Постоли, лапті, ходаки: Яке взуття носили наші предки

Зазвичай під терміном "постоли" (від турецького postal "туфля") ми розуміємо взуття зі шкіри, яке носили мешканці гірської та передгірної частини України, але в Західному і Центральному Поліссі постолами називали саме плетене взуття. До цієї назви додавали означення: корчові, липові, берестовії, яке конкретизувало матеріал їх виготовлення. До середини ХІХ століття такі постоли носили не лише влітку, а й взимку. Це було і святкове, і робоче взуття.

Ознакою заможності на той час було не протиставлення плетеного взуття шкіряному, а його кількість. У деяких селах Рівненщини, за польовими матеріалами етнографині Алли Українець, розрізняли святкові і буденні постоли. Святковими вважали постоли з в’яза, бо вони були жовтого кольору. У ХХ столітті таке взуття використовували переважно для збирання ягід і для сінокосу. У центральних районах Полісся "постолами" могли називати також і взуття зі шматків шкіри.

Термін "лапті" (праслов’янське lapъtъ – взуття, плетене з лика; припускається, що lapъtь спочатку означало "онуча", а вже потім "вид взуття") також побутував на території України. Оскільки цей термін виявився достатньо дражливим для наших сучасників, зупинимося на ньому детальніше. Про людей, які носили лапті згадується ще у "Повісті временних літ", де Добриня каже князеві Володимиру Святославичу: "Оглядав я колодників, і всі вони є в чоботях. Сим данини нам не платити, підемо оба шукати тих, що в постолах" переклад Леоніда Махновця (в оригіналі: "и реч̑ Добърынѧ Володимиру. съглѧдахъ колодникъ. и суть вси в сапозѣхъ. симъ дани намъ не платити. поидевѣ искать лапотникъ"). 

Про лапті з лика згадує й лікар, історик і громадський діяч Опанас Шафонський у рукописі видання "Черниговского наместничества топографическое описание", укладеного 1786 року. Він пише, що "в некоторых местах начинают носить с липовых лык плетеные лапти, отменные однако от лаптей великороссийских".

<p>Селянин у буденному одязі, на ногах плетене взуття</p>

Термін "лапті" на Київському Поліссі згадує український етнограф французького походження Домінік П'єр Де ля Фліз у 1854-му, коли описує одяг селян північної Київщини. Де ля Фліз походив зі старовинного роду французьких дворян, був учасником походу армії Наполеона на Москву і після полону служив лікарем державних маєтностей Київської губернії, на теренах якої від 1845 року почав проводити описи за програмою Російського географічного товариства. Свої записи він вів двома мовами – французькою і російською.

При описі взуття Де ля Фліз в обох мовних варіантах пише про lapty (лапти). У тексті він згадує і про термін "постоли", пояснюючи, що це взуття пошите зі шматка шкіри. Точність його описів не підлягає сумніву і навряд чи він переслідував якісь політичні цілі. Але після перекладу цієї частини тексту українською мовою термін "лапті" зникає, перекладачі замінили його на "личаки". Щось схоже ми вже бачили в перекладі текстів Боплана, коли французький термін "d'vn caleçó" став в українському варіанті "шароварами". 

Про те, що плетене взуття носили мешканці України, ми знаємо не лише з описів, а й із графічних джерел. Особливо цінними є ілюстрації, вміщені у рукописі Опанаса Шафонського та Де ля Фліза, на яких ми бачимо селян у плетеному взутті. Таке взуття зафіксовано і на фотографіях початку ХХ століття.

Про "лапті" згадує ще один український етнограф і фольклорист Олекса Ворпай: "На українському Поліссі та в Білорусі личаки збереглися ще й досі: часом вони називаються "лапті" і є символом бідности. Приповідка: "Гулі не одного в лапті взули". І зрештою цей термін фіксує у своїх дослідженнях 1977–2008 роках етнографиня Людмила Пономар.

Термін "личаки" (взуття з лика) вживався як синонім лаптів і теж був ознакою бідності. Личаки згадуються у праці українського етнографа Федора Вовка: "Чоловіки, як і жінки, тільки в дуже небагатьох місцевостях носять личаки; личаки, тобто взуття з лика, зустрічається тепер лише у північній смузі України, і то не скрізь". Про личаки є й у словнику Бориса Грінченка: "Ходили тоді в кармазинах тілько люде значні да шабльовані, а міщане одягались синьо, зелено, або у горохв'яний цвіт; убогії носили личакову одежу. Через те козаки дражнять було міщан личаками".

Окрім цих трьох термінів, які позначають плетене взуття, існують й інші, зокрема "ходаки", "валовці", "чуні" – взуття, плетене з прядива, "патинки" – з лози, "крутилі" – з соломи.

Перед тим, як одягти плетене взуття, ногу обмотували онучами (на які часто йшло полотно зі зношених сорочок). Взимкку додатково ногу утеплювали соломою, травою, сіном, старими шматочками сукна. Щоб взуття та онучі трималися на нозі, їх закріплювали мотузками – "волоками" з конопляного волокна, кінського волосу та лози. Жіночі онучі з волоками були високими, під коліно, а у чоловіків коротші, до литки.