"Карасева", "павичева", "жожева" — у назвах орнаментів вибійки народні майстри зазвичай описували навколишні предмети, рослин і тварин. На початку ХХ століття на Полтавщині етнограф Іван Зарецький придбав десятки зразків вибійки, якою українці здавна оздоблювали тканину за допомогою дерев'яних різьблених дощечок та олійних фарб.
Оксана Косміна
кандидатка історичних наук, дослідниця етнології та матеріальної культури
У 1906 році дослідник Іван Зарецький відвідав з експедицією село Остап’є на Полтавщині, де зібрав колекцію вибійки. Кожен зразок має назву, а також відомо ім’я майстра — козак Лука Антонів-Вишняк.
Вочевидь, Іван Зарецький замовив вибійку для Російського етнографічного музеютулпіт: РЕМ, колекція 995-48, де тоді працював. Для зручності виготовлення і транспортування візерунок нанесли на один суцільний шматок полотна розміром 130 на 25 см. На ньому розмістили 28 зразків, виконаних темно-синьою фарбою. Вибійки прикрашають рослинні, геометричні, зооморфні та іхтіоморфні орнаменти.
Варто звернути увагу на назви, що значаться у музейних підписах: виноградна, рожева, сіткова, клітчаста чи картата френеля, шумики, жилкова двійна, дрібні клинчики, двоголовий орел і квіти, павичева, букетна, урстова, жожева, клинчаста, сухарики, карасева, дратові клинчики, тянійна (тобто смугаста), пістря (дрібні смуги).
Про значення деяких слів можна лише здогадуватися. Зокрема "шумики", можливо, походять від птаха шуліки, а "жожева", ймовірно, означає рожева. Також не зрозумілим є термін "френеля".