Гуцульські кептарі на фотографіях і малюнках Зої Сагайдачної
![Гуцули у кептярах](/media/images/22_24257790_Fotootpechatok-_Molodye_v_natsi.max-1920x900.jpg)
Хутряна безрукавка, оздоблена вишивкою, кольоровою вовною, шовком чи сап’яном, “капслями”(накладними бляшками) чи аплікаціями – традиційний народний одяг мешканців західних регіонів України. Захищаючи від холоду і залишаючи при цьому руки вільними, кептар був незамінною і літом, і взимку одежею українських горян. Особливо пишно прикрашали кептарі на Косівщині. Там у 1950-х народний одяг досліджувало подружжя етнографів Євген та Зоя Сагайдачні.
У фотозбірці Російського етнографічного музею зберігають фотоколекцію 1950 року, присвячену побуту гуцулів, насамперед їхньому традиційному вбранню. Її творці – подружжя Сагайдачних. Євген народився 1886 року у Херсоні, Зоя, у дівоцтві Кондратенко, – 1898 року у Чернігові (тих, кому цікаво докладно дізнатися про їхній життєвий шлях, відсилаємо до розвідок краєзнавця Юрія Джуранюка). Познайомилися 1925 року у Києві: Зоя Кондратенко була слухачкою вечірніх підготовчих курсів при Київському художньому інституті, де викладав професор Євген Сагайдачний. Зоя полонила серце Євгена і стала його музою та дружиною. Ще зі студентських років дівчина захоплювалася фотографією.
![01_Євген Якович Сагайдачний та Зоя Антоніна](/media/images/01_Ievgen_Yakovich_Sagaydachniy_ta_Zoya_Ant.max-1920x900.jpg)
Євген та Зоя Сагайдачні, дослідники народної культури
Року 1947 подружжя перебралося до Чернівців, де Євгену запропонували викладати у Художньо-ремісничому училищі і водночас бути завучем; Зоя влаштувалася науковим працівником у Чернівецькому краєзнавчому музеї. Але різні обставини змусили їх незабаром покинути Чернівці. Наприкінці літа 1947-го Сагайдачні прибули до Косова, де Євген отримав посаду вчителя спеціальних предметів у Художньо-промисловому училищі. Подружжя стало вивчати побут гуцулів, збирати предмети одягу, твори декоративно-прикладного мистецтва, музичні інструменти. На основі їхньої колекції у 1970 році створили музей – філію коломийського Національного музею народного мистецтва Гуцульщини та Покуття ім. Й. Кобринського.
Євген помер 21 серпня 1961 року, а Зоя – того ж дня на вісім років пізніше. Обоє поховані на цвинтарі у Москалівці (тепер район Косова).
![Ринок у Косові](/media/images/02_17224529_Negativ._Bazar_g._Kosovo.max-1920x900.jpg)
Базар у Косові, 1953 рік
Фото Зої Сагайдачної. Фототека РЕМ 8953-55![1 +](/media/images/1__cBNuHF1.max-1920x900.jpg)
Вулиця у Косові, 1953 рік
Фото Зої Сагайдачної. Фототека РЕМ 8953-56![Кераміка на ринку у Косові](/media/images/04_17224579_Negativ._Torgovlya_keramikoy_na.max-1920x900.jpg)
Торгівля керамікою на косівському базарі, 1953 рік
Фото Зої Сагайдачної. Фототека РЕМ 8953-51Одним з улюблених місць Сагайдачних був косівський базар. У фотооб'єктив Зої потрапили не лише мешканці Гуцульщини у традиційному вбранні (села Яворів, Бабин, Космач, Жаб’є (Верховина), Брусторів, Бабче, Старий Косів та місто Косів), а й її чоловік у момент, коли він робив нотатки. Такі фотографії рідкісні, бо, як правило, дослідник-етнограф залишається по іншу сторону камери. На світлинах також бачимо майстрів народного мистецтва, зокрема різьбяра по дереву Юрія Корпанюка.
![Гуцули в кептарях, Євген Сагайдачний](/media/images/07_17224558_Negativ._Gutsuly_v_serdakakh.max-1920x900.jpg)
Гуцули у сердаках та Євген Сагайдачний. Косів, 1953 рік
Фото Зої Сагайдачної. Фототека РЕМ 8953-66![Гуцулка в кожусі](/media/images/08_17224604_Negativ._Gutsulka_v_kozhukhe.max-1920x900.jpg)
Євген Сагайдачний разом з гуцулкою, одягненою у кожух. Косів, 1953 рік
Фото Зої Сагайдачної. Фототека РЕМ 8953-71![Різьбяр](/media/images/12_24257582_Fotootpechatok-_Rezchik_po_dere.max-1920x900.jpg)
Різбяр Юрій Корпанюк. Село Яворів поблизу Косова, на Івано-Франківщині, 1950 рік
Фото Євгена та Зої Сагайдачних. Фототека РЕМ 9159-59Окрім фотографій на базарі, біля церкви, групових фото біля хати у цій фотоколекції є низка студійних світлин, переважно весільних. Можливо, їх взяли з сімейних архівів. Студійні фото цікаві, зокрема тим, що на одній світлині можна побачити кілька людей, вбраних у по-різному декоровані кептарі – давні, традиційні і сучасні, оздоблені вишитим рослинним орнаментом. Останні були популярними у селах Вербовець, Старий Косів, Смодна та Черганівка. Їх називали “кутськими” за місцем виробництва – містечко Кути. Характерний “міртовий взір” вишивали на окремій смужці, яку потім пришивали до виробу.
![3 +](/media/images/3_.max-1920x900.jpg)
Мешканці села Бабин (тепер Івано-Франківська область), 1950 рік
Фото Зої Сагайдачної. Фототека РЕМ 9159-110![4 +](/media/images/4_.max-1920x900.jpg)
Дружка і дружба. Косів, 1950 рік
Фото Зої Сагайдачної. Фототека РЕМ 9159-22![Гуцули наречені](/media/images/27_24253788_Fotootpechatok-_Molodye_v_natsi.max-1920x900.jpg)
Молоді у народному вбранні. Село Старий Косів (тепер Івано-Франківська область), 1950 рік
Фото Зої Сагайдачної. Фототека РЕМ 9159-24![Гуцулки у національному вбранні, Косів, 1950-ті](/media/images/24_24253773_Fotootpechatok-_Druzhki_s_tradi.max-1920x900.jpg)
Дружки з парасольками. Косів, 1950 рік
Фото Зої Сагайдачної. Фототека РЕМ 9159-19![Гуцули у національному вбранні](/media/images/14_24253891_Fotootpechatok-_Molodye_s_druzh.max-1920x900.jpg)
Молоді з дружками. Село Бабче (тепер Івано-Франківська область), 1950 рік
Фото Зої Сагайдачної. Фототека РЕМ 9159-23![Гуцули у національному вбранні](/media/images/25_24253840_Fotootpechatok-_Druzhki_1.max-1920x900.jpg)
Дружки. Косів, 1950 рік
Фото Зої Сагайдачної. Фототека РЕМ 9159-21На фото, зробленому на одній з вулиць Косова, теж бачимо жінку в подібному кептарі. Він вбраний поверх вишитої сорочки, з не характерною для давнього гуцульського вбрання оздобою: по всьому полі рукава вишиті великі різнокольорові квіти. Тож на фотографіях Зої Сагайдачної можна простежити модні повоєнні тенденції.
![Гуцули у Косові, 1950-ті](/media/images/26_24253845_Fotootpechatok-_Krestyane_v_nat.max-1920x900.jpg)
Мешканці Косова у традиційному вбранні, 1950 рік
Фото Зої Сагайдачної. Фототека РЕМ 9159-13Серед розмаїття цього верхнього одягу найвпізнаванішими є кептарі з Космача та Жаб'єго (тепер Верховина). Дослідниця також зафіксувала на фото безрукавні кожухи з сіл Бабин та Брустори. Кептарі носили на щодень, їх майже не декорували, і у свято, ці прикрашали багатою оздобою.
![Гуцулка, Косів](/media/images/21_24257619_Fotootpechatok-_Devushka_v_nats.max-1920x900.jpg)
Дівчина у народному вбранні. Космач, 1950 рік
Фото Зої Сагайдачної. Фототека РЕМ 9159-50![Гуцули з Косова](/media/images/16_24257592_Fotootpechatok-_Gruppa_krestyan.max-1920x900.jpg)
Гуцули із села Жаб'є (тепер Верховина), 1950 рік
Фото Зої Сагайдачної. Фототека РЕМ 9159-56![5 +](/media/images/5_.max-1920x900.jpg)
Дівчина у народному вбранні. Космач, 1950 рік
Фото Зої Сагайдачної. Фототека РЕМ 9159-129![Гуцули](/media/images/18_24257797_Fotootpechatok-_Para_v_natsiona.max-1920x900.jpg)
Пара у народному вбранні. Село Жаб'є (тепер Верховина), 1950 рік
Фото Зої Сагайдачної. Фототека РЕМ 9159-57![6 +](/media/images/6__SC9nNUu.max-1920x900.jpg)
Дівчата у народному вбранні. Космач, 1950 рік
Фото Зої Сагайдачної. Фототека РЕМ 9159-105Зоя Сагайдачна фіксувала кептарі не лише за допомогою фотографії, але й малюнку. Детальні замальовки на початку 1950-х років їй замовили директор Коломийського музею народного мистецтва Гуцульщини Володимир Кобринський (фото 44-50) і директор Інституту художньої промисловості Академії архітектури УРСР Ніна Манучарова. Малюнки нині зберігають у музеї Коломиї та у Національному музеї українського народного декоративного мистецтва у Києві (фото 38 і 44).
“Для замальовок кептарів вона не шкодує часу, праці і матеріалів, причому зображає і перед, і спинку одягу, які виконує на форматі паперу, близького до А3. Спочатку наносить олівцем загальний обрис, потім деталі оздоблення і заливає тло нейтральним сірувато-синім тоном акварелі. Далі підбирає відтінки для передачі фактури шкіри і дрібними номерами пензлів акуратно наносить елементи прикрас: плетінку, аплікацію, кручені шнури, вишивання. За рівнем етнографічної достовірності малюнки кептарів Зої Сагайдачної знавці порівнюють з аналогічними роботами Олени Кульчицької”, – зазначив косівський краєзнавець Юрій Джуранюк.
На деяких малюнках (фото 30-45) можна побачити не лише зображення кептарів, а й детальний опис з поясненнями технологічних особливостей, а також назвами елементів декору: “раки”, “хлопці”, “кучері” (фото 31, 33, 35, 37, 39, 41, 43).
Як же колекція фотографій Зої Сагайдачної з Гуцульщини потрапила до Ленінграда? Відомо, що 1962 року їх придбали у дослідниці за кошти Музею народів СРСР (тепер Російський етнографічний музей) завідувачка відділу України Ніна Хазова. Саме того року Сагайдачна безуспішно намагалася організувати в Києві посмертну виставку творів свого чоловіка. Засмучена невдачею, вона поскаржилася російському мистецтвознавцю Давиду Гоберману, який мав вплив у Спілці художників СРСР. З виставкою він не допоміг, але, вочевидь, порекомендував її фото для ленінградського музею.
![гуцул косів](/media/images/06_7224527_Negativ._Gutsul_v_kozhushke.max-1920x900.jpg)
Євген Сагайдачний (стоїть спиною до нас) розмовляє з гуцулом у кожусі. Косів, 1953 рік
Фото Зої Сагайдачної. Фототека РЕМ 8953-72![Лірник на косівському базарі](/media/images/28_24253833_Fotootpechatok-_Lirnik_na_bazar.max-1920x900.jpg)
Лірник на косівському базарі, 1950 рік
Фото Зої Сагайдачної. Фототека РЕМ 9159-41![Старий гуцул](/media/images/29_24257596_Fotootpechatok-_Starik_1.max-1920x900.jpg)
Літній чоловік з Косова, 1950 рік
Фото Зої Сагайдачної. Фототека РЕМ 9159-62