Гуцульські кептарі на фотографіях і малюнках Зої Сагайдачної

Гуцули у кептярах
Молоді у народному вбранні. Село Космач (Івано-Франківська область), 1950 рік Фото Зої Сагайдачної. Фототека РЕМ 9159-51
Go to next

14:43, 21 серпня 2023

Go to next

Хутряна безрукавка, оздоблена вишивкою, кольоровою вовною, шовком чи сап’яном, “капслями”(накладними бляшками) чи аплікаціями – традиційний народний одяг мешканців західних регіонів України. Захищаючи від холоду і залишаючи при цьому руки вільними, кептар був незамінною і літом, і взимку одежею українських горян. Особливо пишно прикрашали кептарі на Косівщині. Там у 1950-х народний одяг досліджувало подружжя етнографів Євген та Зоя Сагайдачні.

11415523_923806337690718_450329053197492323_o

Оксана Косміна

кандидатка історичних наук, дослідниця етнології та матеріальної культури

У фотозбірці Російського етнографічного музею зберігають фотоколекцію 1950 року, присвячену побуту гуцулів, насамперед їхньому традиційному вбранню. Її творці – подружжя Сагайдачних. Євген народився 1886 року у Херсоні, Зоя, у дівоцтві Кондратенко, – 1898 року у Чернігові (тих, кому цікаво докладно дізнатися про їхній життєвий шлях, відсилаємо до розвідок краєзнавця Юрія Джуранюка). Познайомилися 1925 року у Києві: Зоя Кондратенко була слухачкою вечірніх підготовчих курсів при Київському художньому інституті, де викладав професор Євген Сагайдачний. Зоя полонила серце Євгена і стала його музою та дружиною. Ще зі студентських років дівчина захоплювалася фотографією. 

01_Євген Якович Сагайдачний та Зоя Антоніна

Євген та Зоя Сагайдачні, дослідники народної культури

Року 1947 подружжя перебралося до Чернівців, де Євгену запропонували викладати у Художньо-ремісничому училищі і водночас бути завучем; Зоя влаштувалася науковим працівником у Чернівецькому краєзнавчому музеї. Але різні обставини змусили їх незабаром покинути Чернівці. Наприкінці літа 1947-го Сагайдачні прибули до Косова, де Євген отримав посаду вчителя спеціальних предметів у Художньо-промисловому училищі. Подружжя стало вивчати побут гуцулів, збирати предмети одягу, твори декоративно-прикладного мистецтва, музичні інструменти. На основі їхньої колекції у 1970 році створили музей – філію коломийського Національного музею народного мистецтва Гуцульщини та Покуття ім. Й. Кобринського. 

Євген помер 21 серпня 1961 року, а Зоя – того ж дня на вісім років пізніше. Обоє поховані на цвинтарі у Москалівці (тепер район Косова).

Ринок у Косові

Базар у Косові, 1953 рік

Фото Зої Сагайдачної. Фототека РЕМ 8953-55
1 +

Вулиця у Косові, 1953 рік

Фото Зої Сагайдачної. Фототека РЕМ 8953-56
Кераміка на ринку у Косові

Торгівля керамікою на косівському базарі, 1953 рік

Фото Зої Сагайдачної. Фототека РЕМ 8953-51

Одним з улюблених місць Сагайдачних був косівський базар. У фотооб'єктив Зої потрапили не лише мешканці Гуцульщини у традиційному вбранні (села Яворів, Бабин, Космач, Жаб’є (Верховина), Брусторів, Бабче, Старий Косів та місто Косів), а й її чоловік у момент, коли він робив нотатки. Такі фотографії рідкісні, бо, як правило, дослідник-етнограф залишається по іншу сторону камери. На світлинах також бачимо майстрів народного мистецтва, зокрема різьбяра по дереву Юрія Корпанюка.

Гуцули в кептарях, Євген Сагайдачний

Гуцули у сердаках та Євген Сагайдачний. Косів, 1953 рік

Фото Зої Сагайдачної. Фототека РЕМ 8953-66
Гуцулка в кожусі

Євген Сагайдачний разом з гуцулкою, одягненою у кожух. Косів, 1953 рік

Фото Зої Сагайдачної. Фототека РЕМ 8953-71
09_17224581_Негатив. Гуцулка в народной одежде
Фото Зої Сагайдачної. Фототека РЕМ 8953-71
2 +
Фото Зої Сагайдачної. Фототека РЕМ 8953-71
Різьбяр

Різбяр Юрій Корпанюк. Село Яворів поблизу Косова, на Івано-Франківщині, 1950 рік

Фото Євгена та Зої Сагайдачних. Фототека РЕМ 9159-59

Окрім фотографій на базарі, біля церкви, групових фото біля хати у цій фотоколекції є низка студійних світлин, переважно весільних. Можливо, їх взяли з сімейних архівів. Студійні фото цікаві, зокрема тим, що на одній світлині можна побачити кілька людей, вбраних у по-різному декоровані кептарі – давні, традиційні і сучасні, оздоблені вишитим рослинним орнаментом. Останні були популярними у селах Вербовець, Старий Косів, Смодна та Черганівка. Їх називали “кутськими” за місцем виробництва – містечко Кути. Характерний “міртовий взір” вишивали на окремій смужці, яку потім пришивали до виробу. 

3 +

Мешканці села Бабин (тепер Івано-Франківська область), 1950 рік

Фото Зої Сагайдачної. Фототека РЕМ 9159-110
4 +

Дружка і дружба. Косів, 1950 рік

Фото Зої Сагайдачної. Фототека РЕМ 9159-22
Гуцули наречені

Молоді у народному вбранні. Село Старий Косів (тепер Івано-Франківська область), 1950 рік

Фото Зої Сагайдачної. Фототека РЕМ 9159-24
Гуцулки у національному вбранні, Косів, 1950-ті

Дружки з парасольками. Косів, 1950 рік

Фото Зої Сагайдачної. Фототека РЕМ 9159-19
Гуцули у національному вбранні

Молоді з дружками. Село Бабче (тепер Івано-Франківська область), 1950 рік

Фото Зої Сагайдачної. Фототека РЕМ 9159-23
Гуцули у національному вбранні

Дружки. Косів, 1950 рік

Фото Зої Сагайдачної. Фототека РЕМ 9159-21

На фото, зробленому на одній з вулиць Косова, теж бачимо жінку в подібному кептарі. Він вбраний поверх вишитої сорочки, з не характерною для давнього гуцульського вбрання оздобою: по всьому полі рукава вишиті великі різнокольорові квіти. Тож на фотографіях Зої Сагайдачної можна простежити модні повоєнні тенденції.

Гуцули у Косові, 1950-ті

Мешканці Косова у традиційному вбранні, 1950 рік

Фото Зої Сагайдачної. Фототека РЕМ 9159-13

Серед розмаїття цього верхнього одягу найвпізнаванішими є кептарі з Космача та Жаб'єго (тепер Верховина). Дослідниця також зафіксувала на фото безрукавні кожухи з сіл Бабин та Брустори. Кептарі носили на щодень, їх майже не декорували, і у свято, ці прикрашали багатою оздобою. 

Гуцулка, Косів

Дівчина у народному вбранні. Космач, 1950 рік

Фото Зої Сагайдачної. Фототека РЕМ 9159-50
Гуцули з Косова

Гуцули із села Жаб'є (тепер Верховина), 1950 рік

Фото Зої Сагайдачної. Фототека РЕМ 9159-56
5 +

Дівчина у народному вбранні. Космач, 1950 рік

Фото Зої Сагайдачної. Фототека РЕМ 9159-129
Гуцули

Пара у народному вбранні. Село Жаб'є (тепер Верховина), 1950 рік

Фото Зої Сагайдачної. Фототека РЕМ 9159-57
6 +

Дівчата у народному вбранні. Космач, 1950 рік

Фото Зої Сагайдачної. Фототека РЕМ 9159-105

Зоя Сагайдачна фіксувала кептарі не лише за допомогою фотографії, але й малюнку. Детальні замальовки на початку 1950-х років їй замовили директор Коломийського музею народного мистецтва Гуцульщини Володимир Кобринський (фото 44-50) і директор Інституту художньої промисловості Академії архітектури УРСР Ніна Манучарова. Малюнки нині зберігають у музеї Коломиї та у Національному музеї українського народного декоративного мистецтва у Києві (фото 38 і 44).

“Для замальовок кептарів вона не шкодує часу, праці і матеріалів, причому зображає і перед, і спинку одягу, які виконує на форматі паперу, близького до А3. Спочатку наносить олівцем загальний обрис, потім деталі оздоблення і заливає тло нейтральним сірувато-синім тоном акварелі. Далі підбирає відтінки для передачі фактури шкіри і дрібними номерами пензлів акуратно наносить елементи прикрас: плетінку, аплікацію, кручені шнури, вишивання. За рівнем етнографічної достовірності малюнки кептарів Зої Сагайдачної знавці порівнюють з аналогічними роботами Олени Кульчицької”, – зазначив косівський краєзнавець Юрій Джуранюк.

На деяких малюнках (фото 30-45) можна побачити не лише зображення кептарів, а й детальний опис з поясненнями технологічних особливостей, а також назвами елементів декору: “раки”, “хлопці”, “кучері” (фото 31, 33, 35, 37, 39, 41, 43).

Як же колекція фотографій Зої Сагайдачної з Гуцульщини потрапила до Ленінграда? Відомо, що 1962 року їх придбали у дослідниці за кошти Музею народів СРСР (тепер Російський етнографічний музей) завідувачка відділу України Ніна Хазова. Саме того року Сагайдачна безуспішно намагалася організувати в Києві посмертну виставку творів свого чоловіка. Засмучена невдачею, вона поскаржилася російському мистецтвознавцю Давиду Гоберману, який мав вплив у Спілці художників СРСР. З виставкою він не допоміг, але, вочевидь, порекомендував її фото для ленінградського музею.

гуцул косів

Євген Сагайдачний (стоїть спиною до нас) розмовляє з гуцулом у кожусі. Косів, 1953 рік

Фото Зої Сагайдачної. Фототека РЕМ 8953-72
Лірник на косівському базарі

Лірник на косівському базарі, 1950 рік

Фото Зої Сагайдачної. Фототека РЕМ 9159-41
Старий гуцул

Літній чоловік з Косова, 1950 рік

Фото Зої Сагайдачної. Фототека РЕМ 9159-62

Схожі матеріали

сео поділля

Одяг мешканців Східного Поділля початку XX століття

008_Павел_Хорошилов_4_2

Денді з фотоапаратом: Полтавщина кінця ХІХ століття на листівках Олексія Завадського

006_Євбаз-2

Чим торгували та як одягалися продавці київських базарів 100 років тому

016_28843181_Фотоотпечаток- Внутренний вид хаты_4813-48-1_1

Ікони та вишиті рушники. Як жили українські переселенці Зеленого Клину

001_Любешів волинська обл 1912

Попередниця вишиванки: сорочка, оздоблена тканим декором

стрій

Хустка по-дівочому

IMG_0951

Скарби гуцульської старовітчини

лапті

Постоли, лапті, ходаки: Яке взуття носили наші предки

Полтавщина_СЕО

Полтавщина у 1909 році. Підбірка світлин українського фотографа Анатолія Павловича