Повсякдення євреїв в українських містечках на початку ХХ століття (ФОТО)

Єврейська етнографічна експедиція

Року 1791 у Російській імперії євреям заборонили селитися та працювати за межами так званої "смуги осілості". Загальна площа цієї території становила понад 1 мільйон 200 тисяч квадратних кілометрів і пролягала зокрема українськими землями. 

110 років тому містечка, які входили до смуги осілості на Поділлі, Київщині та Волині, відвідали дослідники Єврейської етнографічної експедиції імені барона Горація Гінцбурга (1833—1909). Вона тривала з 1912 до 1914 року. Фінансував дослідження син Горація — Володимир Гінцбург.

Ініціатором та керівником експедиції був Шлойме-Занвл (Соломон) Раппопорт, який взяв собі літературний псевдонім Семен Акимович Ан-ський. Участь брали фотограф Соломон Юдовін (племінник Ан-ського) та музикознавець Юлій Енгель. Під час експедиції її учасники відвідали 60 населених пунктів, зробити понад 2000 фотознімків, записати близько 1800 народних переказів і 1500 народних пісень, зібрати більше 100 історичних документів, близько 50 стародавніх рукописів. Дослідники придбали або отримали в дар понад 700 предметів старовини: релігійного культу, домашнього вжитку, жіночих прикрас, старовинного одягу, гравюр, картин тощо. 

Фотограф, який зафіксував традиції та побут євреїв

Особливу цінність для нас мають фотографії, які зробив Соломон Юдовін. На них можна побачити традиційний світ єврейських спільнот на українських землях, який почав зникати під впливом Першої світової війни, революції та більшовицького режиму, й був остаточно знищений Голокостом.

Соломон Юдовін (1892—1954) — графік, художник, етнограф. Народився у містечку Бешенковичі під Вітебськом (нині Білорусь). Року 1906 його прийняли у Вітебську школу рисунку і живопису. Через чотири роки завдяки допомозі дядька Семена Ан-ського переїхав у Петербург, навчався у Рисувальній школі Товариства заохочення мистецтв. У фольклорно-етнографічній експедиції виконував обов’язки секретаря, художника і фотографа.

Частину фотоколекції Юдовіна зберігають в Музеї антропології та етнографії (МАЕ) в Санкт-Петербурзіпід номером 2152. Світлини зі збірки були зроблені переважно на території Волині: у населених пунктах Рівне, Острог, Корець, Межирич, Аннополь, Полонне, Славута, Судилків. Дві фотографії походять із міста Сквира на Київщині. Колекцію світлин Ан-ський подарував музею 1913 року.

Ці фото руйнують стереотипи про євреїв на території Російської імперії як винятково торговців, лихварів та музикантів. Для повного уявлення про заняття євреїв, окрім фотографій з колекції МАЕ, додано також кілька світлин Юдовіна зі зібрання Центру Петербурзької іудаїки та світлини з фототеки Російського етнографічного музею (РЕМ) колекція номер 12588.

Де навчалися євреї

В об’єктив Юдовіна потрапили навчальні заклади для єврейських хлопчиків: бейт-мідраш, талмуд-тора, хедер.

Бейт-мідраш (в перекладі з івриту‎ означає "дім навчання") — це приміщення, у якому вивчають священні книги іудаїзму. 

Талмуд-тора — єврейський релігійний навчальний заклад для хлопчиків із малозабезпечених сімей. Заняття в такій школі часто проходили в кімнаті вчителя. Як правило, такі заклади утримували на громадські кошти, вони існували навіть у найбідніших єврейських громадах. 

Хедер (у перекладі з івриту "кімната") — єврейська релігійна початкова школа. На відміну від талмуд-тори, хедери були приватними закладами, їхні вчителі отримували платню від батьків.

На світлинах ми бачимо піклувальників таких закладів та їхніх учнів під час навчання.

До 1917 року дівчатка з єврейських родин навчались вдома або у приватних навчальних закладах. Навчання дівчат у порівняння з хлопчиками мало більш світський характер.

Від різьбяра надгробних плит до пекаря маци

В об’єктив Юдовіна потрапили представники професій, якими не могли займатися не-іудеї: різьбяр мацев (надгробних плит), ткач талесів (спеціального молитовного одягу у вигляді прямокутного покривала зі смугами), пекар маци (ритуальний прісний хліб, який вживали переважно під час Песаха).

На кількох фотографіях зображено майстра-різьбяра мацев з міста Острога. На одному фото ми бачимо його за роботою, а на другому — на кладовищі біля готової мацеви. Мацева – єврейський надгробок (з каменю, металу чи дерева) з написами на івриті та символічними різьбленими рельєфами.

Символи, що зображували на мацевах, віддзеркалювали релігійний і громадський статус померлого, його професію, особисті чесноти. Майстер-різьбяр на фото стоїть біля мацеви, що виготовили для Двори, доньки Яакова-Єгошуа Горовиця, яка померла 1 ава (кінець липня — початок серпня) 5655 (1895) року. Справа і зліва від зображення рук — текст епітафії. Це вірш 31:20 з Книги приповістей: "Долоню свою відкриває для вбогого, а руки свої простягає до бідного". Тобто зображення руки, що подає милостиню, вказувало на щедрість покійної. Птах міг символізувати душу і жінку. У довгому поетичному тексті епітафії покійну порівнюють з біблійним персонажем Деворою.

Надзвичайно цінною є світлина, де майстер-різьбяр сидить на дерев’яному надгробку з дерев’яною мацевою. Таких вцілилих дерев’яних надгробків майже не залишилось.

Ще одним заняттям, яким могли займатися виключно євреї, було ткання талесів. Цікавими є світлини, де ми бачимо чоловіків-ткачів за роботою. Такі прямокутні покривала зі смугами були неодмінним атрибутом при молитві одружених чоловіків. Звичайний розмір такого талеса був 1х1,5 м, його ткали з вовняних, лляних, шовкових або бавовняних ниток.

Жінки могли допомагати у підготовці необхідних матеріалів для ткання.

Важливою суто єврейською роботою, яку теж виконували чоловіки, було випікання маци. На фото ми бачимо чоловіка-пекаря і чоловіка, який розносить мацу у кошику. Зауважмо, що тут маца має круглу форму, на відміну від звичної прямокутної.

На декількох світлинах чоловіки-євреї за роботою у млині.

Юдовін сфотографував цілий спектр робочих та ремісничих професій: коваль, столяр, слюсар, майстер з виготовлення паркету, кравець, швець, муляр, мірошник, кожум’яка , мотузник, стельмах, фрезерувальник, палітурник, візник, робітник сірникової фабрики, робітник заводу содової води. Є також фото корчмаря і торговців тютюном, бакалією, рибою.

Більшість цих професій вважали чоловічими, але у деяких були задіяні й жінки: ткаля, швачка, повитуха, працівниця сірникової фабрики, майстриня плетених виробів із лози, жінка, яка заготовляє пір’я для подушок і перин.

Юдовін не міг оминути музикантів. Особливо цікава світлина тромбоніста з міста Полонного (нині Хмельниччина). Музикант тримає у руках рідкісний інструмент — вентильний тромбон. Від звичайного (кулісного) тромбону він відрізняється можливостями більш віртуозного виконання. Такі тромбони використовували оркестри оперних театрів і духові кавалерійські оркестри. Можна висловити припущення, що цей музикант у минулому був кантоністом і на цьому інструменті він міг навчитися грати в армії. Кантоністами у Російській імперії у 1805—1856 роках були малолітні і неповнолітні сини нижніх військових чинів. З 1827 року кантоністами називали й єврейських дітей-рекрутів. На фото є ще одна незвична для чоловіка-єврея деталь — відсутність головного убору.

Що одягали іудеї на щодень

На світлинах учнів із талмуд-тори привертають увагу короткі, трохи нижче коліна, штанці у сполученні з панчохами і черевиками без підборів. Така дитяча мода мала зв’язок із чоловічим стегновим вбранням ранішого часу, яке складалося зі штанів, що сягали колін і зашнуровувалися на тасьму, панчох і черевиків на низькому ходу.

Ці скромно, а подекуди бідно одягнені діти найімовірніше були слухачами саме талмуд-тори, а не хедера.

Всі хлопчики і чоловіки обов’язково мають головний убір, переважно кашкет. На багатьох світлинах чоловіки, крім сорочки і штанів, убрані у жилетки.

На фото з групою паркетників видно ошатніше чоловіче вбрання, яке доповнене піджаком. Заможний замовник у шевця теж одягнений у костюм із піджаком, а на голові має капелюх.

На фотографіях багатих єврейських родин діти одягнені значно краще, ніж учні талмуд-тори. Їхнє вбрання відповідало тодішній моді. Особливо привертає увагу так званий костюм у морському стилі, але штанці у хлопчика все одно не довгі.

У цьому ж морському стилі шили сукні і для дівчаток. На дівчатках із менш заможних родин — сукні з довгими рукавами і коміром-стійкою під шию, або блуза та спідниця. Незаміжні дівчата не мають головних уборів.

Цікавими є світлини, де ми бачимо процес пошиття одягу і зняття мірок із замовника. Тут крім чоловіків є й жінка.

На фото зображені поважні майстри-закрійники, які відміряють чи розкроюють тканину. На їхніх головах — ярмулки.

Також цей головний убір видно і на вчителі хедера та на старому, який молиться.

І на останок — неймовірні типажі балагул (візників), які одягнені у теплі куртки-куфайки. Деякі з них підперезані мотузяними поясами.