Троє підсудних Самбірського процесу. Історія одного фото

"Точно в годині 9.10 ввели на салю трьох підсудних, а саме: молоденького Олександра Бунія, років 20, шатена, середнього росту, ще з дитячим виглядом, у гранатовім, уже вилинялім убранні; Миколу Мотику, років 21, високого блондина, закутаного в ясний дощовик, зі сміливим поглядом та затиснутими устами і нарешті підсудного Романа Барановського, головну фігуру в цьому сенсаційному процесі. Барановський середнього росту, в чорному вбранні, виголений", — таку інформацію опублікувала газета "Діло" 22 вересня 1933 року. 

Політичні процеси в Галичині є одними із символів епохи, а газета "Діло", виділяючи під їх висвітлення цілі шпальти, ввела окрему рубрику — "В безконечній черзі". Та цього разу справа була дійсно особлива — судили трьох українців, обвинувачених у вбивстві відомого польського політика, соратника Пілсудського Тадеуша Голуфка.

Його розстріляли в кімнаті пансіонату сестер Служебниць, де він відпочивав, ввечері 29 серпня 1931 року. Через сильну зливу звуки пострілів було важко відрізнити від грому. Негода сприяла й втечі бойовиків, слідів яких не виявила поліція. 

Попри резонанс і те, що замах стався у Трускавці, процес відбувався в провінційному Самборі. Поширилася поголоска, що один із затриманих – Роман Барановський може бути поліцейським агентом і близько співпрацював з комісаром поліції Еміліяном Чеховським. Того застрелили в березні 1932-го і справу, як і з вбивством Голуфка, не розкрили.  

Судовий процес сенсаційний, адже родина Барановських відома в Галичині, а сам Роман не раз фігурував у справах підпілля — в другій половині 1920-х він був бойовим референтом УВО. Його рідний брат Ярослав, який тепер перебував за кордоном, належав до проводу українських націоналістів — тобто до близького оточення Євгена Коновальця.

"Пусті вулиці сонливого Самбора зароїлися від приїжжих чужинців, а цікавість самб.[ірських] громадян вигнала їх теж на вулиці; люди не зважаючи на дошкульний дощ, що добирається до костей, залягають хідники, — описував кореспондент "Діла" атмосферу напередодні судового процесу. — Ця метушня в Самборі та поява щораз то нових фіакрів з умундурованою та неумундурованою поліцією, які наїжджають із залізничного двірця, надає містові ще більшої нервовсти. Словом, ціле місто живе лише плітками та здогадами".

Незвичними є й особи підсудних, адже поліції відомо, що замах на Голуфка здійснили бойовики ОУН Василь Білас та Дмитро Данилишин. Їх стратили в грудні 1932-го То ж тепер судять людей, щонайменше другорядних — Олесь Буній був сторожем у пансіонаті та відкрив двері бойовикам. Микола Мотика розказав про приїзд політика Біласу й Данилишину, а Роман Барановський передав їм зброю.

— У нас, на галицькій землі не одне політичне вбивство мало місце. Але такого таємничого атентату, як убивство посла Тадеуша Голуфка — безумовно не було. Багато в ньому незнаних та закулісових мотивів. Тому публічна опінія і преса називає наш процес сенсаційним і небувалим, – виступив із трибуни адвокат Іван Роґуцький. — Вже самі обставини, серед яких проходить цей процес — небуденні. Головних виконавців убивства нема. Організатор Михайло Гнатів — втік за границю. Комісар Чеховскі, який мав взаємини з підсудним Романом Барановським, і міг би дати неодні вияснення, — убитий. Його наслідник, комісар Хімчук — помер наглою смертю. В такий же самій несподіваній смерті знайшов свій кінець д-р Петер, що вів слідство в справі вбивства комісара Чеховского.

Фото трьох підсудних нетипове — зазвичай вони потрапляли в об’єктив, перебуваючи в судовій залі, у супроводі поліції. Цього ж разу бачимо трьох українців, які стоять поруч й випромінюють спокій. Про Миколу Мотику, що посередині, можемо погодитися зі словами журналіста про "сміливий", а то й зухвалий погляд. Одяг відповідає опису з першого дня судового процесу, тож цілком можливо, що фото зроблене саме в цей день.

Першими допитували Бунія, який до всього признавався, а на запитання чи не шкода було Голуфка, щиро відповів, що жаль, але як дисциплінований член ОУН виконував наказ. Пресі він сподобався, то ж кореспондент "Діла" відзначив: "Підсудний Буній своїми ясними відповідями зробив на трибунал та суддів присяглих гарне вражіння".

Натомість про Мотику пише: "Ніяк не можна цього сказати про підсудного Миколу Мотику, який у своїх зізнаннях раз-у-раз плутався та попадав у конфлікт з предсідником та прокурором". Під час процесу виявилося, що з кінця 1932-го Мотика працював на поліцію — за це його поновили в гімназії, з якої раніше виключили. 

Та найбільшою сенсацією викликало зізнання Барановського, який виступав польською мовою. Всупереч прийнятій традиції, українські адвокати зверталися до нього теж польською. "Аби не плямити гідности нашої мови в розмові з такою поганню", — пояснив у спогадах адвокат Степан Шухевич.

<p>Відречення родини Романа Барановського</p>

Виявилося, що Барановський за кошти поліції їздив на організаційні зустрічі до Праги, здав кількох підпільників, а коли треба було знайти організаційного референта ОУН Зенона Коссака, то запропонував поліції моторошний план вбивства його зв’язкової. За свою працю він щомісяця одержував платню в 200 злотих (коли мінімальна зарплата чиновника становила 100 злотих) і додаткові премії за успішно виконані справи.

Самбірський процес завершився 6 жовтня 1933 року. Микола Мотика отримав 6 років тюрми, Буній та Барановський — по 10. Подальша доля Мотики невідома. Буній напередодні Другої світової війни опинився на волі та емігрував до Аргентини. Барановський через два роки помре у в’язниці від туберкульозу. 

Перед тим, ще в часі судового процесу, його родина опублікувала в пресі повідомлення: "Заявляємо оцим, що вирікаємося раз на все нашого сина Романа і не хочемо ні ми ні наші діти з ним мати ніяких зносин, а то тому, що він через свою юдину роботу позбавив здоров’я неодного українця. Його поступки негідні не то українця, але ніякої чесної людини".