З карабіном і фотоапаратом. Як солдати творили воєнні листівки зі Срібної Землі

Війна й Карпати

Протягом 1914–1915 років територія Закарпаття, тоді – у складі Австро-Угорщини, стала ареною бойових дій. У кінці вересня 1914-го одночасно чотири російські армії перейшли Карпатський хребет. Велися кровопролитні битви, а населені пункти декілька разів переходили із рук у руки. Відгомін Брусиловського наступу докотився сюди у серпні 1916-го.

Активні бойові дії проходили у горах, на перевалах, третина сучасного Закарпаття була окупована російськими військами. Понищена інфраструктура не була найбільшою втратою цієї землі. Страшними стали людські жертви. З кожної сім’ї чоловіки призовного віку були мобілізовані до австро-угорської армії. Тисячі з них ніколи більше не повернулися додому, десятки тисяч прийшли із фізичними та душевними ранами.

У той період на Ужоцький, Верецький, Торунський, Яблуницький (Ясінський) перевали прибули тисячі солдатів австро-угорської армії. З ними також – німецькі та австрійські фотокореспонденти, які знимкували життя і смерть своїх піхотних полків. Їхні роботи є цінним матеріалом: на додачу до свідчень очевидців, систем ще подекуди вцілілих дотепер окопів, військових цвинтарів, пам’ятників та артефактів, які зберігають в собі гірські хребти. 

З фотоапаратом і карабіном

Професія військового кореспондента під час Першої світової війни тільки зароджувалася. Іан Гейдн Сміт – дослідник і популяризатор історії кіно та фотографії, у своїй книзі «Коротка історія фотографії» згадує: «Попервах фотожурналістика використовувалася лише для репортажів про битви та їхній результат, але з часом почала ставити під сумнів мотиви розпалювання війни. У часи Першої світової війни технології уже дозволяли робити повітряні знімки поля бою і фотографувати просто у траншеях, висвітлюючи жахливі умови перебування солдатів».

Однак у Карпатах фотографи не ризикували знімати на передовій під час боїв, тому більшість фотографій зроблено в хвилини затишшя чи в прифронтовому тилу. Зазвичай на карпатських світлинах того часу – військові позиції, лінії захисту з мережею окопів, солдати, що позують біля великих гармат. Час від часу об’єктиви військових ловили і довколишні пейзажі Рахівщини, Міжгірщини чи Великоберезнянщини. Саме на Великоберезнянщині були одні з найкровопролитніших битв у Карпатах. Сьогодні на Ужоцькому перевалі стоїть пам’ятник на честь 370 полеглих солдат, з написом українською, угорською, німецькою й російською мовами: «Воїнам армій Російської та Австро-Угорської імперій, які загинули в боях за Ужоцький перевал у роки Першої світової війни».

Чи знали тодішні військові кореспонденти, що більшість світлин, які вони створюють на війні, були першими візуальними документами життя в тамтешніх горах? Сьогодні ці фото, деякі з яких стали листівками, мають як історичну, так і етнографічну цінність. Наприклад, поштівки з Міжгірщини, зроблені у селах Майдан, Торун, Репинне, Новоселиця й Голятин. Зображення на них ілюструють життя місцевих мешканців, які займаються господарськими справами, орють землю волами, чи їдуть верхи на конях ґрунтовою дорогою. Одягнуті горяни у колоритні вовняні гуні – традиційний верхній верховинський одяг із овечої шерсті. З підписів до світлин нам відомо, що їх зробили ротмістр Голльвеґ, заступник сержанта др. Герц, оберлейтенант Фоґельзанґ, унтерофіцер Нойдек та інші.

На одному зображенні – русини-українці біля дерев’яної церкви. Власне, остання й допомогла ідентифікувати місцевість – село Торун. Ця унікальна світлина знаходилася в колекції доктора Мечислава Орловича, польського географа, етнографа і краєзнавця. На ній за спинами селян у гунях стоїть військовий. Дзвіниця торунської церкви використовувалась австро-угорською армією як склад для збереження провіанту. Про це свідчить ще одна листівка з відповідним до неї підписом.

У січні-травні 1915 року в околицях високогірного села Торун тривали жорстокі бої між військовими формуваннями австро-угорської, німецької та російської армій. За підрахунками істориків, тоді полягли тисячі бійців. Своє останнє земне пристанище вони знайшли на польових цвинтарях у гірській місцевості Карпат. По сьогодні збереглися два цвинтарі-близнюки на Торунському перевалі, на межі нинішніх Закарпатської та Івано-Франківської областей.

Вісточка про життя

Події Першої світової війни фотографували десятки професійних фотографів. У більшості – з Франції, Німеччини та Австрії. Значну фотоспадщину після себе залишили Джеймс Френсіс Херлі, Поль Кастельно, Фернан Кювій, Альберт Самама Чіклі, Ганс Гільденбранд, Аліса Шалек та інші. Але не менш вражаючими є світлини багатьох малознаних чи зовсім невідомих фотокореспондентів.

Часто фотографії, зняті німецькими чи австрійськими військовими, друкували у вигляді листівок. На таких поштівках військові будні армійських фотографів відходили на задній план. Тоді на світлинах з’являвся місцевий колорит: дерев’яні хати, церкви, люди та їхній побут. Часом просилися в об’єктив мальовничі краєвиди та свійські тварини, як от коні та угорські сірі корови.

Поштівки були не просто елементом спілкування військових з рідними чи друзями. Вони знайомили тогочасних мешканців столиці та великих міст Австро-Угорщини з життям найсхідніших теренів великої імперії. Адже для більшості солдат, які прибули сюди з тодішніх європейських мегаполісів, Карпати були далеким і невідомим краєм у різних сферах – від соціальної до культурної. Фотографія дозволяла відволіктися від війни. 

Тримаючи в руках листівку з тих часів, підписану від руки німецькою мовою, розумієш, що це і є маленька частинка великої історії. Артефакт, завдяки якому рідні та друзі солдата знали про його військові будні та свята в Карпатах, і мали вісточку, що адресант живий-здоровий і шле привіт із далеких земель.