Полісся кінця XIX століття на світлинах Валентина Мошкова
![006_Сценка на вулиці_МАЭ № 393-9_red](/media/images/006_Stsenka_na_vulitsi_MAE__393-9_red.max-1920x900.jpg)
Нещодавно Інститут археології НАН України оприлюднив оцифрований архів антрополога і етнографа Федора Вовка. У ньому є цікаві фото з Городоцького музеюзаснований бароном Штейнгелем, був розташований у селі Городок, що на Рівненщині. Окрім року та місця зйомки Федір Вовк власноруч зазначив, що фото зробив Валентин Мошков. Хто він, і яким був його внесок у вивчення української народної культури?
![001_Мошков_портрет](/media/images/001_Moshkov_portret_dDQGhJB.max-400x400.jpg)
Валентин Мошков (1852—1922)
Фото: wikipedia.orgЗ війська в етнографію
Про Валентина Мошкова в Україні відомо мало. Наші етнографи згадують це прізвище побіжно, разом з іншими вченими, які працювали в Городоцькому музеї. Більше можна знайти в дописах російських етнографів, але вони нічого не пишуть про його діяльність в Україні.
Валентин Мошков народився 25 березня 1852 року у Костромській губернії Росії і походив з давнього дворянського роду. Після закінчення Петербурзької військової гімназії присвятив життя військовій кар’єрі. Брав участь у російсько-турецькій війні 1877—1878 років, після якої отримав чин капітана. Служив у гарнізонах Карелії та Казані.
Мошков також цікавився народним побутом і народною медициною. У 1891—1892 роках Мошкова перевели служити у Варшаву. Там він почав збирати етнографічний матеріал народів, чиї представники служили в частинах Варшавського військового округу. Там він зацікавився культурою гагаузів, вивчив їхню мову, уклав словник та зібрав колекцію артефактів.
Експедиція на Полісся
У Варшаві Валентин Мошков познайомився з бароном Федором Штейнгелем, який запросив зібрати етнографічні матеріали та сформувати колекцію музею у Городку. Штейнгель залучив Мошкова до фонографування народної музики. У 1898 році він записав колядковий супровід вертепної драми, традиційне віншування, а також зразки єврейського фольклору, започаткувавши звукове документування єврейської традиційної музичної культури в Україні. За чотири роки фонографування народної музики в музеї виокремили напрям досліджень, вінцем якого стало заснування першого в Україні та Європі архіву фонографічних валиків. На жаль, його доля невідома.
Важливим внеском Мошкова у розвиток музею стали фольклорні та етнографічні матеріали. Восени 1897 року під час експедиції відвідав близько 20 населених пунктів Полісся. У цій дослідницькій поїздці у місті Славута фольклорист придбав для музею вертеп — дерев’яну двоярусну скриньку з майже двома десятками ляльок, записав текст вертепу і ноти до нього.
Також поповнив фонди музею предметами народного побуту, фотографіями, записами народної творчості, планами домівок, малюнками елементів інтер’єру. В архіві Рівненського краєзнавчого музею зберігають етнографічні матеріали, які Валентин Мошков здобув під час експедиції до села Великі Цепцевичі. В цих описах є цікава інформація про зміни у побуті селян. Наприклад, що вже немає курних хат, самодільні шапки "шоломки" витіснив картуз, а постоли замінили чоботи.
Водночас із Мошковим етнографічну колекцію Городоцького музею поповнювали Микола Біляшівський та Федір Вовк. На світлині бачимо дослідника у товаристві колег.
![002_Працівники музею В. Мошков, М. Біляшівський, А. Матвєєв разом із Ф. Штейнгелем.](/media/images/002_Pratsivniki_muzeyu_V._Moshkov_M._Bilyas.max-1920x900_Kd67Aly.jpg)
Працівники музею. Зліва направо сидять: В. Мошков, М. Біляшівський, А. Матвєєв, Ф. Штейнгель
Фото: надала авторкаТрадиційний одяг поліщуків
На фотографіях Мошков зафіксував краєвиди сіл, селян у традиційному вбранні, міщанку та священника, сліпого з лірою та хлопчика-поводиря. Зупинімося на двох фотографіях, де видно одяг різних вікових груп.
![004_міст_МАЭ № 393-8_red](/media/images/004_mist_MAE__393-8_red.max-1920x900.jpg)
Міст через річку Горинь в селі Голики. Тепер село у Шепетівському районі, Хмельницької області. Не пізніше 1897 року. Фотограф В.О. Мошков
Фото: МАЕ№ 393-8![005_Млин_МАЭ № 393-5_red](/media/images/005_Mlin_MAE__393-5_red.max-1920x900.jpg)
Млин на річці Горинь в селі Голики. Тепер село у Шепетівському районі Хмельницької області. Не пізніше 1897 року. Фотограф Валентин Мошков
Фото: МАЕ№ 393-5![012_сліпий з кобзою_МАЭ № 393-4_red](/media/images/012_slipiy_z_kobzoyu_MAE__393-4_red.max-1920x900.jpg)
Сліпий з лірою і хлопчик-поводир. Місто Славута, Заславський повіт, Волинська губернія (тепер у Шепетівському районі, Хмельницької області). Не пізніше 1897 року. Фотограф Валентин Мошков
Фото: МАЕ № 393-4![16](/media/images/16_LiTcZ4b.max-1920x900.jpg)
Священник з села Цвітоха у віці 80 років, Заславський повіт, Волинська губернія (тепер село у Славутському районі, Хмельницької області) 1897 р. Фотограф Валентин Мошков
Фото: МАЕ № 393-1/2На світлині з села Крупець на Волині бачимо жінок у давньому одязі. На походження вказують доморобні тканини, а також жіночий головний убір — намітка. Схоже, що під нею одягнені очіпкиголовний убір одружених жінок, вони формують характерний силует. На фотографіях дівчат з села Янишівка видно, що одяг пошитий з купованого набивного ситцю. Весільний головний убір на дівчині зліва, ймовірно, походить із села Крупець.
![009_зустіч молодих_Архів_ІА_image00013-17_red](/media/images/009_zustich_molodikh_Arkhiv_IA_image00013-1.max-1920x900_iP39o0p.jpg)
Батьки зустрічають молодих, які повертаються з вінчання. Село Крупець, Заславський повіт, Волинська губернія (тепер село у Дубенському районі, Рівненської області). 1894 рік. Фотограф Валентин Мошков
Фото: архів Федора Вовка Інституту Археології НАН України![011_літня жінка_115_Архів_ІА_image00011-17_red](/media/images/011_litnya_zhinka_115_Arkhiv_IA_image00011-.max-1920x900.jpg)
Міщанка, літня жінка, якій 115 років. Місто Острог. 1897 р. Фотограф Валентин Мошков
Фото: архів Федора Вовка Інституту Археології НАН України![13](/media/images/13_cFBvHyE.max-1920x900.jpg)
Сани "гринжола", упряж. Місто Славута, Заславський повіт, Волинська губернія (тепер у Шепетівському районі, Хмельницької області) 1897 р. Фотограф Валентин Мошков
Фото: архів Федора Вовка Інституту Археології НАН України![8](/media/images/8_aUTHnl0.max-1920x900.jpg)
Дівчата у традиційному вбранні, одна з яких у весільному вінку. Село Янишівка, Заславський повіт, Волинська губернія (тепер село Привітне, Малинський район Житомирської області). Не пізніше 1897 року. Фотограф Валентин Мошков
Фото: МАЕ № 393-6/1На відомому фото 115-річної мешканки Острога теж бачимо, що одязі виготовлений із фабричних тканин.
Цікавим є фото зі Славути. Можна роздивитися хутряні коміри, які видно з-під чоловічих суконних свит. Можливо, ці свити одягли на кожух, щоб захистити його від намокання.
![010_гончар_Архів_ІА_image00007-16_red](/media/images/010_gonchar_Arkhiv_IA_image00007-16_red.max-1920x900.jpg)
Гончар. Село Голики, Заславський повіт, Волинська губернія (тепер село Голики у Шепетівському районі Хмельницької області.) 1897 р. Фотограф Валентин Мошков
Фото: архів Федора Вовка Інституту Археології НАН УкраїниЯкщо порівняти вбрання жінок із Крупця (фото 7) та селян з околиць Почаєва, то можна помітити схожий верхній одяг, пошитий з тканини у тоненьку смужку. Ймовірно, це було вибійчане домоткане полотно, яке також використовували для пошиття чоловічих штанів.
![007_Жінки_Крупець_МАЭ № 393-6-2_red](/media/images/007_Zhinki_Krupets_MAE__393-6-2_red.max-1920x900.jpg)
Старовинний жіночий костюм. Село Крупець, Заславський повіт, Волинська губернія (тепер село у Дубенському районі Рівненської області). Фотограф Валентин Мошков. не пізніше 1897 року
Фото: МАЕ № 393-6/2![18](/media/images/18_Yd4Zd2z.max-1920x900.jpg)
Селяни з околиць села Почаєва. Не пізніше 1897 року. Фотограф Валентин Мошков
Фото: МАЕ № 393-7![017_сцена на базарі_МАЭ № 393-2_red](/media/images/017_stsena_na_bazari_MAE__393-2_red.max-1920x900.jpg)
Сцена на базарі в селі Почаїв. Не пізніше 1897 року. Фотограф Валентин Мошков
Фото: МАЕ № 393-2На світлині, яку зробили на кладовищі у селі Цвітоха, можна роздивитися одяг панянок, вбраних за тодішньої модою: білі блузи з широкими рукавами, довга спідниця розширеного силуету на під’юпнику, солом’яний капелюшок канотьє та капелюшки з бантами. Хоча канотьє початково був чоловічим головним убором, на межі століть його охоче одягали і жінки. Носили канотьє разом зі спідницями, які туго затягували в талії, та блузками з пишними рукавами. Такий ансамблю жіночого вбрання бачимо на одній зі світлин.
![019_Кладовище](/media/images/019_Kladovishche.max-1920x900.jpg)
Кладовище. Село Цвітоха, Заславський повіт, Волинська губернія (тепер село у Славутському районі, Хмельницької області ) 1897 р. Фотограф Валентин Мошков
Фото: архів Федора Вовка Інституту Археології НАН УкраїниДо наших днів збереглося не багато фотографій Валентина Мошкова, бо його архів, імовірно, зник у Варшаві під час Першої світової війни. Наприкінці життя дослідник переїхав до Болгарії. Помер 19 листопада 1922 року у будинку для літніх людей у Софії, похований на Центральному софійському цвинтарі.
![014_капличка_славута_Архів_ІА_image00003-15_red](/media/images/014_kaplichka_slavuta_Arkhiv_IA_image00003-.max-1920x900.jpg)
Православне кладовище. Місто Славута, Заславський повіт, Волинська губернія (тепер у Шепетівському районі, Хмельницької області). 1897 р. Фотограф Валентин Мошков
Фото: архів Федора Вовка Інституту Археології НАН УкраїниДякую Аллі Українець та Ірині Довгалюк за допомогу в написанні матеріалу та надання важливої інформації про Валентина Машкова.
Під час написання статті використано літературу:
1. Західне Полісся: історія та культура. Вип. 4. Володимирецький район Рівненської області/ редактор-упорядник А. Українець. — Рівне, 2012.
2. Довгалюк І. Початки звукового документування народної музики в Україні // Вісник Київського національного університету культури і мистецтв. Серія: Музичне мистецтво, (1), 2018, с. 67–82.