Українські. Таємні. Про вищі студії у міжвоєнному Львові на початку 1920-х

Улітку 1919 року Українська Галицька армія була змушена під тиском польського війська покинути західноукраїнські терени, перейшовши Збруч. Поміж іншими турботами, які постали перед українським населенням Галичини, було й питання національної освіти, зокрема вищих студій.

У цій сфері справи виглядали не найкраще. Нововстановлена польська влада наказом від 14 серпня 1919 року закрила всі українські кафедри у Львівському університеті, які існували за австрійського управління. Продовжувати навчання у закладі дозволили лише тим, хто був польським громадянином або служив у польській армії. Зрозуміло, що за таких обставин, й одразу після завершення польсько-української війни, двері університету для української молоді фактично було зачинені. А тим, хто розпочав навчання в попередні роки, довелося покинути навчальні аудиторії.

Це спонукало українську інтелігенцію та студентство організувати громадський освітній рух. У серпні 1920 року відновило діяльність товариство українських студентів під назвою "Академічна громада". Вони вимагали відновити українські кафедри у Львівському університеті. 

Уже через рік учасниками об’єднання стали майже 500 осіб. "Академічна громада" перетворилася на важливий центр молодіжного життя українців Галичини. У межах товариства діяли наукові гуртки, що складались із трьох відділів і 25 кафедр. Фінансово та організаційно їх підтримували представники Наукового Товариства ім. Т. Г. Шевченка, Товариства Українських Наукових Викладачів ім. П. Могили та Ставропігійського інституту.

Під час роботи курсів відбулась зустріч між представниками від українського студентства та ректором Львівського університету, де обговорювали питання відновлення українських кафедр і доцентур в університеті, а також прийняття студентів на навчання не залежно від того в якій армії вони служили. Проте ці переговори завершились безрезультатно.

Водночас 1920 року відновив діяльність також й Український студентський союз. Його президія 1 травня 1921 закликала українських студентів, які досі навчалися у польських вищих навчальних закладах, бойкотувати навчання та підтримати ідею створення Українського університету у Львові. 

"Університетська" ідея була серед тем для обговорення і під час Крайового студентського з’їзду, що відбувся на початку липня 1921 року у Львові. У резолюції форуму висловили вимогу "творення повного українського університету", який складався би із трьох факультетів: філософського, правничого та медичного. Для цього делегати зібрання створили Комітет Української Молоді.

Паралельно із цим з’їздом відбулася нарада викладачів та професорів українських студентських курсів. Під час зустрічі учасники заявили, що оскільки польська влада зробила практично неможливим подальше навчання українських студентів у Львівському університеті, українське суспільство "мусить допомогти університетській молоді іншим шляхом здобути собі знання і відповідні кваліфікації". 

Ба більше, професор Василь Щурат запропонував заснувати для українців при НТШ приватний університет у Львові. Більшість делегатів з’їзду підтримали цю пропозицію, для чого сформували Сенат Українського Університету, обрали ректора (ним став Василь Щурат) та деканів університетських відділів. 

У вересні 1921-го Українська Міжпартійна Рада, як найвища тоді українська політична установа в краю, офіційно затвердила постанови липневої професорсько-викладацької наради й університет розпочав свою роботу. Кошти на першочергову діяльність новоствореного закладу прислала Українська Робітнича Громада з Нью-Йорка. Також збір грошей організували самі ж українські студенти, крім того, залучили кошти від продажу збіжжя. Уже 15 вересня 1921-го почались записи на навчання в університеті. Однак фактично одразу ж доводилося робити це в умовах конспірації (тому і став Таємним). Після замаху Степана Федака (псевдонім "Смок") на Юзефа Пілсудського 25 вересня у Львові пройшла хвиля масових репресій проти української молоді і громадянства. Зокрема, заарештували ректора українського університету Василя Щурата, секретаря університету Богдана Барвінського і кількох професорів. Усім їм довелося просидіти декілька місяців у слідчій тюрмі.

Незважаючи на складну ситуацію, через місяць, 23 жовтня у великому залі Народного дому відбулася урочиста презентація з нагоди початку навчання в Українському університеті. Промову виголосив проректор університету доктор Мар’ян Панчишин (який незабаром став його ректором). 

Загалом під час першого навчального року 1921–1922 років усіх кафедр в університеті було 58 (філософський факультет – 26, правничий – 22, медичний – 10) і ще допоміжних вісім кафедр для технічних студій. 

В університеті цього навчального року нараховувалось загалом 1408 студентів, зокрема 69 студенток. З цього числа на філософському факультеті навчалось 235 студентів, на правничому — 608, а на медичному — 185. Крім цього було ще 230 "надзвичайних" студентів, тобто тих, котрі не мали відповідної класичної освіти для університетських студій. Водночас додатково на технічних студіях у цьому академічному році навчалось 150 студентів. На філософському та юридичному факультетах навчання тривало 4 роки, на медичному та технічному — 2.

Польська поліція пильно стежила за усіма приміщеннями, де проходило навчання. Так, у поліційному інформаційному донесенні йшлося, що навчання проводили по вулиці Руській № 3, вулиці Бляхарській № 9 сучасна Федорова, у великому залі Народного музею. 10 грудня 1921 року польська поліція здійснила напад на приміщення по вулиці Мохнацького тепер Драгоманова та Супінського тепер Коцюбинського, де відбувалися університетські студії. Такі обставини змушували українських викладачів часто проводити свої заняття у замаскованих приміщеннях, а то й у пивницях або у підвалах.

У другому семестрі цього академічного року технічний відділ переріс в окрему Українську Високу Технічну Школу ("таємну" політехніку), а її ректором став Віктор Лучків. У червні ж 1922-го завершився перший академічний рік Українського університету.

На початку жовтня 1922 року  розпочався набір на новий навчальний рік. 15 жовтня у залі Музичного товариства ім. Лисенка планувалося урочисте відкриття навчального року, проте поліція заборонила проведення заходу. На знак протесту відбулася піша хода молоді міста, де звучали українські патріотичні пісні.

До початку листопада 1922 року університет працював у звичному режимі, але згодом навчання було тимчасово припинено унаслідок чергових масових арештів українського студентства та інтелігенції через вибори до польських сейму та сенату.

У зв’язку з цими подіями, сенат Українського університету вислав 15 листопада 1922 року окрему відозву до Ліги Націй у Женеві і до Ради Амбасадорів у Парижі із закликом, щоб вони взяли під охорону право українського народу на науку, а Український університет у Львові — під опіку від переслідування зі сторони польської влади. Проте на цю відозву відповіді так і не отримали.

Такі негативні тенденції призвели до скорочення чисельності студентів в університеті — в другому півріччі навчалося 1014 студентів, з них 80 студенток. На філософському відділі було 324 студенти, правничому — 520, медичному — 170. 

Матеріальну підтримку у діяльності як Українського (таємного) університету, так і політехніки надавала й створена 12 лютого 1923 року Кураторія Вищих Шкіл у Львові. Поміж цим вона займалася також пошуком роботи для випускників українських закладів вищих студій та дбала про відрядження на подальші закордонні студії для українських студентів, які не могли продовжити їх у Галичині. Це стосувалося, насамперед, студентів медичного факультету Українського університету і студентів політехнічних студій, які могли закінчити лише два курси навчання, а решту потрібно було студіювати за кордоном. 

Це стало особливо важливим після того як з оголошенням рішення Ради Амбасадорів Антанти від 14 березня 1923-го Східна Галичина остаточно увійшла до складу Другої Речі Посполитої, і у діяльність українських навчальних закладів ще більше ставили перепони.

Наприклад, на рішення чергового з’їзду інтелігенції та студентства від 20 травня 1923 року щодо легалізації й удержавлення українських вищих шкіл у Львові польська влада відповіла відмовою.

Попри це, Український університет і політехніка успішно продовжували навчальний процес упродовж 1923/1924 та 1924/1925 академічних років, причому кількість кафедр не змінювалася. З 1923 року ректором Українського університету був Євген Давидяк, а політехніки — залишався Віктор Лучків.

Однак миритися з існування потужних українських осередків вищих студій польська влада не збиралася. Так, у липні 1925 року роботу університету і політехніки на необмежений час було припинено. Як виявилось потім — назавжди. Усе майно університету було розділене і передане у різні установи: бібліотека і хімічна лабораторія перейшли до Наукового Товариства ім. Шевченка, інші речі розділили між собою "Просвіта" і Український Національний Музей.