Портрет із празького ательє

Родинне коло Барановських

Ярослав Барановський народився 1906 року в родині священника Володимира Барановського. В сім’ї було шестеро дітей: Роман, Ярослав, Ольга (майбутня мати Дарії Корчак), Олександр, а також старші сестра та брат. Родина належала до кола галицької української інтелігенції та виховувала дітей у патіотичному дусі. Як згадував Зиновій Книш, який добре знав Ярослава Барановського: "... вони як більшість священичих українських родин, привикли до частих відвідин, до зустрічей з людьми".

 У травні 1924 року Ярослав закінчив Станиславівську гімназію й вступив на правничий факультет Львівського університету. Ще гімназистом долучився до "Пласту" та Української військової організації. Був членом 11-го Пластового полку імені гетьмана Івана Мазепи. Згодом разом із братом Юліан Головінський залучив його до "Летючої бригади". Ярослав став наймолодшим її учасником і вже у 1924–1925 роках брав участь у низці підпільних акцій. 

У 1926 році Ярослав і Роман Барановські опинилися на лаві підсудних під час так званого процесу "поштовців", що тривав у Львові з 1 червня до 3 липня. Обох братів засудили до трьох років позбавлення волі. Порівняно м'які вироки у справі, внаслідок якої загинули та були тяжко поранені польські поліціянти, дослідники пов'язують із приходом до влади Юзефа Пілсудського та його спробами поліпшити українсько-польські взаємини.

Після ув'язнення брати Барановські тяжко захворіли. На прохання родини строк їхнього ув’язнення було скорочено, і вони вийшли на волю на рік скоріше. Після звільнення обидва продовжили підпільну діяльність. Ярослав перейшов із Бойової Референтури до відділу пропаганди, де займався підготовою та поширенням друкованих видань, брошур, листівок та відозв УВО. Разом із Бойовою Рефентурою він також організовував вишколи для молодих членів і членкинь УВО, а також заходи із вшанування визначних дат з історії України. 

Досягнення в еміграції

До Праги Ярослав Барановський переїхав у 1929 році, рятуючись від арешту після гучної акції Української військової організації проти виставки "Східні торги" у Львові. Її метою було продемонструвати міжнародній спільноті приналежність Галичини до Польщі. Одночасні вибухи на території виставки та біля головного залізничного вокзалу завдали значних матеріальних збитків і стали одним із найгучніших саботажних актів українського підпілля міжвоєнного періоду. У відповідь польська влада розгорнула масштабні арешти учасників підпілля. Барановський, який уже перебував у полі зору поліції як член УВО, був змушений перейти на нелегальне становище, а невдовзі емігрувати.  

У Празі Барановський вступив на правничий факультет Карлового університету, де здобув ступінь доктора права та суспільних наук. Уже за кілька років, у 1933-му, його обрали головою Центрального Союзу Українського Студентства. Цю посаду він обіймав до 1939 року, приділяючи особливу увагу організації українського студентського життя та національно-патріотичному вихованню молоді.

Після арештів багатьох членів ЦЕСУС у 1934 році Барановський був змушений залишити Прагу й переїхати до Відня. Він одружився з Анною Чемеринською, яка також брала активну участь у громадсько-політичній діяльності УВО та ОУН. 

В еміграції Ярослав Барановський став одним із ключових діячів Проводу українських націоналістів. Як секретар Проводу ОУН він підтримував зв'язок із Крайовою Екзекутивою Організації українських націоналістів на Західноукраїнських землях, координував нелегальні переходи через кордон і відповідав за переправлення організаційної літератури в Україну.

Попри перебування за кордоном, Барановський постійно залишався в полі зору польських спецслужб. Це підтверджують документи, які впродовж 1934–1937 років надсилали до Тернопільського воєводства. У них містилися відомості про його перебування в Празі, можливе призначення референтом Закордонного проводу ОУН, а також інформація про ймовірні таємні поїздки до Львова й Буковини.

Взаємини з Коновальцем

В еміграції Ярослав Барановський познайомився з полковником Євгеном Коновальцем. На запрошення Коновальця він взяв участь у І Конгресі українських націоналістів. Згодом, обійнявши посаду секретаря Проводу ОУН, Барановський увійшов до вузького кола найближчих співробітників Коновальця.

Сучасники характеризували Ярослава Барановського як одного з тих діячів, які мали значний вплив на формування політичного курсу Організації українських націоналістів. Коновалець високо цінував свого соратника за відданість справі, принциповість і організаторські здібності.

Підпільне псевдо Барановського "Макар" було добре відоме в організації. Після атентату на міністра внутрішніх справ Польщі Броніслава Перацького він спланував безпечне переправлення через кордон виконавця замаху Григорія Мацейка. Барановський особисто зустрів його в Карпатах і організував подальше перебування на території Чехословаччини.

Загибель Євгена Коновальця внаслідок замаху в Роттердамі 1938 року стала для Барановського важким особистим ударом. Після смерті полковника новим Головою Проводу українських націоналістів у серпні 1939 року обрали Андрія Мельника.

Наступ на Барановського

Після смерті Коновальця керівництво Проводу українських націоналістів опинилося в складній ситуації. Його члени були розпорошені по різних країнах Європи, що ускладнювало координацію діяльності, а з початком Другої світової війни підтримувати постійний зв'язок стало ще важче.

Ярослав Барановський підтримував хороші відносини з Андрієм Мельником та впливав на політику нового лідера. Його вплив дедалі більше непокоїв Ріко Ярого та частини діячів Організації, які виступали за інше бачення її подальшого розвитку. 

Додатковою підставою для звинувачень проти Ярослава Барановського стала історія його брата Романа. Саме через його дії політичні опоненти намагалися поставити під сумнів репутацію самого Ярослава, звинувачуючи його у зв'язках із польською розвідкою.

Після звільнення з польської в'язниці Роман Барановський залишився в Галичині. Навесні 1928 року він увійшов до Бойової референтури Команди УВО під керівництвом Романа Сушка. Проте вже наступного року через тяжку хворобу - сухоти, його усунули від організаційної роботи. За свідченням Зиновія Книша, саме тоді Роман почав співпрацювати з польською поліцією.

У 1933 році Роман Барановський постав перед судом у Самборі у справі про вбивство польського політика Тадеуша Голувка. Безпосередніх виконавців замаху, Василя Біласа та Дмитра Данилишина, було страчено ще в грудні 1932 року. Разом із ним перед судом постали Олесь Буній, який відкрив нападникам двері пансіонату, Микола Мотика, що повідомив бойовиків про приїзд Голувка, та Роман Барановський, якого обвинувачували в передачі зброї виконавцям замаху. 

Роман Барановський за кошти поліції їздив на організаційні зустрічі до Праги, здав кількох підпільників, а коли треба було знайти організаційного референта ОУН Зенона Коссака, то запропонував поліції план вбивства його зв’язкової. 

Після викриття Романа від нього публічно відреклася вся родина. Відповідну заяву опублікували на сторінках тижневика "Наш клич". Водночас польська влада, попри попередню співпрацю з ним як з інформатором, згодом сама притягнула його до відповідальності у справі про вбивство Голувка. Суд засудив Романа Барановського до десяти років ув'язнення.

Хоча Ярослав Барановський не мав стосунку до дій брата, ця історія серйозно вдарила по його авторитету в середовищі ОУН. Підозри щодо можливої співпраці родини з польськими спецслужбами активно використовували його політичні опоненти.

Водночас Провід українських націоналістів не пов'язував діяльність Ярослава Барановського з вчинками його брата. Свідченням цього стало доручення адвокатові Степанові Шухевичу, який захищав Романа під час судового процесу, підготувати для Проводу свої спостереження, враження та спогади про політичні процеси в міжвоєнній Польщі.

Розкол організації

Після падіння Польщі, коли з в'язниць вийшли десятки діячів ОУН, внутрішні суперечності в організації лише загострилися. Тиск на Ярослава Барановського посилився. Після його категоричної відмови приєднатися до групи Степана Бандери вони почали вимагати від Голови Проводу українських націоналістів Андрія Мельника виключити з ПУН Ярослава Барановського, Омеляна Сеника та Сидора Чучмана. Проте Мельник відмовився задовольнити ці вимоги.

Причин такого ставлення було кілька. Разом із дружиною Анною Чемеринською Барановський мав широке коло особистих контактів серед членів ОУН різних поколінь — від студентів і пластунів до провідних діячів організації, що забезпечувало йому значний авторитет. Водночас він послідовно відстоював політичний курс, визначений Першим Конгресом українських націоналістів, додатковими конференціями та рішеннями Проводу. Саме це дедалі більше дратувало частину членів ОУН, які прагнули проводити власну політичну лінію незалежно від рішень центрального керівництва.

Додатковим приводом для критики стала справа про невдало підготовлений напад на поштовий уряд у Городку, що завершився втратами серед бойовиків. Опоненти закидали Барановському неналежне розслідування причин цієї невдачі.

Постійний політичний тиск і звинувачення поступово змусили Ярослава Барановського відійти від активної діяльності. У вересні 1940 року він добровільно залишив Провід українських націоналістів і разом із дружиною переїхав до Кракова, а вже наступного року — до Львова.

У травні 1942 року провід ОУН на українських землях очолив член ПУН Олег Кандиба-Ольжич. Давній товариш Барановського ще з празького періоду, він запросив його повернутися до політичної роботи. Однак здійснити ці плани Ярославу Барановському не судилося. 11 травня 1943 року, близько першої години дня, його застрелили на розі сучасних вулиць Івана Вакарчука та Михайла Устияновича у Львові.

Похорон Барановського, що відбувся 14 травня 1943 року на Личаківському цвинтарі, став багатолюдною маніфестацією. Домовину від каплиці на вулиці Пекарській несли Олег Кандиба-Ольжич, Юрій "Уть" Соколовський, Богдан Онуфрик-Коник та Осип Бойдуник. Серед вінків вирізнявся надісланий Головою ПУН Андрій Мельник із написом: "Мужньому воїнові — Андрій Мельник". Жалобна церемонія завершилася виконанням хором під орудою Миколи Колесси пісні "Ой Морозе, Морозенку".