Роменські очіпки та банти. Фото початку ХХ століття

Банти 

На деяких фотографіях зображені дівчата без головних уборів, у яких позаду зав’язаний великий бант з широкої стрічки. Практично завжди кінці такого широкого банту перекидали на груди, що створювало враження шалика, який висить на шиї. Трапляються варіанти, коли великий бант зроблений зі стрічки одного кольору, а попереду звисають кінці іншої широкої стрічки. Також бант міг бути зі широкої стрічки, а наперед перекидали кінці вужчої стрічки.

Часом дівчата перекидали перед собою косу, на кінець якої прив’язували широку стрічку. На фото не завжди видно зачіску жінки, і тому важко сказати, який вона має статус — одружена чи ні. Можна лише припустити, що такі банти могли пов’язувати незаміжні дівчата або молоді жінки. 

Вінки

Інколи банти поєднували з вінком або очіпком. На кількох весільних студійних фотографіях бачимо наречених у вінку, а позаду великий бант. Дружки нареченої одягнуті в пласкі очіпки, прикрашені квітами. В даному випадку очіпок не був ознакою заміжньої жінки, а святковим головним убором незаміжніх дівчат. Як і у випадку з хусткою, яку дівчина вінцеподібно пов’язувала на голові, прикрашаючи квітами, очіпок із квітами став дівочим головним убором. 

Ще однією ознакою дівочих очіпків можна вважати "хвостики", які трохи стирчали в сторону над чолом. При пошитті очіпка кінці верхньої тканини не ховали, а спеціально залишали стирчати. Це нагадує вив’язування хустки з ріжками, при якому не ховали короткі кутики. Вважали, що такі ріжки можуть відлякувати всяку нечисть. 

Очіпки 

Жінки, на яких такі ж очіпки, що і на дівчатах, здебільшого не мають бантів позаду. Виникає запитання: як такий плаский і невеликий очіпок тримався на голові? Вочевидь, жінки скручували волосся і підтикали його під очіпок, а зверху одягали хустку, яка й тримала весь головний убір. Це видно на фото, де одна жінка лише в очіпку, а дві інші поверх очіпка пов’язали хустку.

За свідченнями респонденток із Роменщини, було два типи очіпків: святковий і буденний. Різниця між ними полягала в тому, що святковий очіпок був меншого розміру, його виготовляли з тканини, просякнутої розчином борошна, що дозволяло зробити його цупким. Верх такого очіпка покривали тафтою або іншою доступною шовковою тканиною різних кольорів. Такий очіпок просто клали на голову, а для того, щоби він тримався, зверху одягали хустку. Сховати волосся під такий очіпок було нікуди. Для фотографування у студії жінки знімали хустки і залишалися лише в очіпках. Тому можемо бачити не прикрите повністю волосся. Інший, буденний, варіант роменського очіпка був м’яким і мав позаду шнурочок, який дозволяв зафіксувати волосся і не давав впасти очіпку з голови. Такі варіанти очіпків зберігаються в музейних збірках та приватних колекціях.

Головні убори на дівчатах і жінках, які бачимо на фотографіях початку XX століття, більше схожі на модні жіночі міські капелюшки або берети, а не на традиційні жіночі очіпки. Нині важко зрозуміти: такі головні убори сприймалися як суто жіночі, чи як дівочі теж. Бо якщо дівчина носила хустку, не закриваючи повністю волосся, то чому б їй не одягти кокетливий невеликий очіпок-капелюшок, прикрасивши його квітами, а позаду вив’язати красивий великий бант.