На Далекий Схід із українською піччю

Через Гоголівку і Гончарівку

Із червня по вересень 1928 року Аркадій Зарембський, старший помічник зберігача фондів Етнографічного відділу Російського музею у Ленінграді, відвідав кілька округів Далекого Сходу. Під час своєї подорожі до українців Зеленого Клину Зарембський проїхався двома районами Хабаровського округу — Калинінського та Некрасовського.

Етнічний склад Хабаровського округу у 1926 році був таким: росіяни — 54,0 %; українці — 28,1%; білоруси — 6,7%; корейці — 4,9%; нівхи — 1,6%. Українці становили понад чверть тамтешнього населення. Станом на 1921-й у Хабаровському повіті діяло 22 українські школи.

Під час подорожі Зарембський зафіксував побут українських переселенців десяти сіл. У Калинінському районі — Гоголівки, Вербівки, Новопокровки, Гончарівки, Богославця, Табарівки, Харківки. У Некрасовському — Єкатеринославки, Михайлівки, Бичевої.

Бичева: із Поділля — на Амур

На жаль, відомостей про історію "українських" поселень у Хабаровському краї є скупими. Відомо, що село Бичева заснували у серпні 1909 року переселенці з проселення із такою ж назвою у Качанівській волості Літинського повіту Подільської губернії (тепер — у Любарському районі Житомирської області). 

Перших переселенців було 11 родин; у 1911-му до них приєдналися переселенці з інших регіонів України. Відомо, що на 1911-й у Бичевій було 30 дворів, а населення складало 90 чоловіків і 84 жінки. 

У Бичевій функціонувала центральна садиба ліспромгоспу. Лісове господарство організували у 1927 році на базі приватного підприємства. Там заготовляли деревину і передавали сплавляти річкою Хор.

Деревини вистачало. З лісу будували житло, господарські споруди і паркани. На фотографіях Зарембського бачимо групу дітей на вулиці на тлі дерев’яного паркана, спорудженого у так звані "шули". Особливість конструкції — у спеціальні пази у вертикальних стовпах заводили горизонтальні бруси. 

На одній зі світлин видно господарські споруди двору зрубної конструкції. На іншій  — зрубну хату. 

Про те, що переселенці походили із Правобережної України, свідчить форма комина печі, який нависає над припічком. 

Камера Зарембського також зафіксувала народний одяг. Зокрема на одному знімку бачимо жінку, одягнену у народне традиційне вбрання, характерне для Житомирщини, — вишиту сорочку, спідницю, вишитий фартух і постоли. Цілком можливо, що цей одяг переселенці привезли із собою.

Традиційне жіноче заняття — ткання полотна — не забувалося й на новій землі. На одному з кадрів бачимо жінку в хаті саме за ткацтвом.

Дитячий одяг відповідав тодішній моді — блуза на випуск, спідниця і хустка, пов’язана ззаду. Старші жінки пов’язували хустку під бородою.

Лівобережці з нівхами

Фотографії з села Єкатеринославка Некрасівського району Хабаровського округу дозволяють скласти уявлення про побут переселенців із Лівобережжя України. Лівобережців можна ідентифікувати за спорудженням печі зі стоячим комином. 

На світлинах бачимо звичний для нас традиційний інтер’єр житла із полом біля печі, з покуттю із іконами та рушниками, з дитячою колискою. На іншому знімку зображено колодязь-журавель.

Зарембському вдалося зняти дуже цікаві світлини з людьми. Ми бачимо українських дітей разом із чоловіком і хлопчиком  — представниками населення Далекого Сходу (можливо, з нівхів) у традиційному вбранні. 

На іншому фото зображено жінку у традиційній одежі, характерній для Чернігівщини або Полтавщини.

Комора, клуня, ґанок

Конструктивні особливості народного житла, форми печі, господарських споруд двору свідчать про те, що села Гоголівка, Вербівка, Новопокровка, Гончарівка, Табарівка і Харківка були засновані переселенцями з Полтавщини, Слобожанщини і Чернігівщини. 

На фотографіях Зарембського бачимо забудову з колодязем-журавлем, з господарськими будівлями, критими соломою, з каркасною конструкцією стін. 

На вулиці розташований пристрій для виття мотузок. Стіни житлової частини хати побілені, а каркасна конструкція сіней залишається небіленою і необмащеною глиною. 

Комора традиційно розташована на певній відстані від хати. Її зрубні стіни припідняті над землею, перед входом влаштований ґанок-галерея. 

Клуню будували за межами двору. Її чотирьохскатний солом’яний дах сягає майже землі, а ворота високі, щоби туди міг заїхати віз. 

Скриня з Гончарівки

Хата з села Вербівка відповідає слобожанському типу з характерними сіньми, винесеними за прямокутний об’єм оселі, і невеликою галереєю вздовж головного фасаду. Чотирьохсхилий дах покрито соломою. 

Схожий варіант облаштування оселі є й на інших фото. В інтер’єрі житла бачимо піч лівобережного типу і літню піч у дворі. 

Також Зарембський зняв хату, схожу на житло чернігівського типу. 

Цікавими деталями інтер’єру є груба для опалення приміщення з села Богославець, розписна скриня для одягу з села Гончарівка.

На фотографіях зафіксовані різні види селянської праці, зокрема, плетення личаків із кори ліщини та м’яття коноплі на терлиці.

Новопокровка босоніж

Звісно, найцінніші фотографії — ті, на яких ми бачимо самих переселенців. На жаль, їхні імена невідомі. 

На кількох фотографіях видно традиційне вбрання, яке, можливо, було привезене з України. На світлинах із села Новопокровка і Табарівки — жінки у вишитих сорочках, хустках. Одна – у вишитому фартусі, а інша має на шиї кілька низок намиста.

Чоловіки одягнені всі однотипно — сорочки (у багатьох на випуск), штани, на головах кашкети. Дехто босий, у декого постоли або личаки.

Цікаве фото інтер’єру сільради з актуальними на той час плакатами, які закликають жінку активно брати участь у виборах. 

Панорамні знімки дозволяють скласти уявлення про забудову сільських вулиць.

На завершення — долина річки Іман (тепер Велика Уссурка), на лівому березі якої українські переселенці заснували село Новопокровку.