лучник виглядав в інтер’єрі, добре видно на фото. Фактично він слугував сучасним торшером, який мав освітлювати приміщення у темний час доби. Для влаштування такого комина з лучником використовували цільний шматок дерева, в якому робили наскрізний отвір. Частина комина звисала зі стелі у хаті (для цього у стелі робили отвір), а решта через горище та через стріху виходила назовні. До комина підвішували мішок, який обмазували глиною. Мішок (іноді його називали "кабицею") був значно ширший, ніж сам комин. Джерелом світла були запалені лучини, для яких влаштовували лучник (або посвіт). Саме архаїчну форму лучника (колода з встромленим у неї шматком грубої гілки з обрізаними маленькими гілочками, що створювали розгалуження, на яке клали лучину) ми бачимо на фото. 

Комин створював сильну тягу, і лучини добре горіли, освітлюючи хату. Пізніше до комина з мішковини почали підвішувати металеву решітку, на яку клали лучину. На літній період, коли потреби в такому комині з лучником не було, м’яку частину з тканини підвішували до стелі. Комин опускали на початку осені. Поширений обряд приурочували до дня Симеона Стовпника 1 вересня. Жінки наводили лад у хаті, готували обрядові страви, а діти бігли до сусідів зі звісткою: "Приходьте до нас, будемо комина женити". Були навіть спеціальні обрядові пісні: "Ой прийшли ж ніченьки довгенькі, посвіти ж нам, комину біленький! Ми ж тебе квітами убрали, барвінком-рутою оперезали". Урочисто запалений посвіт на початку осені мав зберігатися в оселі до весни. У 1980-х роках можна було ще побачити старі хати, в стелі яких залишався отвір від комина для лучника, хоча ні комина, ні лічника давно вже не було.

На фотографіях Павловича ми бачимо типові для Чернігівського Полісся зрубні хати під чотирисхилим солом’яним дахом, в яких житлову частину обмащували глиною і білили. Також трапляються хати і з двосхилими дахами. Хати були як двокамерні (хата+сіни), так і трикамерні (хата+сіни+комора). Стіни житлової частини могли обмащувати і білити не по всій площині стінни, а лише між колодами зрубу. У південно-східних районах Чернігівщини могли білити і хату, і комору при хаті.

Цікавою для дослідників народного житла є фіксація на світлинах різного розташування хати відносно вулиці — як заглиблене у дворі, так і наближеного (причілкова стіна хати з вікнами виходить безпосередньо на вулицю). У другому варіанті завжди є високі глухі ворота з хвірткою і дашком, які створюють враження повністю закритого від сторонніх очей внутрішнього простору двору. Дашок над воротами з хвірткою міг бути дерев’яним, або солом’яним.

Павлович також сфотографував господарські споруди двору.

Вражають своєю монументальністю стовпові зрубні млини голландського типу (у них повертається лише верхня частина). Окрім вітряків, на Чернігівщині було багато і водяних млинів.

Що одягали на щодень

Надзвичайно цінною для вивчення буденного давнього вбрання мешканців Чернігівського Полісся є фотографія групи селян з села Пакуль, що на Чернігівщині. Найперше привертає увагу безрукавний чоловічий і жіночий суконний одяг. Такі безрукавки з домотканого сукна можна вважати попередницями керсеток. Власне, і назва цього одягу значиться в описах як "корсетка". Такі безрукавки мали кишені, а позаду для розширення нижньої частини виробу вставляли клини. Сукняну безрукавку саме з таким кроєм ми бачимо на жінці, яка стоїть крайня зліва. Для чоловіків безрукавки шили з сукна темних кольорів, тоді як для жінок використовували сукно білого або кремового кольору. 

На такий архаїчний одяг звернув увагу і Федір Вовк, про що свідчать предмети у колекції музею.

Тут можна роздивитися цікаві деталі, які не так чітко видно на фотографіях: відсутність коміра у жіночих безрукавках, і наявність коміра-стійки у чоловічих безрукавках, обшивка краю горловини і коміра кольоровою тканиною, фігурне оформлення клапана кишені.

На Чернігівському Поліссі побутували й інші види безрукавного одягу —класичні керсетки, пошиті вже з купованих тканин. Такі керсетки з однотонної тканини ми бачимо на фото. А от на іншій  світлині у дверях хати стоїть жінка, одягнена у керсетку з набивного або кубового ситцю. Як це виглядає у кольорі, можна побачити на фото подібних керсеток, які придбали під час експедиції.

Окрім традиційного старовинного жіночого поясного вбрання, для регіону були характерні також спідниці, які по низу оздоблювалися вишивкою. Їх видно на жінках.

Одну з таких спідниць, яку купили для музею, представлено на фото. Тут добре видно її крій, який складається з чотирьох пілок. Вишивка на передній пілці значно вужча, бо попереду одягали запаску або фартух. Як і в інших спідниць традиційного крою, розпірка влаштована спереду, спідниця тримається на зав’язках. 

Більш детально вишивку прямою гладдю (її ще називають "колодочками") та хрестиком добре видно на фото. Звісно, до такої вишитої спідниці пасує вишита вовняна запаска. Різні варіанти подібних запасок та їхню вишивку представлено на світлинах. Тут також домінує вишивка прямою рахунковою гладдю. Запаски мають гарний насичений колір індиго.

Окрім вовняних запасок, були й фартухи з домотканого полотна з мережками, з купованого полотна з мереживом і вишивкою, з кумача — яскраво-червоної бавовняної тканини полотняного переплетення.

Із верхнього одягу на світлинах присутні кожух, свита, юпка. Жіночі свити з домотканого сукна, що позначені як "юпки", не мають коміра — так само, як і безрукавки. Довгі рукави закінчуються відкладними манжетами, оздобленими оксамитом, або кольоровим вовняним шнуром. Цікавим артефактом є жіноча юпка синього кольору з широкою смугою оксамиту і вузьким червоним шнуром.

Ще одним жіночим плечовим видом одягу є так звана юпка з нагрудником, яка являє собою сукню без рукавів. У такий одяг одягнені дівчатка і молода жінка на фото . Юпку з нагрудником носили разом з фартухом, який прикривав передній розріз. Верх такого одягу застібався на ґудзики. У юпку з нагрудником одягнена і дівчинка на іншому фото.

Як і керсетки, жіночі юпки шили і з кубового ситцю. Вони мали широкі відкладні коміри з оздобленням чорним оксамитом по краю.

На багатьох світлинах Павловича видно і вишиті сорочки. Буденні сорочки та сорочки літніх жінок вишиті скромно — лише на уставці та у верхній частині рукава. Святкові сорочки мають багатшу вишивку, яка розташована по всьому полю рукава. Вишивка могла бути як геометричного, так і рослинного орнаменту. Розмаїття таких сорочок добре видно на фото.

Варто також зупинитися на різноманітних жіночих головних уборах. На фото у жінок на голові одягнений очіпок; навколо нього обвита коротка намітка з тканим декором, розташованим посередині довгого полотна намітки, і тканими кінцями, один з яких звисає зліва. Подібний головний убір із цієї експедиції привіз Федір Вовк. Це твердий очіпок на солом’яному каркасі, поверх якого пов’язана намітка. Денце очіпка вишите гарусними нитками. Кінці намітки мають тканий декор із геометричним орнаментом. На іншому фото очіпок має м’яку конструкцію, пошитий із ситцевої набивної тканини, схожої на ту, яку виготовляли на Баранівській мануфактурі у Москві; денце не пласке, а об’ємне завдяки густим дрібних складочок. Подібні очіпки на головах жінок бачимо на фото. Ззаду очіпок стягується довгими широкими смугами, які зав’язуються попереду.

Також поверх очіпка пов’язували і довгу серпанкову намітку, яку ми бачимо на фото. Кілька таких наміток теж придбали до музею.

Намітки поступово витіснялися різноманітними хустками. Один із варіантів домотканої хустки прямокутної форми також купив Вовк. Така хустка при зав’язуванні ззаду мала два кінці, на яких не випадково є вишивка. Горизонтальні ткані смуги на такій хустці нагадують нам аналогічний тканий декор на кінцях наміток.

Куповані хустки пов’язували як вінцеподібно навколо голови, так і під бородою або навколо шиї. На фото видно архаїчний спосіб носіння одночасно двох хусток: першу пов’язували вінцеподібно, а другу — поверх першої, перехрещуючи кінці під бородою, а потім зав’язуючи їх на потилиці.

Молоді дівчата пов’язували хустку навколо голови, не закриваючи волосся потилиці, а у святкові дні додатково прикрашали голову квітами, які встромляли за хустку.

Говорячи про хустки у жіночому вбранні, варто звернути увагу ще на одну важливу деталь. У святковому вбранні молоді жінки і дівчата використовували хустки як шаль: хустку клали на плечі, і при цьому кінці хусток ховали під керсетку або притримували рукою. У цьому  випадку хустка була додатковою прикрасою поруч із намистом. На фотографіях видно, що до святкового вбрання одягали багато низок різного намиста, хрестики, медальони і дукачі. У вухах жінки носили сережки, які можна роздивитися на фото. Зразки сережок-калачиків і сережок з підвісками вдалось також купити під час експедиції.

З аксесуарів у жінок були і так звані кармани — невеличкі торбинки з тканини, які прив’язували до поясу. Їх шили з залишків крамної тканини або з домотканої, яка вже вийшла з ужитку. Наприклад, придбаний у цій поїздці карман був пошитий із плахтової тканини.

Чоловічий одяг складався з сорочки, штанів, безрукавки, свити. Довгі сорочки носили навипуск або заправляли у полотняні вузькі штани з широкою матнею. Святкові сорочки прикрашали вишивкою.

Головними чоловічими уборами були як традиційні хутряні та валяні шапки, так і новомодні кашкети. Пояси були як плетеними, так і тканими. Літні чоловіки могли піюдперезуватися і просто скрученою мотузкою .

На ногах і жінки, і чоловіки носили плетені личаки або чоботи. Влітку всі переважно ходили босі.