Шевченковий край у 1910-х на світлинах вченого Євгена Артюхова

Євген Артюхов народився 21 січня (2 лютого) 1891 року в селі Романова Балка (тепер Первомайського району Миколаївської області). Незабаром родина переїхала у сусіднє село Семенівка. Батько Євгена був народним вчителем та дрібним землевласником. Після закінчення Єлисаветградської гімназії (у сучасному Кропивницькому) Артюхов продовжив навчання у Петербурзькому університеті, обравши для вивчення біологію та географію. Особливо його зацікавили курси відомого українського вченого Федора Вовка "анатомічна антропологія" та "етнографія". Окрім теоретичних занять були й практичні. Влітку 1912 року під час експедиції у південні повіти Київської губернії за дорученням антропологічного відділу він обміряв більше як 200 осіб. Залікову роботу з курсу антропології виконував під керівництвом Вовка.

Українське походження Артюхова, зацікавлення антропологією та експедиції давали йому змогу краще зрозуміти народну культуру. Захоплення етнографією було пов’язано з його активною діяльністю у студентському гуртку українознавства. Він діяв в університеті з 1907 року й об’єднав переважно вихідців з України. Учасники вивчали українську історію, культуру, мову. Керували гуртком непересічні постаті – Олександр Грушевський (брат Михайла Грушевського) та Едуардас Вольтер (мовознавець, етнограф, археолог, професор Петербурзького університету). Також окремими відділами гуртка керували академік Олексій Шахматов та Федір Вовк.

Можна стверджувати, що Артюхов був учнем Федора Вовка. Відзначивши активну діяльність Євгена у гуртку, Вовк залучив його до експедиційної роботи та збору етнографічних матеріалів. Року 1912 Артюхова відрядили на південь Київщини. Він побував у селах і містечках Таращанського, Васильківського, Звенигородського, Канівського, Черкаського та Чигиринського повітів. За час експедиції Артюхов придбав для музею 80 експонатів (жіночі і чоловічі головні убори, окремі предмети одягу, прикраси, кераміку), які об’єднали в колекцію 3003. На особливу увагу заслуговує кераміка, яку Євген Артюхов привіз з села Дибинці (тепер Білоцерківського району Київської області), відомого гончарного осередку.

До предметів додавалися негативи, з яких надрукували фотографії які склали фотоколекцію 3334. На світлинах пейзажі, люди у традиційному одязі, житлові споруди, ярмарок, сільські храми. На жаль, у січні 1941 року негативи були знищені під час німецького бомбардування.

У 1914 році в Етнографічний відділ Російського музею надійшли ще дві невеликі колекції експонатів, які Артюхов купив на власні кошти під час поїздок до Київщини: п’ять рушників, безрукавка, шийна прикраса з села Ненадиха (тепер Білоцерківського району). Року 1915 музей придбав ще дві фотоколекції з Київської губернії №3626 та з Бахмутського та Слов’яносербського повітів Катеринославської губернії №3634. Зараз в колекціях цього музею зберігають 83 предмети та 101 фотографію, придбані завдяки Євгену Артюхову.

На фото ми бачимо весільний одяг молодої та дружки, жіночий та чоловічий буденний одяг різних вікових груп. Тут можна роздивитися безліч цікавих деталей.

Перше, що привертає увагу, – крій керсеток. Зазвичай, передні поли керсетки цільнокроєні, а на спинці є складки-бантовки, які називають “вусами”. На світлинах Артюхова бачимо керсетки, в яких відрізними є не тільки спинка, а й перед: як на спинці, так і попереду зроблені густі зборочки, завдяки яким створюється пишний об’єм навколо фігури. Лінія відрізної спинки й переду може бути як на рівні талії, так і високо піднята над грудьми, що теж видно на фото. Керсетки такого крою були характерні для Черкащини та Полтавщини. Зразок такої керсетки Артюхов придбав для музею, і цей артефакт унаочнює те, що ми бачимо на фото. 

Цей принцип крою притаманний і чоловічому верхньому одягу – юпці та бекеші.

Окрім керсеток, жінки носили і так звані “кохти”, щось на зразок коротких жакетів.

Разом з тим вдалось зафіксувати і більш давній тип верхнього одягу – свиту з домотканого сукна з цільнокрійними передніми полами. Одну таку свиту також привезли до музею.

Також на фото бачимо двох жінок, одна з яких одягнута у свиту з домотканого сукна, а друга – у ситцеву юпку з круглим коміром. Цікавим тут є і спосіб пов’язування хусток.

Жіночі свити південної Київщини, на відміну від чоловічих, частіше були білого кольору, що видно на світлинах.

Давнім стегновим жіночим одягом є плахта. На фото бачимо літню жінку, одягнену у сорочку, повну плахту, запаску, керсетку. На голові у неї очіпок, поверх якого пов’язана серпанкова лляна намітка.

Схожу плахту з цієї експедиції також зберігають в музеї.

Окрім жіночих спідниць з фабричної тканини, на фото бачимо і так званий "літник" – спідницю з домотканої тканини у кольорову вертикальну смужку. Також зображено домоткану шовкову прозору намітку, яка могла бути сірого, жовтого або чорного кольору і пов'язувалась по очіпку.

Чоловічий одяг представлений скромніше, ніж жіночий, але на фотокартках зображено різні види головних уборів – хутряну шапку, солом’яний бриль і картуз. Також видно два типи вишитих сорочок – з центральним розрізом пазухи й зміщеним на бік. На чоловічих портретах добре видно вишивку на комірцях-стійках. Є й жилетки та піджаки – данина моді й міським впливам. Також представлено кілька варіантів зав’язування поясів.

Окремо треба сказати про дівочі та жіночі прикраси. Намиста зроблені як з "правдивих коралів", так і з їхньої імітації – скляних намистин циліндричної форми, перенизаних "барамбулями" – металевими кульками, мають зав’язки з саморобного гарусного шнура. Були й намиста з кольорового скла різної форми та кольору. 

Окрім намиста, жінки та дівчата носили дукачі.

Серед прикрас, які привіз Артюхов, є шийна бісерна прикраса, нашита на стрічку з червоного кумача.

Для прикрашання коси дівчата використовували "китицю" – товстий шнурок домашнього виготовлення з різноколірної вовни, з китицями на кінцях. 

Можливо, такі китиці зав’язані на молодій і дружці.

 На одній зі світлин у дівчат цікава зачіска, як нам нагадує гуцульські або покутські уплітки – коси, обплетені нитками або шнуром.

Хоча на світлині, де є молода з дружкою, ми не бачимо пишного вінка, але такий чудовий об’ємний восковий вінок – "цвіток" є в колекції. Пишні китиці з воскових крапель доповнені штучними квітами.