У фототеці Російського етнографічного музею (РЕМ) у колекціях 3334 та 3626 зберігають фотографії, які дають нам уявлення про те, як на початку XX століття виглядали Черкащина та Київщина (тоді південна частина Київської губернії). Завдячувати цій колекції маємо Євгену Артюхову (1891 – після 1972).
Артюхов у період співробітництва з Етнографічним відділом Російського музею (1912–1914) був студентом відділення природничих наук фізико-математичного факультету Санкт-Петербурзького університету. Надалі він працював як вчений-зоолог у різних вищих навчальних закладах.
Євген Артюхов народився 21 січня (2 лютого) 1891 року в селі Романова Балка (тепер Первомайського району Миколаївської області). Незабаром родина переїхала у сусіднє село Семенівка. Батько Євгена був народним вчителем та дрібним землевласником. Після закінчення Єлисаветградської гімназії (у сучасному Кропивницькому) Артюхов продовжив навчання у Петербурзькому університеті, обравши для вивчення біологію та географію. Особливо його зацікавили курси відомого українського вченого Федора Вовка "анатомічна антропологія" та "етнографія". Окрім теоретичних занять були й практичні. Влітку 1912 року під час експедиції у південні повіти Київської губернії за дорученням антропологічного відділу він обміряв більше як 200 осіб. Залікову роботу з курсу антропології виконував під керівництвом Вовка.

Євген Артюхов, світлина близько 1909 року
Фото надала авторкаУкраїнське походження Артюхова, зацікавлення антропологією та експедиції давали йому змогу краще зрозуміти народну культуру. Захоплення етнографією було пов’язано з його активною діяльністю у студентському гуртку українознавства. Він діяв в університеті з 1907 року й об’єднав переважно вихідців з України. Учасники вивчали українську історію, культуру, мову. Керували гуртком непересічні постаті – Олександр Грушевський (брат Михайла Грушевського) та Едуардас Вольтер (мовознавець, етнограф, археолог, професор Петербурзького університету). Також окремими відділами гуртка керували академік Олексій Шахматов та Федір Вовк.
Можна стверджувати, що Артюхов був учнем Федора Вовка. Відзначивши активну діяльність Євгена у гуртку, Вовк залучив його до експедиційної роботи та збору етнографічних матеріалів. Року 1912 Артюхова відрядили на південь Київщини. Він побував у селах і містечках Таращанського, Васильківського, Звенигородського, Канівського, Черкаського та Чигиринського повітів. За час експедиції Артюхов придбав для музею 80 експонатів (жіночі і чоловічі головні убори, окремі предмети одягу, прикраси, кераміку), які об’єднали в колекцію 3003. На особливу увагу заслуговує кераміка, яку Євген Артюхов привіз з села Дибинці (тепер Білоцерківського району Київської області), відомого гончарного осередку.
До предметів додавалися негативи, з яких надрукували фотографії які склали фотоколекцію 3334. На світлинах пейзажі, люди у традиційному одязі, житлові споруди, ярмарок, сільські храми. На жаль, у січні 1941 року негативи були знищені під час німецького бомбардування.

Хата заможного селянина, 1912 рік. Село Кирилівка (тепер село Шевченкове Звенигородського району Черкаської області)
Фото: Фототека РЕМ 3334–31
Віз, 1912 рік. Село Триліси (тепер Фастівського району Київської області)
Фото: Фототека РЕМ 3334–34
Спорудження клуні, 1915 рік. Село Білозір’я (тепер Черкаського району Черкаської області)
Фото: Фототека РЕМ 3334–28
Група селян, 1912 рік. Черкаська область
Фото: Фототека РЕМ 3334–48
Ярмарок, 1912 рік. Черкаська область
Фото: Фототека РЕМ 3334–33У 1914 році в Етнографічний відділ Російського музею надійшли ще дві невеликі колекції експонатів, які Артюхов купив на власні кошти під час поїздок до Київщини: п’ять рушників, безрукавка, шийна прикраса з села Ненадиха (тепер Білоцерківського району). Року 1915 музей придбав ще дві фотоколекції з Київської губернії №3626 та з Бахмутського та Слов’яносербського повітів Катеринославської губернії №3634. Зараз в колекціях цього музею зберігають 83 предмети та 101 фотографію, придбані завдяки Євгену Артюхову.
На фото ми бачимо весільний одяг молодої та дружки, жіночий та чоловічий буденний одяг різних вікових груп. Тут можна роздивитися безліч цікавих деталей.
Перше, що привертає увагу, – крій керсеток. Зазвичай, передні поли керсетки цільнокроєні, а на спинці є складки-бантовки, які називають “вусами”. На світлинах Артюхова бачимо керсетки, в яких відрізними є не тільки спинка, а й перед: як на спинці, так і попереду зроблені густі зборочки, завдяки яким створюється пишний об’єм навколо фігури. Лінія відрізної спинки й переду може бути як на рівні талії, так і високо піднята над грудьми, що теж видно на фото. Керсетки такого крою були характерні для Черкащини та Полтавщини. Зразок такої керсетки Артюхов придбав для музею, і цей артефакт унаочнює те, що ми бачимо на фото.
Цей принцип крою притаманний і чоловічому верхньому одягу – юпці та бекеші.

Житель Черкащини, 1912 рік
Фото: Фототека РЕМ 3334–28
Літній чоловік, 1912 рік. Село Комарівка (тепер Золотоноського району Черкаської області)
Фото: Фототека РЕМ 3334–41
Селянин в національному одязі, 1912 рік. Село Ненадиха (тепер Білоцерківського району Київської області)
Фото: Фототека РЕМ 3334–19Окрім керсеток, жінки носили і так звані “кохти”, щось на зразок коротких жакетів.

Дівчата, 1915 рік. Село Білозір’я (тепер Черкаського району Черкаської області)
Фото: Фототека РЕМ 3626– 30Разом з тим вдалось зафіксувати і більш давній тип верхнього одягу – свиту з домотканого сукна з цільнокрійними передніми полами. Одну таку свиту також привезли до музею.

Свита, кінець ХІХ століття. Село Ненадиха (тепер Білоцерківського району Київської області)
Фонди РЕМ 3003–45Також на фото бачимо двох жінок, одна з яких одягнута у свиту з домотканого сукна, а друга – у ситцеву юпку з круглим коміром. Цікавим тут є і спосіб пов’язування хусток.

Жінки, 1915 рік. Село Білозір’я (тепер Черкаського району Черкаської області)
Фототека РЕМ 3626–33Жіночі свити південної Київщини, на відміну від чоловічих, частіше були білого кольору, що видно на світлинах.

Літня жінка, 1912 рік. Село Ненадиха (тепер Білоцерківського району Київської області)
Фото: Фототека РЕМ 3334–21
Літня жінка у профіль, 1912 рік. Село Ненадиха (тепер Білоцерківського району Київської області)
Фото: Фототека РЕМ 3334–20Давнім стегновим жіночим одягом є плахта. На фото бачимо літню жінку, одягнену у сорочку, повну плахту, запаску, керсетку. На голові у неї очіпок, поверх якого пов’язана серпанкова лляна намітка.

Літня жінка, 1912 рік. Село Кирилівка (тепер село Шевченкове Звенигородського району Черкаської області)
Фото: Фототека РЕМ 3334–24
Літня жінка зі спини, 1912 рік. Село Кирилівка (тепер село Шевченкове Звенигородського району Черкаської області)
Фото: Фототека РЕМ 3334–25Схожу плахту з цієї експедиції також зберігають в музеї.

Деталь плахти, кінець ХІХ століття. Черкаська область
Фото: Фонди РЕМ 3003–60
Деталь плахти, кінець ХХ століття. Село Суботів (тепер Черкаський район Черкаської області)
Фото: Фонди РЕМ 3003–74
Плахта, кінець ХІХ століття. Село Суботів (тепер Черкаського району Черкаської області)
Фото: Фонди РЕМ 3003–74
Плахта, кінець ХІХ століття. Черкаська область
Фото: Фонди РЕМ 3003–60Окрім жіночих спідниць з фабричної тканини, на фото бачимо і так званий "літник" – спідницю з домотканої тканини у кольорову вертикальну смужку. Також зображено домоткану шовкову прозору намітку, яка могла бути сірого, жовтого або чорного кольору і пов'язувалась по очіпку.

Спідниця "літник", кінець ХІХ століття. Село Ненадиха (тепер Білоцерківського району Київської області)
Фото: Фонди РЕМ 3003–48
Жінка, 1912 рік. Село Ненадиха (тепер Білоцерківського району Київської області)
Фото: Фототека РЕМ 3334–18Чоловічий одяг представлений скромніше, ніж жіночий, але на фотокартках зображено різні види головних уборів – хутряну шапку, солом’яний бриль і картуз. Також видно два типи вишитих сорочок – з центральним розрізом пазухи й зміщеним на бік. На чоловічих портретах добре видно вишивку на комірцях-стійках. Є й жилетки та піджаки – данина моді й міським впливам. Також представлено кілька варіантів зав’язування поясів.

Чоловік, 1912 рік. Черкаська область
Фото: Фототека РЕМ 3334–35
Чоловік, 1912 рік. Черкаська область
Фото: Фототека РЕМ 3334–36
Літній чоловік, 1912 рік. Село Кирилівка (тепер село Шевченкове Звенигородського району Черкаської області)
Фото: Фототека РЕМ 3334–26
Група чоловіків, 1915 рік. Село Білозір’я (тепер Черкаського району Черкаської області)
Фототека РЕМ 3626–32Окремо треба сказати про дівочі та жіночі прикраси. Намиста зроблені як з "правдивих коралів", так і з їхньої імітації – скляних намистин циліндричної форми, перенизаних "барамбулями" – металевими кульками, мають зав’язки з саморобного гарусного шнура. Були й намиста з кольорового скла різної форми та кольору.

Жіноче намисто з семи ниток скляних циліндричних намистин, які імітують корали, доповнених металевими кульками "барамбулями", з зав’язками з гарусного шнура домашнього виготовлення. Кінець ХІХ – початок ХХ століття. Село Комарівка (тепер Золотоноського району Черкаської області)
Фото: Фонди РЕМ 3003–22Окрім намиста, жінки та дівчата носили дукачі.

Дівчина з намистом, 1912 рік. Черкаська область
Фото: Фототека РЕМ 3334–17
Дівчина з дукачами, 1912 рік. Черкаська область
Фото: Фототека РЕМ 3334–34
Жінка і дівчинка, 1912 рік. Село Кирилівка (тепер село Шевченкове Звенигородського району Черкаської області)
Фото: Фототека РЕМ 3334–27
Група жінок, 1912рік. Село Комарівка (тепер Золотоноського району Черкаської області)
Фото: Фототека РЕМ 3334–42Серед прикрас, які привіз Артюхов, є шийна бісерна прикраса, нашита на стрічку з червоного кумача.

Шийна бісерна прикраса, кінець ХІХ – початок ХХ століття. Черкаська область
Фото: Фонди РЕМ 3003–54Для прикрашання коси дівчата використовували "китицю" – товстий шнурок домашнього виготовлення з різноколірної вовни, з китицями на кінцях.
Можливо, такі китиці зав’язані на молодій і дружці.

Наречена і дружка, 1915 рік. Село Деренковець (тепер Корсунь-Шевченківського району Черкаської області)
Фото: Фототека РЕМ 3626–31На одній зі світлин у дівчат цікава зачіска, як нам нагадує гуцульські або покутські уплітки – коси, обплетені нитками або шнуром.
Хоча на світлині, де є молода з дружкою, ми не бачимо пишного вінка, але такий чудовий об’ємний восковий вінок – "цвіток" є в колекції. Пишні китиці з воскових крапель доповнені штучними квітами.