Перстень із тризубом

DSC_9703
None Фото: Павло Ардан
Go to next

13:14, 17 липня 2024

Go to next

Реліквія – шанована річ, яку зберігають з особливим трепетом. Адже з нею пов’язані спогади про пережиті роки, стосунки між людьми та історичні події. У нашій родині – це срібний перстень із тризубом, який мій дідусь-повстанець отримав від свого командира. Дідусь Василь іноді розповідав про нього, але, як справжній партизан, ніколи не показував.

галя_500.jpg

Галина Андрушкевич-Ардан

дизайнерка, дослідниця

Народився ВасильМізюк в селі Романівкатепер – Теребовлянський район Тернопільської області 14 жовтня 1918 року — на свято Покрови Пресвятої Богородиці, Покровительки українських вояків. Його батько, також Василь, загинув в італійських Альпах під час Першої світової війни. Мати Катерина виховала трьох дітей. Старший брат Антон загинув від рук НКВС, сестра Ганна допомагала повстанцям.

Василь також обрав важкий шлях боротьби за самостійну Україну. Був членом товариств "Просвіта", "Луг". 19-річним з однодумцями створив у селі перший осередок ОУН. До організації їх приймав Ярослав Стецько. Він обрав собі за дружину Ганну-Євгенію Музику з Романівки, тепер відому як Ярослава Стецько.

Влітку 1942-го Василь вступив до лав УПА й воював на Волині. Був сотенним, отримав псевдо "Моряк". Згодом став правою рукою начальника штабу на псевдо "Бористень". А присягу складав Романові Шухевичу.

Romanivka_Nataliya Ardan_006_

Василь Мізок крайній зліва, 1930-ті роки

Фото: надала авторка

1944 року Василя поранили. Щоб уникнути бойових зіткнень із Червоною армією, керівництво повстанців ухвалило рішення перевести основні сили з Волині до Карпат. Перед відходом "Бористень" провідав пораненого Василя в санітарному обозі. Порадив повертатися додому. Коли прощалися, командир зняв із пальця литий срібний перстень з тризубом і сказав:

— Тебе, Василю, передаватимуть зв’язкові від села до села. Цей перстень знає кожний районний провідник. Таких є лише сім — у вищого керівництва УПА. Він стане тобі помічником, але й великою небезпекою — якщо потрапиш до рук "червоних".

Більше вони не бачилися.

Ще багато подій трапилося у Василевому житті. Він відчув всі негаразди підпільного життя, голод, мав ще поранення. Двічі копав собі могилу. Коли після війни повернувся до рідного села, його 28 разів викликали в НКВС. Тримали по два-три тижні, але прямих доказів співпраці із УПА таки не знайшли. Присяга не дозволяла "будувати радянську владу", тож відшукав собі найпростішу роботу — столяром.

Наприкінці 1970-х Василь на останній сторінці газети "Известия" випадково натрапив на рубрику "Инюрколлегия сообщает". Там йшлося, що в США помер один з організаторів і керівників "бандформирований УПА в Западной Украине" на псевдо "Бористень". Мій дядько Мирослав Мізюк пригадує, що в дідуся виступили сльози.

— Помер мій шеф, з котрим я воював на Волині, — сказав коротко.

Василь Мізюк помер у рідному селі 28 серпня 2001 року — на Успіння Пресвятої Богородиці. Пам’ятаю, як він молився до своєї Небесної Заступниці — клякав на зболену ногу з осколком в коліні. Тільки після його смерті ми випадково знайшли перстень із тризубом, про який він розповідав. Той виявився зашитим у підкладку піджака, який дідусь носив щодня.

Дочитали до кінця? Підтримайте редакцію "Локальної історії" на Patreon!

Схожі матеріали

02

Мандри мамонтового бивня з Трипілля

мозаїка сео

Київський Дмитро Солунський. Українська мозаїка з Третьяковської галереї

Памятка_Атаки_І_1955

Затоплені археологічні пам’ятки Дністра

сео музей

Війна в музеї. Галина Пагутяк

600.jpg

Крила Ікара

Звенигородська_берестяна_грамота_2.jpg

Берестяна грамота зі Звенигорода, якій майже тисяча років

DM_6378

Кінь, який виявився гірським козлом

альбом

Дівочий альбом 1947 року

Дерев’яна церква у селі Новоселиця на Тячівщині, 1920-ті роки. Sbírka Národního muzea, Praha, Česká republika

Спалена церква, збережена у макеті