Денді з фотоапаратом: Полтавщина кінця ХІХ століття на листівках Олексія Завадського

Олексій Завадський був сином відомого землевласника з Лубен. Ще й дотепер у Лубнах зберігся топонім Завадщина на згадку про колишнього власника Карла Завадського. Вочевидь, його син Олексій не надто переймався справою батька. Його захопило мистецтво фотографії, де він досяг неабияких успіхів. Він був не просто фотографом, а художником, який за допомогою фотоапарату створював поетичні образи. 

У спогадах відомого на Полтавщині хірурга Сергія Тимофієва, які охоплюють період з кінця XIX століття до 1943 року, є згадка і про фотографа Олексія Завадського. Тимофієв пише, що Завадський хотів, щоб його роботи були "художньою фотографією". Статки батька дозволили Олексію відкрити у Лубнах власне ательє. 

"Своє ательє він облаштував розкішно. Будинок, в якому він був розташований, ззовні зграбно оздобили — на ньому красувався через весь фасад, просто по штукатурці, витончено зроблений золотими літерами напис. Всередині теж було розкішно. Мою дитячу уяву вражала фарфорова лампа у вигляді мавпи, яка тримала на голові кокосовий горіх", — пригадував Сергій Тимофієв.

Завадський фотографував пейзажі Лубен, українців та їхній побут. 

У 1890-х роках він став членом Російського фотографічного товариства (РФТ) в Москві, що дало йому змогу виставляти свої роботи на виставках. Зокрема, у 1892 та 1896 роках Завадський отримав "схвальні відгуки" за свої світлини.

Року 1899 на конкурсі, який організувало товариство, Завадського нагородили відзнакою за роботу "На сопілці". Після чого її зі світлинами інших фотографів представили на стенді РФТ під час Всесвітньої виставки (Exposition universelle) в Парижі 1900 року. Стенд з фотокарткою Завадського отримав срібну медаль. Цікаво, що оригінальна назва цієї роботи "Петро і Горпина".

Ще задовго до конкурсу і нагороди в Парижі Завадський співпрацював з музеєм Катерини Скаржинської — першим приватним музеєм на українських землях Лівобережжя, який діяв у 1874–1906 роках у маєтку Скаржинської на хуторі Круглик під Лубнами. І саме Скаржинській прийшла ідея випустити листівки з краєвидами України, які фотографував Олексій Завадський. Сучасною мовою це можна було б назвати музейним мерчем. 

Серія поштових карток музею Скаржинської були одними з перших в Україні. На кожній листівці було зазначено "Фотографія з натури О.Завадського". Поштові картки вийшли двома серіями. Перша складалася з дев’яти листівок: "Козачка Полтавської губернії", "Явдоха", "Наталка", "Горпина і Петро", "Купіть віники", "Повернення з сінокосу" , "Обід робітників", "Весілля", "На базарі". 

 У другій серії було три листівки: "Хата", "На водопої", "Ставок". 

Крім цього, відомо ще про шість листівок Катерини Скаржинської, скани яких зберігають у Лубенському краєзнавчому музеї імені Гната Стелецького: "Селяни в дорозі", "Сільський вид", "Фото з натури О.Завадського", "Сільський вид", "Череда".

Мода на народний стиль в кінці XIX — на початку XX століття була характерна для багатьох європейських країн. Посилення інтересу до народного життя стимулювало поширення і поштових листівок (так званих відкритих листів) етнографічної тематики, які зображували різні типи населення, їхній побут та обряди. Тому й не дивно, що після першого досвіду Скаржинської тему етнографічних сюжетів підхопили інші видавці.

Зокрема 1902 року московська фототипія "Шерер, Набгольц і К°" видала 50 нумерованих листівок "Малоросійські типи" з фотографіями Завадського. Вочевидь, успіх серії спонукав видавців повторити її у 1903–1906 роках. Не виключено, що саме Катерина Скаржинська або Завадський були замовниками цих листівок.

Фотографічні роботи Завадського зберігають у Російському етнографічному музеї колекція 135, вони датовані 1901 роком. Вочевидь, це дата, коли музей купив світлини. 

На жаль, детальна біографія Завадського невідома. Про завершення його кар’єри згадує у спогадах хірург Тимофієв: "Мабуть, через свою непрактичність він розорився вщент, перетворившись із чудово одягненого денді на обірванця з пледом на плечах. У такому вигляді він виїхав із Лубен і служив у фотографії якогось великого міста, де й помер у злиднях".

Творчий доробок Завадського дуже цінний для вивчення матеріальної культури України, зокрема Лубенщини.

Фото для листівок автор знімав на околицях Круглика та Лубен. Деякі сюжети були постановочними, до них залучали аматорів круглицького театрального гуртка. Зокрема на фото з РЕМ і на листівці ми бачимо тих самих дівчат, тільки в різних позах.

Камера зафіксувала багато цікавих елементів народного одягу різних вікових груп.

На молодих жінках і дівчатах привертають увагу різні варіанти вив'язування хусток та оздоблення їх квітами. 

На літніх жінках бачимо зимовий варіант пов'язування хустки  та намітки.

На фотографіях помітно, що плахти потроху виходили з ужитку, і на їх місце приходили спідниці. 

Також на кількох фотографіях бачимо ще один цікавий поясний жіночий одяг — дергу. Серед широкого асортименту жіночих фартушків найбільш святковими є парчеві запаски з дорогої тканини, які добре видно на фото.

З верхнього одягу на світлинах Завадського зафіксовано різноманітні юпки з рукавами. На фото добре видно, що на жінці юпка з рукавами має підкладку з вати і оздоблена смужками чорного оксамиту та фігурними закаврашами на рукавах.

Також є кілька зразків жіночих та чоловічих свит. Традиційно жіночі святкові свити виготовляли з білого сукна, а буденні — з сірого. Чоловічі свити — з темного сукна і короткополі. 

Плечовий безрукавний одяг представлений на фотографіях керсетками схожого крою, але пошитими з різної тканини: однотонні та з тканини, що має малюнок (набивний ситець, жакардова тканина). 

Цікаво й те, що на керсетках практично відсутній пишний декор, який з'явиться, вочевидь, пізніше. Єдине оздоблення — вузенькі смужки контрастної тканини і викладені з них прості геометричні фігури.

На кількох світлинах можна роздивитися і вишивку на сорочках. Особливо добре її видно на фото  — уставкова сорочка з пухликами, вишита кольоровими нитками, хрестиковою технікою. Схоже, що ця сорочка є й на інших фотографіях.

З жіночих шийних прикрас переважає скляне дуте намисто, корали і окремо підвішані хрестики. Цікавою деталлю є сережки з підвіскою у вигляді птаха або листка з краплею.

Чоловіки одягнені у свити, юпки з рукавами, безрукавки. Привертають увагу штани широкого крою. З головних уборів бачимо хутряні шапки і кашкети. Цікавою деталлю, яка демонструє нам трохи міської моди, є матроські костюми на маленьких хлопчиках.

Світлини Завадського, які використали в перших українських етнографічних листівках популяризували народну культуру, розкривали красу лубенського краю. Після нього були й інші серії етнографічних листівок, інших, не менш відомих фотографів, але першість залишається за Завадським.