Нараквиці. Браслети у традиційному українському вбранні

28_Нарукавники_24
Українська родина у традиційному одязі. Ганна та Олексій Чворсюки. Село Косівська Поляна, Закарпаття. Фото 1930—1940-х років з колекції Ніколає Піпаша Фото: Музей мармароського села, Румунія
Go to next

10:18, 2 лютого 2024

Go to next

Зап’ястки, поручі, нарукавці або нараквиці. Традиційний аксесуар, поширений на Гуцульщині та Покутті. Їх плели із вовни, оздоблювали кутасиками чи бахромою, і вдягали поверх сорочок або під ними. Носили такі переважно чоловіки. 

Хоч аксесуарам у народному вбранні зазвичай не надавали особливого значення, про нараквиці згадував у дослідженні Федір Вовк. Колекцію цих виробів відомий антрополог зібрав в експедиціях Гуцульщиною. 

11415523_923806337690718_450329053197492323_o

Оксана Косміна

кандидатка історичних наук, дослідниця етнології та матеріальної культури

Нараквиці Гуцульщини і Покуття

Браслети-нарукавники стали популярними у Європі в XIX столітті. Вони відомі у Литві, Латвії, Естонії, Ісландії, Польщі, Румунії. І якщо для української культури цей аксесуар залишився у минулому, то в країнах Балтії та в Ісландії його носять і дотепер. Для себе я відкрила цей предмет одягу завдяки литовській майстрині Ірене ЖюскінеIrena Juškienė та її книзі про нараквиці, яка вийшла 2008 року. Святкові браслети у країнах Балтії оздоблювали бісером, а буденні були схожими на українські.

Раніше я не звертала увагу на ці аксесуари, хоча про них писав ще Федір Вовк у відомій праці "Український народ у його минулому і теперішньому", де він порівнював цей елемент з поручами священників. Федір Вовк зазначив, що на Гуцульщині нараквиці носили переважно чоловіки. Під час етнографічних експедицій краєм у 1904—1907 роках він придбав кілька таких аксесуарів для Російського етнографічного музеюдалі – РЕМ, де працював зберігачем.

У фондах РЕМ зберігають кілька зразків українських нараквиць кінця XIX століття. 1915 року в музеї провели "Тимчасову етнографічну виставку руського населення Галичини, Буковини і Угорщини". Серед експонатів були артефакти, які зібра Вовк, зокрема нараквиці з села Довгополетепер це Верховинський район Івано-Франківської області.

60_Вовк)IMG_4433_(3133-6)

Нараквиці із колекції Федора Вовка. Кінець XIX ст. Придбано у 1906 р.

Фото: РЕМ кол. 3133-6
61

Нараквиці із колекції Федора Вовка. Кінець XIX ст. Придбано у 1906 році.

Фото: РЕМ кол. 1316-38

Цікавий варіант нараквиць з села Ясіня зберігається у Приватному музеї гуцульського одягу та старожитностей Юрія Саса.

62_Нараквиці_Ясіня-1

Нараквиці із села Ясіня, Закарпаття. Кінець XIX ст.

Фото: Приватний музей гуцульського одягу та старожитностей Юрія Саса

Окрім Гуцульщини, аксесуари для рук були відомі на Покутті. У фондах Національного музею Гуцульщини і Покуття є кілька зразків нараквиць. В’язані та мереживні вироби з Покуття, Лемківщини та Гуцульщини дослідила Олена Козакевич. У своїх публікаціях авторка подає і зразки нараквиць та детально їх описує. 

63_Нарукавники_с. Сопів Коломийський _P7150024

Нараквиці із села Сопів, Івано-Франківщина

Фото:Національний музей народного мистецтва Гуцульщини та Покуття імені Й. Кобринського

Колекція Мармарощини

У Музеї мармароського селаMuzeul Satului Maramureşean у румунському місті Сигіт зберігають колекцію нарквиць Ніколає Піпаша. Він народився 1926 року в селі Миків. Закінчив школу нотаріусів, а у 1943—1944 роках був послушником у монастирі Біксад. З 1945-го працював нотаріусом у рідному селі, потім чиновником префектури Марамуреш. У 1951 році, одружившись з вчителькою Марією, став учителем, а потім директором місцевої школи. З розповіді його дружини відомо, що старі фотографії Ніколає Піпаш почав збирати, коли йому було 10 років, тобто у 1936 році.

Більшість світлин були зроблені у міжвоєнний час у фотоательє Еміля Кабата у Сигітімісто після Першої світової війни перейшло від Австро-Угорщини до Румунії. Вочевидь, туди навідувалися не лише місцеві, але й мешканці сусідніх сіл та містечок, зокрема й українці із Закарпаття, яке тоді входило до Чехословаччини. Їм треба було лише перейти через річку Тису мостом, що з’єднував Солотвино і Сигіт.

56_Нарукавники_

Українська родина у традиційному одязі. Село Середня Апша, Закарпаття. Фото 1930—1940-х років з колекції Ніколає Піпаша

Фото: Музей мармароського села, Румунія
22

Українська родина у традиційному одязі. Село Кречунешть, Румунія. Фото 1930—1940-х років з колекції Ніколає Піпаша

Фото: Музей мармароського села, Румунія

На багатьох світлинах з колекції Піпаша ми бачимо мешканців Мармарощинирегіон у Закарпатті у басейні Верхньої Тиси, які вбрані у красивий традиційний одяг, а на зап’ястях мають нараквиці. Олена Козакевич пише, що нараквиці інколи оздоблювали по нижньому краю невеликими кольоровими кутасамикитиці, які називали "баранчиками". Нижній край прикрашали так званими "витягнутими петлями", які нагадували бахрому. І кутасики, і щільна бахрома здаля нагадували хутряну оторочку. Саме такі нараквиці бачимо майже на всіх світлинах з Музею мармароського села. Але на деяких фото видно, що і бахрому, і кутасики могли пришивати з обох боків виробу.

34_Нарукавники_26

Молоді українці у традиційному одязі. Фото 1930—1940-х років з колекції Ніколає Піпаша

Фото: Музей мармароського села, Румунія
44_Нарукавники_31

Молоді українці у традиційному одязі. Повіт Марамуреш, Румунія. Фото 1930—1940-х років з колекції Ніколає Піпаша

Фото: Музей мармароського села, Румунія
11

Родина у традиційному одязі. Село Вірішморт-на-Тисі, Румунія. Фото 1930—1940-х років з колекції Ніколає Піпаша

Фото: Музей мармароського села, Румунія

Переважна більшість нараквиць на фотографіях з колекції Піпаша має складне плетіння з рослинним орнаментом. Вочевидь, були варіанти додаткового оздоблення вишивкою поверх плетіння і, можливо, виконані в техніці ткацтва. Такі пишно декоровані нараквиці були святковими. Буденні декорували кольоровими смужками.

30_Нарукавники_25

Українська родина у традиційному одязі. Фото 1930—1940-х років з колекції Ніколає Піпаша

Фото: Музей мармароського села, Румунія
53_Нарукавники_

Українець у традиційному вбранні. Фото 1930—1940-х років з колекції Ніколає Піпаша

Фото: Музей мармароського села, Румунія
55

Молодий чоловік у традиційному одязі. Фото 1930—1940-х років з колекції Ніколає Піпаша

Святкові нараквиці мали зав’язки на внутрішній стороні зап’ястя. Буденні були без складних малюнків, їх в’язали вкругову або зшивали, так вони не потребували застібки, бо були достатньо пружними.

05_Нарукавники_05

Українці у традиційному одязі. Фото 1930—1940-х років з колекції Ніколає Піпаша

Фото: Музей мармароського села, Румунія
39

Молоді українці у традиційному одязі. Фото 1930—1940-х років з колекції Ніколає Піпаша

Фото: Музей мармароського села, Румунія

На фотографіях з Музею мармароського села бачимо, що цей аксесуар носили переважно чоловіки. Але на одній світлині зображено і жінку з нараквицями.

46_Солотвино_01

Молода жінка у традиційному вбранні. Містечко Солотвино, Закарпаття. Фото 1930—1940-х років з колекції Ніколає Піпаша

Фото: Музей мармароського села, Румунія
50

Українець у традиційному вбранні. Місто Сигіт, Румунія. Фото 1930-1940-х років з колекції Ніколає Піпаша

Фото: Музей мармароського села, Румунія

У пошуках матеріалу про нараквиці мою увагу привернула картина Казімежа Сіхульського "Гуцулка" 1906 року. На ній польський художник, народжений у Львові, зобразив гуцульську дівчину, можливо, весільну дружку. На ній нараквиці, схожі на ті, що ми бачимо на фото з Музею мармароського села, — вони теж мають викінчення у вигляді кольорових кутасиків.

64_КАЗИМИЕРЖ СІХУЛЬСКИЙ KAZIMIERZ SICHULSKI_ред

Гуцулка. Художник Казімеж Сіхульський. 1906 рік

Фото: надала авторка

Дякую Михайлу Марковичу, який надихнув на написання публікації, а також Олегу Болюку, який надав деякі матеріали. 

Під час написання статті використано літературу:

Козакевич Олена. Нараквиці // Мала енциклопедія українського народознавства. — Львів: Ін-т народознавства НАН України, 2007. — С. 373—374.

Козакевич Олена. Типологія народних в’язаних та мереживних виробів ХХ — початку ХХІ століття: вбрання // Народознавчі зошити. — 2014. — № 6. — С. 1406—1421.

Козакевич Олена. Традиційне в’язане і мереживне доповнення до одягу на Покутті ХХ — початку ХХІ ст.: локальні типологічні та художні особливості // Народознавчі зошити. — 2019. — № 1. — С. 221—235.

Матейко Катерина. Український народний одяг: Етнографічний словник. К.: Наукова Думка, 1996.

Каталог "Тимчасової етнографічної виставки руського населення Галичини, Буковини і Угорщини". — Петроград, 1915.

Вовк Федір. Український народ у минулому і теперішньому. Т. 2. — Петроград, 1916.

Ірени Жюскіне. Нараквиці (Riešinės). — Вільнюс, 2008.

Схожі матеріали

сео поділля

Одяг мешканців Східного Поділля початку XX століття

008_Павел_Хорошилов_4_2

Денді з фотоапаратом: Полтавщина кінця ХІХ століття на листівках Олексія Завадського

006_Євбаз-2

Чим торгували та як одягалися продавці київських базарів 100 років тому

016_28843181_Фотоотпечаток- Внутренний вид хаты_4813-48-1_1

Ікони та вишиті рушники. Як жили українські переселенці Зеленого Клину

001_Любешів волинська обл 1912

Попередниця вишиванки: сорочка, оздоблена тканим декором

стрій

Хустка по-дівочому

IMG_0951

Скарби гуцульської старовітчини

лапті

Постоли, лапті, ходаки: Яке взуття носили наші предки

Полтавщина_СЕО

Полтавщина у 1909 році. Підбірка світлин українського фотографа Анатолія Павловича