"Від бабусі мені лишилася ще дівоча сорочка. Вона більш кольорова. Такі носили до заміжжя, а потім тільки червону", — так означує особливість покутської сорочки пані Галина з Городенки. Тамтешньому жіночому строю властиве чергування білих і насичених червоно-бордових площин. Загалом народне вбрання Покуття має спільні риси з гуцульським та подільським костюмами.
Христина Федечко
етнологиня
Cорочка
Її завжди шили із лляного або конопляного полотна домашньої роботи. Тканини виготовляли з однорідної та неоднорідної ниток. Вони були різної товщини, щільности та фактури. Полотно мало природний колір або його вибілювали. На щодень жінки носили сорочки з грубого лляного полотна, а на свята — з тоншого. Вишивкою оздоблювали краї виробу: горішні частини рукавів, пазуху, долішній край сорочки. А ще вишивали вузьку смужку на зап’ястях. Покутські взори — це переважно ромбоподібний орнамент та об’ємні рельєфні шви. Багато варіантів геометричних мотивів творили, поєднуючи прямі та ламані лінії, гачки довкола й у середині ромба. Інколи одну сорочку вишивали різними техніками. А в заможних жінок та дівчат вишитими були цілі рукави. Такі сорочки відомі як "рукав’янки".
У покутських строях важлива роль належить кольору. У різних селах Покуття червоний варіював від помаранчевих відтінків до темно-вишневих. Саме на Городенківщині сорочки прикрашали вишивкою червоно-бордовими нитками з додаванням зелених, жовтих та синіх.
Поясний одяг
Традиційним поясним вбранням була вовняна горбаткаобгортка. Її тло робили темнимнайчастіше чорним. А у декорі переважав червоний колір. Світлі тонкі смужки розташовували по довгих краях обгортки, а внизу ткали широку червону смугу, іноді з орнаментом. Пояс"попружка" мав понад два метри завдовжки. Його двічі обкручували довкола стану. Ткали в червоному кольорі. Видні частини та вільно звисаючі кінці прикрашали дрібними взорами. Краї перетинали поперечними смугами: закріплювали декоративною бахромою у вигляді вільно звисаючих ниток основи. Інколи ці кінці різно-кольорової основи сплітали в кіски. Закінчення зав’язували у вузлики або ж прив’язували до них пухнасті кутасики — "помпони".
Прикраси
Дівчата оздоблювали шию і груди більшою, ніж жінки, кількістю прикрас. Іноді їх чіпляли так багато, що дівчині важко було повернути голову. Особливо цінували намиста з дорогих природних матеріалів: коралів, бурштину, перлів, скла. Корали були різними за якістю, розміром, відтінками. Їх обробляли місцеві майстри й тому вони мали локальні особливості. Наприклад, дешеві корали — так зване "колюче" намисто — нанизували з невеликих, нарізаних у формі трубочок, циліндриків. Дорогі червоні корали обробляли як овали, або ж барильця. Найдорожче коштували разки з великими намистинами, які розташовували в центрі. Червоному намисту навіть приписували особливі лікувальні властивості.
Чи не кожна покутська дівчина та жінка носила сережки, які називали кульчики. За народним повір’ям, вони втамовували головний біль. Цікаво, що в піст або під час жалоби закладали найпростіші сережки, у вигляді кілець. А у першу шлюбну ніч молода знімала з вух прикраси, бо загубити їх вважали нещастям. Традиційною домашньою зачіскою дівчини була одна або дві заплетені на прямий поділ коси, у які вплітали шовкові або гарусні, тобто вовняні, стрічки. Жінки носили обрізане по плечі волосся. Голову зазвичай покривали намітками із тканими взорами по краях.
Стрій із приватної колекції Христини Федечко