Гуцульські модниці з Мармарошу

Гуцульська сорочка

На багатьох світлинах із колекції Музею мармароського села у гуцульських сорочках сфотографовані українки, це зазначено у підписах до фото. На перший погляд, їхнє вбрання схоже, але придивившись, можемо розгледіти різні орнаменти, крій, оздоблення горловини та декор. Ніколає Папаша фотографував у студії впродовж років. Тож можемо простежити, як гуцульська сорочка змінювалася та адаптовувалася до модних тенденцій. Незмінним залишалося лише домінування геометричного орнаменту та його композиція у вишивці сорочок. 

На знімках бачимо, що тканини для сорочок використовували переважно тонкі, фабричного, а не домашнього виготовлення. На деяких фото видно муаровий шовк жакардового переплетення. Це ускладнювало процес вишивання, бо для виконання традиційної вишивки була потрібна канва або грубша тканина полотняного переплетення. Ймовірно, вишивку робили окремо на цупкій тканині, а потім вишиту смужку орнаменту нашивали на тому місці, де традиційно була уставка. На багатьох фотографіях видно шов, який з’єднував вишиту вставку з полотном рукава. 

Здебільшого рукави на сорочках цільнокроєні і пришиті до станкаверхньої частини жіночої сорочки сорочки теж традиційним способом, як це робили на Гуцульщині. Хоча є й уставкові сорочки, де широкий рукав кроїли окремо, призбирували у так звані "вафлі"спеціальні дрібні складочки і пришивали до уставки.

Тонка фабрична тканина, значно ширша за традиційне домоткане полотно, давала змогу робити густе призбирування біля шиї. Комір міг бути різним: традиційний комір-стійка, який щільно прилягав до шиї, модифікований комірець, який створював невелике декольте (до такого вдягали прикрасу з бісеру ґердан, або ж комір із широким декольте.

Усі варіанти оздоблювали вишивкою. Модний у міжвоєнні відкладний комірець також декорували фабричним мереживом, а кутики фіксували на грудях ґудзиками. При такій формі комірця все одно на шию одягали традиційний ґердан, або інше намисто. Окрім мережива, рукави і комір оздоблювали невеликими перлинками.

На багатьох світлинах бачимо відмову від традиційного крою. Хоча основні конструктивні елементи прикрашені традиційною геометричною вишивкою. Більшість вишитих сорочок не мають оздоблення розрізу пазухи. Але є кілька варіантів, де на пазусі з’являється широка смужка вишитого орнаменту, що нагадує розташування вишивки на чоловічих сорочках. 

Привертає увагу блуза, в якій традиційні прийоми розташування вишивки поєднані з модернізованим кроєм, одна з ознак якого – призбирування на грудях. Схожий дизайн верхньої частини сукні можна побачити і на шпальтах часопису "Наша хата". Крій сорочки візуально нагадує широке декольте, а комірець-стійка — бісерну шийну прикрасу.

На двох фотографіях жінки одягнені у сучасні блузи навипуск з відкладними комірцями та накладними кишенями. Схожі блузи з вишивкою на відкладних комірцях та кишеньках рекламували й у виданні "Наша хата".

Спідниця і пояс

Вишита сорочка, доповнена плісированою спідницею, відповідала модним трендам міжвоєнного часу. Можна простежити схожість образів українок на фото з ескізами французької дизайнерки Марсель ДормуаMarcelle Dormoy та французького дому моди сестер БуеBoué Soeurs. Плісировані спідниці були також популярними в США.

На більшості фотографій із колекції музею жінки вбрані у спідниці; традиційні гуцульські запаски трапляються рідко.

Про модні новинки 1920–1930 років можна було дізнатися з українських часописів. Найпопулрніший із них — "Нова хата" виходив з 1925 до 1939 року. Цей часопис називали "журналом для плекання домашньої культури". Творці видання намагалися виховати у галицького жіноцтва естетичний смак та ознайомити із найновішими тенденціями у моді. Публікували зразки модних суконь, пальт, одягу для відпочинку. Прикметно, що журнал часто радив оздоблювати одяг вишивкою.

Цікавим є допис "Нової хати" у номері за 1934 рік, де йдеться про зміни у моді, зокрема спідниці: "Ріжні впливи ділають на цьогорічну моду. Із спокійного характеру рівних простих ліній, мода непомітно, але невблаганною консеквенцією переходить у пливкі форми легкого бароку із зморщеними партіями матеріялу. Суто плісовані або морщені волянти на спідницях, декоровані прикраси блюзок при шиї".

На одному з ескізів модної моделі зображено плісировану спідницю на довгих широких бретелях, і майже той самий варіант одягу ми бачимо на фотографії з ательє у Сигіті.

Розташування вишивки та оформлення горловини сорочок на світлинах з фотоательє перегукуються з моделями, опублікованими у "Новій хаті", зокрема крій блузи з вшивним рукавом, кишенями, розташування вишивки.

Звісно, не всі українки Закарпаття послуговувалися цим часописом. Але порівнюючи їхнє вбрання на світлинах з тим, що друкував цей часопис, можна помітити основні модні тренди, яких дотримувалися жінки.

Трансформація традиційних сорочок з вишивкою українок Закарпаття, відмова від традиційного стегнового одягу і заміна його плісированою спідницею абсолютно відповідала тогочасним модним тенденціям.

Окрім сорочки та спідниці, цікаво поглянути на вишиті пояси, які підкреслюють талію і є додатковою оздобою. Аналогічні варіанти декорованих поясів бачимо на ескізах моделей з "Нової хати".

Взуття і зачіска

На завершення образу варто звернути увагу на взуття та зачіски. На кількох фотографіях видно взуття на танкетці, яка нагадує босоніжки, розроблені дизайнером Стівеном Арпадом у 1939 році в Парижі. Поширеним у Європі також було взуття з перепонками.

Найпопулярнішим способом укладання у ті роки була так звана "холодна хвиля". На кількох фотографіях бачимо саме цю зачіску.

Таким чином, традиційний одяг під впливом модних тенденцій поступово змінювався. Це невпинний рух, бо жоден одяг — ні модний сучасний, ні традиційний — не є сталим. Фотографії з колекції Ніколає Піпаша це прекрасно ілюструють. Мода міжвоєнного часу серед мешканок закарпатських сіл вдало поєднувала народні традиції та нові вкраплення, які досі є актуальними.