"Карасева", "павичева", "жожева" — у назвах орнаментів вибійки народні майстри зазвичай описували навколишні предмети, рослин і тварин. На початку ХХ століття на Полтавщині етнограф Іван Зарецький придбав десятки зразків вибійки, якою українці здавна оздоблювали тканину за допомогою дерев'яних різьблених дощечок та олійних фарб.
У 1906 році дослідник Іван Зарецький відвідав з експедицією село Остап’є на Полтавщині, де зібрав колекцію вибійки. Кожен зразок має назву, а також відомо ім’я майстра — козак Лука Антонів-Вишняк.

Шматок домашнього полотна з 28-ма зразками вибійки. Кінець ХІХ — початок ХХ століття
Усі фото: РЕМ 995-48Вочевидь, Іван Зарецький замовив вибійку для Російського етнографічного музеютулпіт: РЕМ, колекція 995-48, де тоді працював. Для зручності виготовлення і транспортування візерунок нанесли на один суцільний шматок полотна розміром 130 на 25 см. На ньому розмістили 28 зразків, виконаних темно-синьою фарбою. Вибійки прикрашають рослинні, геометричні, зооморфні та іхтіоморфні орнаменти.
Варто звернути увагу на назви, що значаться у музейних підписах: виноградна, рожева, сіткова, клітчаста чи картата френеля, шумики, жилкова двійна, дрібні клинчики, двоголовий орел і квіти, павичева, букетна, урстова, жожева, клинчаста, сухарики, карасева, дратові клинчики, тянійна (тобто смугаста), пістря (дрібні смуги).
Про значення деяких слів можна лише здогадуватися. Зокрема "шумики", можливо, походять від птаха шуліки, а "жожева", ймовірно, означає рожева. Також не зрозумілим є термін "френеля".