Запорізька січкарня і не тільки

Karl перший

— У нас був такий звичай: коли весілля йшло вулицею до церкви, дуже часто робили весільні брамки. Січкарню виносили, ставили дерев’яний віз. І тоді молода пара частувала своїх односельців, — розповідає власник колекції.

Високий, впевнений чоловік світиться, коли показує свою збірку. Доглянуті експонати стоять на охайному подвір’ї, вкритому квітниками. Видно, що господар щиро любить свою справу.

— Січкарня завжди була популярна, адже стала атрибутом таких весільних брамок. Одного разу навіть бізнесмен хотів у мене її відкупити, для декору використати, — хвалиться ґазда.

Микола Павлишин виріс у селі. Змалку допомагав батькам по господарству. Згодом працював у колгоспі з сільськогосподарським реманентом. Відтоді почав цікавитися різноманітними інструментами.

Рішення зібрати колекцію було спонтанним. Першим експонатом стала родинна січкарня — Karl Drössler 1891 року. Микола зацікавився тим, які вони ще бувають, чим відрізняються, скільки коштують. Спочатку близькі поставилися скептично до його захоплення. Люди вже не тримають на господарстві худоби, як колись. Старий інструмент для більшості — просто металобрухт.

Перші січкарні Микола разом із дружиною їздили купувати у вихідні дні. Сприймав ці поїздки як сімейні подорожі. У пошуку скарбів об’їздив сім областей. Коли купує нові експонати, намагається вибирати найбільш автентичні на вигляд. Часом вдається купити січкарні за невеликі гроші. Найдешевша — 500 гривень. За Миколиними спостереженнями, найбільше січкарень збереглося у віддалених селах, а також у місцях, де живуть нащадки переселенців із Польщі.

"Від бабці Австрії до Запоріжжя"

Масове виробництво подрібнювальної техніки пов’язане з промисловою революцією. Людство почало переходити від ручного, домашнього способу виготовлення господарських речей до машинного. Це стосувалося і сільсько-господарського реманенту. Такого, наприклад, як січкарні.

Одним із перших виробників січкарень була англійська фабрика E. H. Bentall & Co Heybridge. Її 1805 року заснували в містечку Гейбридж біля Лондона. Компанія успішно розвивалася і відкрила свої філії в інших європейських країнах. 1860 року на цьому підприємстві виготовили найбільший з експонатів у колекції пана Миколи — прилад для нарізання січки завважки 350 кілограмів. 

Відомою англійською фабрикою була Clayton & Shuttleworth із міста Лінкольн. Компанія експонувала свої вироби на першій Крайовій рільничій та промисловій виставці 1877 року у Львові. Зокрема і січкарні. 

За бабці Австрії на Галичині найпопулярнішими були витвори "вітчизняного" виробника. Адже металургійна промисловість в Австро-Угорській імперії розвивалася добре. До того ж такий товар був дешевшим.

Серед польських продуцентів варто виокремити завод Марціна Петерсейма M. Peterseim із Кракова, сільськогосподарське підприємство Fabryka maszyn i narzędzi rolniczych Mieczysława Wolskiego із Любліна, познанського виробника CEGIELSKI-POZNAŃ S. A.

Чимало інструментів привозили з Чехії. Відомим є завод Францішека Віхтерле (František Wichterle) із міста Простейов. Микола Павлишин має в колекції дві січкарні цього бренду. У чеському Біловці працювала фабрика Glaser & Lorenz Wagstadt. Якісну продукцію постачали потужні заводи Umrath & Comp Prag-Bubna із Праги, а також марка Karl Drössler Galizia з міста Новий Їчин.

У колекції є й експонат, вироблений на території сучасної України, — із міста Олександрівськ Катеринославської губернії, теперішнього Запоріжжя. Його Микола придбав у місті Кам’янка на Черкащині.

Січкарні виготовляли не лише для побутових потреб, а й для промислових. Великі важкі прилади працювали за допомогою кінного приводу — як казали в народі — "кирату". Їх називали киратівками. 

Реставрація забирає 48 годин неперервної роботи

У домашньому музеї Миколи Павлишина є вже понад сімдесят експонатів. Такої колекції в Україні більше немає. 

Для кожного виробу колекціонер зробив пояснювальні таблички, щоб відвідувачі відразу орієнтувалися про час і місце походження експонатів.

Інструменти відновлює самостійно. У вільний час панові Миколі допомагає його син. Уміння майструвати господар успадкував від батька.

— Щоб відреставрувати одну січкарню, треба 48 годин неперервної роботи: повністю розібрати, почистити, пофарбувати, зібрати. Стараюсь розбирати до найменших деталей, щоб якісно відчистити і пофарбувати, аби вони не псувались.

Віднедавна пан Павлишин почав брати до колекції й інші інструменти. Відвідувачам цікаво подивитися на різні приладдя. 

— Веретено мені дали, то взяв. Ще мені досить дешево продали новий австрійський плуг, кований. У дорозі до мене — дві теребилки. Одна — з Одеси. Німецька, стара, для кукурудзи. І ще одна — з Чернівців. Зацікавився віялкою у Ходорові із заводу Морітца.

Планує Микола доповнювати колекцію і новими січкарнями. Хоче придбати "кират" з кінним приводом. Але це потребує значних коштів.

Колекціонер мріє започаткувати в Суховолі туристичний осередок. Задумав провести виставку своїх січкарень у Львові. Має клопіт із перевезенням: одна січкарня важить понад 100 кілограмів, а загальна вага колекції — понад 5 тонн. Поки що проводить екскурсії на своєму подвір’ї. Вірить, що все вдасться. Сьогодні музей вже зареєстровано офіційно.

— Я шукаю не легкого, а справедливого заробітку, — каже господар.