"Корони" та жупани. Стилізоване українське вбрання міжвоєнного періоду

"Корона" замість вінка

Головний убір у вигляді корони, декорованої намистинками, паєтками, бісером, паперовими квітами. Він має жорстку основу, завдяки цьому височіє над головою і створює характерний силует. Форми корони були різними: широкі стрічки однакової або різної ширини, коли передня частина була ширшою і звужувалась на кінцях позаду. В такому вигляді ці головні убори нагадували невеличкі діадеми.

Сказати напевно звідки походять такі "корони" складно. На зроблених у фотосалонах світлинах зображені не селянки, а мешканки міст, як от учениці української гімназії у Перемишлі та учасники драматичних гуртків.

Ймовірно, ці панянки стежили за модою і знали, що саме в цей період в Європі були популярними жіночі головні пов’язки, які пасували до вечірніх суконь. Їх виготовляли з оксамиту і щедро декорували перлами. Ансамбль одягу з таким головним убором був ближчим до стилізованого, театрального костюму, ніж до народного автентичного. Також такий головний убір одягала наречена, як на фото Михайлини Кобилецької та Володимира Кордуби у день весілля у Самборі 1925 року.

Силует модних жіночих зав’язок дещо нагадував передню частину жіночого очіпка, який мав назву "кораблик". Такий головний убір бачимо на малюнку Олени Кульчицької "Молодиця у східноукраїнському народному одязі". Кульчицька співпрацювала з жіночим часописом "Нова хата", де публікували рекомендації щодо етностилю з використанням тогочасних європейських модних трендів. Зокрема, там були ескізи стилізованого українського історичного вбрання. Наприклад, у другому числі за 1927 рік бачимо ескіз під назвою "Стрій боярині" зі стилізованим головним убором "кораблик". Вірогідно, що джерелом натхнення для цього ескізу був згаданий малюнок Олени Кульчицької. Ескіз супроводжує пояснення: "Стрій боярині на костюмований баль. Жупан і спідниця з взористого в паси адамашку; на голові "кораблик" і намітка (вельон) з Crepe Goergette, нашивана пацьоркаминамисто і сріблом".

Модні європейські жіночі зав’язки стали популярними серед театрального, стилізованого костюму в міському середовищі, і водночас змінили уявлення про традиційні українські головні убори — такі як "чільце", нашиту на тканину бісерну стрічку. Спочатку завдяки моді був трансформований традиційний сільський головний убір, а потім у видозміненому вигляді він знову повернувся в лоно народної сільської культури. Такий новомодний головний убір називали "короною" і використовували як елемент сценічного костюму у драматичних гуртках. 

У Наддніпрянській Україні костюм доповнювали вінком, у західних регіонах — "короною". Але траплялися випадки, коли до стилізованого одягу центральної України замість вінка теж одягали "корону". Цей головний убір був складовою одягу в українському стилі і на фотографіях, зроблених за межами України.

Жупан замість керсетки

Іншим важливим елементом стилізованого костюму була керсеткабезрукавка, яку часто називали "жупаном". Можна припустити, що така назва прийшла разом із стилізованим козацьким жупаном, який можна побачити на сторінках "Нової хати".

На багатьох фотографіях видно, що така безрукавка подовжена, має відкладний комір та симетричний декор у нижній частині обох пілок. На відміну від стилізованих наддніпрянських керсеток, західноукраїнські "жупани" не застібали і були однобортними. Якщо інколи й була застібка, то її розташовували по центру спереду (а не як у двобортних керсетках, коли застібка була зміщена в сторону), і лише у вигляді кількох гачків або ґудзиків на талії. Але зазвичай такі жилетки носили незастібнутими, що дозволяло демонструвати багату вишивку на сорочці. Відкладні комірці на таких безрукавках мали різну форму: у вигляді шальового комірця, як у халатах; у вигляді комірця, як на чоловічих піджаках чи сорочках; у вигляді круглого комірця, як на жіночих блузках. Такі комірці могли шити як з основної тканини виробу, так і з тканини іншого кольору та ґатунку. Якщо безрукавка була з оксамиту, то відкладний комірець міг бути з атласної тканини.

Довжина таких безрукавок зазвичай сягала від середини стегна до середини коліна. На плакаті Василя Петрука "За вільну Україну" видно саме таку подовжену жилетку, в яку вбрана дівчина у центрі композиції. Причому в двох варіантах відкладні комірці на цих безрукавках різні.

Декорування таких безрукавок часто було занадто пишним і за масштабами не завжди узгоджувалося з пропорціями самого виробу.

Таким чином, мода на фотографування містян у народному костюмі у міжвоєнний час сформувала певний костюм, який дещо нагадував автентичний народний, але суттєво від нього відрізнявся. Його можна умовно назвати західноукраїнським варіантом костюма в українському стилі, який із костюмом у російському стилі був у моді з кінця ХІХ століття по всій території тодішньої імперії. Створення певного шаблону українського народного сценічного костюму відбулося задовго до того, як утворилися відомі радянські танцювальні та хорові колективи. Тому, коли на студійних фотографіях ми бачимо людей у народному вбранні, це не означає, що саме такий одяг був притаманний тій чи іншій сільській місцевості.