З історії Української студентської громади в Санкт-Петербурзі

<p>Юрій Матушевський (1905 &mdash; 1977)</p>

У середині ХІХ століття світлини увійшли в культуру заможниx людей і одразу посіли місце родинних і громадських реліквій. Світлини індивідуальні та групові ілюструють коло тогочасних захоплень, входження до певного оточення людей з різними долями, політичними та громадськими інтересами. Саме це й засвідчує спільна фотографія членів Української студентської громадиУСГ. 

До архіву Української Вільної Академії Наук у США вона потрапила від Юрія Матушевського, сина власниці світлини Віри Поповоїв одруженні Матушевської. У 1919 році 13-літній підліток разом з батьком Федором Матушевським виїхав до Атен, де останній очолив Надзвичайну дипломатичну місію УНР у Греції. Після смерті Федора того ж року Юрій залишився у Греції і вже ніколи не бачився з матір’ю. А світлина подорожувала маршрутом життєвих доріг Юрія Матушевського: Греція—Австрія—Чехословаччина—Німеччина—США. 

На звороті фото не було жодного підпису. Та Ізидора Косач-Борисова, яка була членом УВАН, намагалась ідентифікувати осіб і з певністю підписала кількох. Вона ж зазначила ймовірну дату фотографування: початок 1900-х років. У родині Степана Лаврентьєва, учасника фотосесії,  збереглася ця ж світлина дещо з ширшою ідентифікацією. 

Повернімося ж до історії цієї фотографії й того, що відбувалося за лаштунками. У 1899 році Ольга Косач та Віра Попова, блискуче склавши вступні іспити, стали слухачками Санкт-Петербурзького жіночого медичного інституту і близькими товаришками. Це був перший в Росії та Європі заклад, у якому жінки могли отримати вищу медичну освіту. Обидві одразу ж включились в створення Української студентської громади і увійшли до її складу. 

Ось як про цей період згадує громадсько-політичний діяч, письменник і публіцист Олександр Лотоцький: "Формальне заложення громади наступило вже в дальшому 1899 році. Склад її значно збільшився, — переважали студенти технічних шкіл, менше було університетів. На перших установчих зборах були, крім згаданих, присутні: Сергій Шемет (скінчив технолоґ[ічний] інститут, зібрав біля себе ґрупу людей), Ольга Косач, Віра Попова, Микола Скрипник, Василь Добровольський, Василь Павленко, Василь Мазуренко, Іван Личко, Гліб Бокій, Іван Труба, Степан Лаврентіїв, Микола Сахаров".  

Дмитра Дорошенка, визначного українського історика та політичного діяча, прийняли до Громади восени 1902 року. Тогочасний склад УСГ описував так: "Вона була не дуже численна. Головою був студент-гірняк Василь Павленко. Серед членів пам’ятаю студентів тенольоґії Василя Мазуренка, Степана Тищенка, Степана Лаврентієва, Володимира Баланина, Володимира Хрінникова, Дмитра Шантгая, Михаїла Дулбина, Івана Трубу; гірняків Сергія Калиновського, Миколу Стасюка, Гліба Бокія, Якова Греченка, Миколу Сахарова, Миколу Скрипника (пізніше — відомого большевицького діяча); студентів університету Сергія Веселовського, Олексу Назарієва, Олександра Новодворського; студенток медицини Віру Попову, Ольгу Косач (сестра Лесі Українки), Настасію Щербань, Олену Королеву; трьох сестер Шликевичівен, студенток Бестужівських Вищих Курсів". Станом на 1902 рік у Громаді було 60 членів.

Варто нагадати історію та функції, які виконувала Українська студентська громада у столиці Російської імперії. УСГ існувала з кінця 1880-х років, але її діяльність то занепадала, то активізовувалась. Випускники вищих навчальних закладів, які лишалися у Санкт-Петербурзі, не поривали з життям Громади, до якої притягували молодших студентів. 

На порубіжжі ХХ століття в імперській столиці зосередилося чимало вищих навчальних закладів: вісім для чоловіків і чотири для жінок, не враховуючи Санкт-Петербурзького університету. І це приваблювало українців, оскільки спеціальних вищих шкіл на території України було дуже мало, а для жінок — жодної. 

Увійти в середовище УСГ було нелегко, оскільки об’єднання було нелегальним. Громада збиралася щосуботи в Андріївській школі на Васілєвському острові на розі Середнього Проспекту й 7-ої Лінії. В приміщенні школи у великій залі в партері сходився український хор студентів і курсисток. Хористи розучували пісні для Шевченківських концертів та інших заходів. Але під прикриттям цього хору до школи приходили й інші студенти, ніби послухати співу. У той час члени Громади, спілкуючись з ними, приглядалися до потенційних новачків. Згодом громадівці збирались на мешканні когось із членів Громади. 

Тут можна було побачити студентів в уніформах усіх вищих шкіл Санкт-Петербурга. Молодь спілкувалися між собою українською. Саме національний момент був головною причиною, яка об’єднувала студентів-українців. Звісно, поліція робила "візити" і до школи, і на приватні мешкання. 

Формально УСГ була безпартійною, але з розвитком революційних подій початку ХХ століття фактично симпатизувала Революційній українській партіїРУП, організовуючи концерти, збір від яких частково йшов на неї. У 1903 році члени УСГ приєдналися до РУП, що згодом перетворилася в Українську соціал-демократичну партію, тобто стали соціал-демократими. Таке рішення не всім імпонувало: деякі громадівці припинили своє членство, а деякі стали більшовиками. Після завершення навчання їхні долі склалися по-різному. 

Сподіваюсь, що це скромне дослідження однієї фотографії стане спонукою для пошуку нових матеріалів, які доповнять відомості про насвітлених осіб. 

На фото: Українська студентська громада у Санкт-Петербурзі. В другому ряду (зліва направо): Микола Сахаров, невідома, Віра Поповав одруженні Матушевська Гліб Бокійтримає в руці смушеву шапку, Ольга Косачу темному вбранні, Степан Лаврентьєв, Борис Іваницький, Володимир Шемет, імена дівчат не встановлено, Сергій Шемет. У верхньому ряду Іван Трубаміж Вірою Поповою та Ольгою Косач. Початок 1900-х років.