Чернігівські зав’язки. Колекція головних уборів кінця ХІХ століття

Відмінності від намітки

Серед жіночих головних уборів рушникового типу окрім намітки, або як її ще називають перемітки — традиційного головного убору одружених українок, існували ще й так звані зав’язки. Їх носили переважно на Чернігівщині та Білоруському Поліссі.

Зав’язка була вужчою від намітки, завширшки від 10 до 26 сантиметрів тканого полотна. Натомість ширина намітки дорівнювала ширині полотна. Довжина зав’язки також була значно коротшою — від 1,5 до 2,3 метрів, тоді як намітки могли бути від 2,5 до 5 метрів завдовжки.

Зав’язку пов’язували навколо очіпка, не прикриваючи його, тоді як намітка часто повністю закривала його.

Зав’язку могли носити не лише заміжні жінки, а й дівчата. Але якщо жінка пов’язувала її навколо очіпка, то дівчина — просто навколо голови. При пов’язуванні зав’язки без очіпка було видно волосся.

Зав’язки навколо жіночих очіпків зафіксував фотограф Анатолій Павлович на світлинах під час експедиції на Чернігівщину 1908 року. 

Того ж року етнограф Федір Вовк придбав такий очіпок із пов’язкою в селі Ковпита на Чернігівщині.

Орнаменти та декор

Колекцію зав’язок етнографа Миколи нині зберігають в Російському етнографічному музеї в Санкт-ПетербурзіРЕМ. Ці рушникоподібні головні убори датовані останньою третиною ХІХ століття.

Краї зав’язок обов’язково декорували вишивкою. Здебільшого вишивали білим по білому, червоними нитками або червоними з додаванням синіх.

Досить часто декор країв виробу підсилювали біло-червоною, червоною або червоно-синьою бахромою.

Орнамент декору зав’язок був виключно геометричним, а техніки вишивки наслідували техніки ткання — гладь і занизування. На кількох помітно техніку мережки та вишивку по сітці.

Окрім країв виробу, видно декор і по його середині. Це так званий лобик — фіксація вишивкою місця на зав’язці, яке має бути саме на лобі жінки.

Способи вив’язування таких зав’язок ми можемо побачити на фотографіях 1908 року, зроблених Анатолієм Павловичем у селах Пакуль та Ковпита на Чернігівщині. Такий спосіб пов’язування зав’язки використовували і жінки, і дівчата. Краї зав’язки, які стирчали вгору при пов’язуванні, називали "рогами".

На жаль, в описі зав’язок із колекції Могилянського не вказано назви орнаментів. Але завдяки ґрунтовній монографії дослідниці чернігівської вишивки Віри Зайченко можемо довідатися, що в описах зав’язок із Чернігівського історичного музею ім. В. В. Тарновського деякі подібні орнаменти підписані як "ребра паличками", "луска", "кривуля паличками", "кривуля ребраста", "роговашка", "раковка". Такі назви цілком відповідають народним уявленням про орнаментику і перегукуються з назвами орнаментів на плахтах.