Полісся кінця XIX століття на світлинах Валентина Мошкова

<p>Валентин Мошков (1852&mdash;1922)</p>

З війська в етнографію

Про Валентина Мошкова в Україні відомо мало. Наші етнографи згадують це прізвище побіжно, разом з іншими вченими, які працювали в Городоцькому музеї. Більше можна знайти в дописах російських етнографів, але вони нічого не пишуть про його діяльність в Україні.

Валентин Мошков народився 25 березня 1852 року у Костромській губернії Росії і походив з давнього дворянського роду. Після закінчення Петербурзької військової гімназії присвятив життя військовій кар’єрі. Брав участь у російсько-турецькій війні 1877—1878 років, після якої отримав чин капітана. Служив у гарнізонах Карелії та Казані.

Мошков також цікавився народним побутом і народною медициною. У 1891—1892 роках Мошкова перевели служити у Варшаву. Там він почав збирати етнографічний матеріал народів, чиї представники служили в частинах Варшавського військового округу. Там він зацікавився культурою гагаузів, вивчив їхню мову, уклав словник та зібрав колекцію артефактів. 

Експедиція на Полісся

У Варшаві Валентин Мошков познайомився з бароном Федором Штейнгелем, який запросив зібрати етнографічні матеріали та сформувати колекцію музею у Городку. Штейнгель залучив Мошкова до фонографування народної музики. У 1898 році він записав колядковий супровід вертепної драми, традиційне віншування, а також зразки єврейського фольклору, започаткувавши звукове документування єврейської традиційної музичної культури в Україні. За чотири роки фонографування народної музики в музеї виокремили напрям досліджень, вінцем якого стало заснування першого в Україні та Європі архіву фонографічних валиків. На жаль, його доля невідома.

Важливим внеском Мошкова у розвиток музею стали фольклорні та етнографічні матеріали. Восени 1897 року під час експедиції відвідав близько 20 населених пунктів Полісся. У цій дослідницькій поїздці у місті Славута фольклорист придбав для музею вертеп — дерев’яну двоярусну скриньку з майже двома десятками ляльок, записав текст вертепу і ноти до нього.

Також поповнив фонди музею предметами народного побуту, фотографіями, записами народної творчості, планами домівок, малюнками елементів інтер’єру. В архіві Рівненського краєзнавчого музею зберігають етнографічні матеріали, які Валентин Мошков здобув під час експедиції до села Великі Цепцевичі. В цих описах є цікава інформація про зміни у побуті селян. Наприклад, що вже немає курних хат, самодільні шапки "шоломки" витіснив картуз, а постоли замінили чоботи. 

Водночас із Мошковим етнографічну колекцію Городоцького музею поповнювали Микола Біляшівський та Федір Вовк. На світлині бачимо дослідника у товаристві колег.

Традиційний одяг поліщуків

На фотографіях Мошков зафіксував краєвиди сіл, селян у традиційному вбранні, міщанку та священника, сліпого з лірою та хлопчика-поводиря. Зупинімося на двох фотографіях, де видно одяг різних вікових груп.  

На світлині з села Крупець на Волині бачимо жінок у давньому одязі. На походження вказують доморобні тканини, а також жіночий головний убір — намітка. Схоже, що під нею одягнені очіпкиголовний убір одружених жінок, вони формують характерний силует. На фотографіях дівчат з села Янишівка видно, що одяг пошитий з купованого набивного ситцю. Весільний головний убір на дівчині зліва, ймовірно, походить із села Крупець.

На відомому фото 115-річної мешканки Острога теж бачимо, що одязі виготовлений із фабричних тканин.

Цікавим є фото зі Славути. Можна роздивитися хутряні коміри, які видно з-під чоловічих суконних свит. Можливо, ці свити одягли на кожух, щоб захистити його від намокання.

Якщо порівняти вбрання жінок із Крупця (фото 7) та селян з околиць Почаєва, то можна помітити схожий верхній одяг, пошитий з тканини у тоненьку смужку. Ймовірно, це було вибійчане домоткане полотно, яке також використовували для пошиття чоловічих штанів.

На світлині, яку зробили на кладовищі у селі Цвітоха, можна роздивитися одяг панянок, вбраних за тодішньої модою: білі блузи з широкими рукавами, довга спідниця розширеного силуету на під’юпнику, солом’яний капелюшок канотьє та капелюшки з бантами. Хоча канотьє початково був чоловічим головним убором, на межі століть його охоче одягали і жінки. Носили канотьє разом зі спідницями, які туго затягували в талії, та блузками з пишними рукавами. Такий ансамблю жіночого вбрання бачимо на одній зі світлин.

До наших днів збереглося не багато фотографій Валентина Мошкова, бо його архів, імовірно, зник у Варшаві під час Першої світової війни. Наприкінці життя дослідник переїхав до Болгарії. Помер 19 листопада 1922 року у будинку для літніх людей у Софії, похований на Центральному софійському цвинтарі.