Постоли, лапті, ходаки: Яке взуття носили наші предки

селяни
Go to next

10:34, 15 липня 2022

Go to next

Один із архаїчних видів взуття – те, що виготовляли з природних матеріалів, які завжди були під рукою. Це лоза, лик, кора, солома, прядиво, мотузки. Плетене взуття вважали ознакою бідності, на відміну від взуття зі шкіри.

На території України його позначення вживали кілька термінів: постоли, лапті, патинки, ходаки, бамбоші, валовці, башмаки, чуні, крутилі.

11415523_923806337690718_450329053197492323_o

Оксана Косміна

кандидатка історичних наук, дослідниця етнології та матеріальної культури

Зазвичай під терміном "постоли" (від турецького postal "туфля") ми розуміємо взуття зі шкіри, яке носили мешканці гірської та передгірної частини України, але в Західному і Центральному Поліссі постолами називали саме плетене взуття. До цієї назви додавали означення: корчові, липові, берестовії, яке конкретизувало матеріал їх виготовлення. До середини ХІХ століття такі постоли носили не лише влітку, а й взимку. Це було і святкове, і робоче взуття.

Ознакою заможності на той час було не протиставлення плетеного взуття шкіряному, а його кількість. У деяких селах Рівненщини, за польовими матеріалами етнографині Алли Українець, розрізняли святкові і буденні постоли. Святковими вважали постоли з в’яза, бо вони були жовтого кольору. У ХХ столітті таке взуття використовували переважно для збирання ягід і для сінокосу. У центральних районах Полісся "постолами" могли називати також і взуття зі шматків шкіри.

лапті

Плетення постолів, 1936 рік

Фото з видання Алли Українець "Традиційний одяг Рівненщини", 2019 рік
лапті

Літня пара з села Кортеліси (тепер Ковельського району Волинської області)

Фото надала авторка
Ярмарка_Полісся

Селяни біля крамниці, Сарни, Рівненська область

Фото надала авторка
селяни

Селяни, село Пакуль (тепер Чернігівська область), 1908 рік

Фототека РЕМ
селяни

Селяни на ярмарку, Чернігівщина

Фототека РЕМ

Термін "лапті" (праслов’янське lapъtъ – взуття, плетене з лика; припускається, що lapъtь спочатку означало "онуча", а вже потім "вид взуття") також побутував на території України. Оскільки цей термін виявився достатньо дражливим для наших сучасників, зупинимося на ньому детальніше. Про людей, які носили лапті згадується ще у "Повісті временних літ", де Добриня каже князеві Володимиру Святославичу: "Оглядав я колодників, і всі вони є в чоботях. Сим данини нам не платити, підемо оба шукати тих, що в постолах" переклад Леоніда Махновця (в оригіналі: "и реч̑ Добърынѧ Володимиру. съглѧдахъ колодникъ. и суть вси в сапозѣхъ. симъ дани намъ не платити. поидевѣ искать лапотникъ"). 

Алла_Українець

Селянин з сучасної Рівненської області, 1930-ті роки

Фото з видання Алли Українець "Традиційний одяг Рівненщини", 2019 рік

Про лапті з лика згадує й лікар, історик і громадський діяч Опанас Шафонський у рукописі видання "Черниговского наместничества топографическое описание", укладеного 1786 року. Він пише, що "в некоторых местах начинают носить с липовых лык плетеные лапти, отменные однако от лаптей великороссийских".

001_Шафонский_1

Селянин у буденному одязі, на ногах плетене взуття

Малюнок невідомого художника у рукописі Опанаса Шафонського "Летописное повествование о Малой России и ее народе и козаках вообще"

Термін "лапті" на Київському Поліссі згадує український етнограф французького походження Домінік П'єр Де ля Фліз у 1854-му, коли описує одяг селян північної Київщини. Де ля Фліз походив зі старовинного роду французьких дворян, був учасником походу армії Наполеона на Москву і після полону служив лікарем державних маєтностей Київської губернії, на теренах якої від 1845 року почав проводити описи за програмою Російського географічного товариства. Свої записи він вів двома мовами – французькою і російською.

При описі взуття Де ля Фліз в обох мовних варіантах пише про lapty (лапти). У тексті він згадує і про термін "постоли", пояснюючи, що це взуття пошите зі шматка шкіри. Точність його описів не підлягає сумніву і навряд чи він переслідував якісь політичні цілі. Але після перекладу цієї частини тексту українською мовою термін "лапті" зникає, перекладачі замінили його на "личаки". Щось схоже ми вже бачили в перекладі текстів Боплана, коли французький термін "d'vn caleçó" став в українському варіанті "шароварами". 

Про те, що плетене взуття носили мешканці України, ми знаємо не лише з описів, а й із графічних джерел. Особливо цінними є ілюстрації, вміщені у рукописі Опанаса Шафонського та Де ля Фліза, на яких ми бачимо селян у плетеному взутті. Таке взуття зафіксовано і на фотографіях початку ХХ століття.

Де ля Фліз

Фрагмент тексту Де ля Фліза французькою мовою, де він використовує термін "лапті"

(Фото надала авторка)
Де ля Фліз

Фрагмент тексту Де ля Фліза російською мовою, де він пояснює відімнність між термінами "лапті" і "постоли"

006_Де_Ля_Фліз_лапті_4 (1) 222

Селяни Київської губернії

Малюнок Де ля Фліза
006_Де_Ля_Фліз_лапті_4 (1)33333

Селяни за роботою

Малюнок Де ля Фліза
006_Де_Ля_Фліз_лапті_4 (1)

Селяни Київської губернії

Малюнок Де ля Фліза
lapti SEO

Селяни з північних повітів Київської губернії

Малюнок Де ля Фліза

Про "лапті" згадує ще один український етнограф і фольклорист Олекса Ворпай: "На українському Поліссі та в Білорусі личаки збереглися ще й досі: часом вони називаються "лапті" і є символом бідности. Приповідка: "Гулі не одного в лапті взули". І зрештою цей термін фіксує у своїх дослідженнях 1977–2008 роках етнографиня Людмила Пономар.

Термін "личаки" (взуття з лика) вживався як синонім лаптів і теж був ознакою бідності. Личаки згадуються у праці українського етнографа Федора Вовка: "Чоловіки, як і жінки, тільки в дуже небагатьох місцевостях носять личаки; личаки, тобто взуття з лика, зустрічається тепер лише у північній смузі України, і то не скрізь". Про личаки є й у словнику Бориса Грінченка: "Ходили тоді в кармазинах тілько люде значні да шабльовані, а міщане одягались синьо, зелено, або у горохв'яний цвіт; убогії носили личакову одежу. Через те козаки дражнять було міщан личаками".

лапті

Плетене взуття, 1907 рік

(Збирач Федір Вовк)
лапті

Плетене взуття, 1907 рік

(Збирач Федір Вовк)
лапті

Плетене взуття

(Волинський краєзнавчий музей)
лапті

Личаки

(Корюківський історичний музей)
лапті

Селянин, 1908 рік

Фотограф А.М. Павлович, фототека РЕМ
лапті

Жінка збирає брусниці, 1935–1939 роки, село Чабель (тепер Вараського району Рівненської області)

Фото С. Двораковського з видання "Палессе. Фотаздымкі з двадцатых і трыдцатых гадоў", 1999 рік
лапті

Селянин, 1908 рік

Фотограф А.М. Павлович, фототека РЕМ
селяни

Подружжя, Чернігівщина, 1908 рік

Фотограф А.М. Павлович, фототека РЕМ

Окрім цих трьох термінів, які позначають плетене взуття, існують й інші, зокрема "ходаки", "валовці", "чуні" – взуття, плетене з прядива, "патинки" – з лози, "крутилі" – з соломи.

Перед тим, як одягти плетене взуття, ногу обмотували онучами (на які часто йшло полотно зі зношених сорочок). Взимкку додатково ногу утеплювали соломою, травою, сіном, старими шматочками сукна. Щоб взуття та онучі трималися на нозі, їх закріплювали мотузками – "волоками" з конопляного волокна, кінського волосу та лози. Жіночі онучі з волоками були високими, під коліно, а у чоловіків коротші, до литки.

селяни

Селяни з села Пожог (тепер Камір-Каширського району Волинської області)

Фото надала авторка
селяни

Селяни з села Вири (тепер Сарненського району Рівненської області), 1920-ті –1930-ті роки

Фото з видання Алли Українець "Традиційний одяг Рівненщини", 2019 рік

Схожі матеріали

600+-.jpg

Жіночий стрій Сокальщини

600.jpg

Яворівський жіночий стрій

600.jpg

“Жидівки” – особливо сині сорочки Гадяччини

600.jpg

Бойківське брижування

600.jpg

Що і як одягали гуцули в давнину

020_Лемківська родина, з лемківського с. Вільховець гміна Дукля (суч. повіт Кросно, Підкарпатське воєводство, Польща), 1933 р. - копия

Фартух – найархаїчніший елемент жіночого народного вбрання

001_Любешів волинська обл 1912

Попередниця вишиванки: сорочка, оздоблена тканим декором

Косміна_СЕО

Автентичний одяг наддніпрянців на 115-літніх світлинах етнографа Василя Бабенка

селянки

Шевченковий край у 1910-х на світлинах вченого Євгена Артюхова