Чернігівські зав’язки. Колекція головних уборів кінця ХІХ століття

Декоровані вишивкою зав’язки 150 років тому прикрашали голови жінок і дівчат Чернігівщини. Колекцію цих головних уборів під час експедицій зібрав етнограф Микола Могилянський.
Відмінності від намітки
Серед жіночих головних уборів рушникового типу окрім намітки, або як її ще називають перемітки — традиційного головного убору одружених українок, існували ще й так звані зав’язки. Їх носили переважно на Чернігівщині та Білоруському Поліссі.
Зав’язка була вужчою від намітки, завширшки від 10 до 26 сантиметрів тканого полотна. Натомість ширина намітки дорівнювала ширині полотна. Довжина зав’язки також була значно коротшою — від 1,5 до 2,3 метрів, тоді як намітки могли бути від 2,5 до 5 метрів завдовжки.
Зав’язку пов’язували навколо очіпка, не прикриваючи його, тоді як намітка часто повністю закривала його.

Спосіб вив’язування зав’язки по-дівочому. Чернігівщина
Експонат Чернігівського історичного музею ім. В.В. Тарновського
Спосіб вив’язування зав’язки без очіпка по-дівочому. Чернігівщина
Експонат Чернігівського історичного музею ім. В.В. ТарновськогоЗав’язку могли носити не лише заміжні жінки, а й дівчата. Але якщо жінка пов’язувала її навколо очіпка, то дівчина — просто навколо голови. При пов’язуванні зав’язки без очіпка було видно волосся.
Зав’язки навколо жіночих очіпків зафіксував фотограф Анатолій Павлович на світлинах під час експедиції на Чернігівщину 1908 року.

Група селян на вулиці у неділю. У трьох жінок, які тримають на руках дітей, поверх очіпків вив’язані зав’язки. Село Ковпита, Чернігівщина. 1908 р. Фотограф Анатолій Павлович
Фото: Фототека РЕМ 1514– 43Того ж року етнограф Федір Вовк придбав такий очіпок із пов’язкою в селі Ковпита на Чернігівщині.

Твердий очіпок на солом’яному каркасі, поверх якого пов’язана зав’язка з тканим декором. Денце очіпка вишите гарусними нитками. Село КовпитаЧернігівщина. 1908 р. Колекція, зібрана Федором Вовком
Фото: РЕМ 1388– 23
Твердий очіпок на солом’яному каркасі, поверх якого пов’язана зав’язка з тканим декором. Село Ковпита, Чернігівщина. 1908 р. Колекція, зібрана Федором Вовком
Фото: РЕМ 1388– 23Орнаменти та декор
Колекцію зав’язок етнографа Миколи нині зберігають в Російському етнографічному музеї в Санкт-ПетербурзіРЕМ. Ці рушникоподібні головні убори датовані останньою третиною ХІХ століття.
Краї зав’язок обов’язково декорували вишивкою. Здебільшого вишивали білим по білому, червоними нитками або червоними з додаванням синіх.
Досить часто декор країв виробу підсилювали біло-червоною, червоною або червоно-синьою бахромою.
Орнамент декору зав’язок був виключно геометричним, а техніки вишивки наслідували техніки ткання — гладь і занизування. На кількох помітно техніку мережки та вишивку по сітці.
Окрім країв виробу, видно декор і по його середині. Це так званий лобик — фіксація вишивкою місця на зав’язці, яке має бути саме на лобі жінки.
Способи вив’язування таких зав’язок ми можемо побачити на фотографіях 1908 року, зроблених Анатолієм Павловичем у селах Пакуль та Ковпита на Чернігівщині. Такий спосіб пов’язування зав’язки використовували і жінки, і дівчата. Краї зав’язки, які стирчали вгору при пов’язуванні, називали "рогами".

Селянка з дитиною. На голові жінки поверх очіпка вив’язана зав’язка. Село Пакуль, Чернігівщина. 1908 р. Фотограф Анатолій Павлович
Фото: Фототека РЕМ 1514– 24На жаль, в описі зав’язок із колекції Могилянського не вказано назви орнаментів. Але завдяки ґрунтовній монографії дослідниці чернігівської вишивки Віри Зайченко можемо довідатися, що в описах зав’язок із Чернігівського історичного музею ім. В. В. Тарновського деякі подібні орнаменти підписані як "ребра паличками", "луска", "кривуля паличками", "кривуля ребраста", "роговашка", "раковка". Такі назви цілком відповідають народним уявленням про орнаментику і перегукуються з назвами орнаментів на плахтах.
Література:
Зайченко Віра. Жіночі головні убори у зібранні Чернігівського історичного музею імені В.В. Тарновського. Каталог // Скарбниця української культури. Випуск 16. – 2015. – С. 3–39.
Зайченко Віра. Вишивка Чернігівщини. -К: Родовід, 2019 – 208 с.