Музичний інструмент князів і богатирів

<p>Гусла</p>

Року 591 у Фракії воїни зловили трьох чужинців з лірою. Виявилось, що це слов’янські посли, які втікали від аварського правителя. Це перша згадка про гусла у слов’ян, яку описав візантійський історик VII століття Феофілакт Сімокатта.

Співці Княжої доби складали прослави князям. Імовірно, твори виконували речитативом, подібно до того, як дотепер співають кобзарі. Текст був незмінний, натомість музичний супровід — суцільна імпровізація, яку створювали в емоційному пориві. На гуслах грав боян зі "Слова о полку Ігоревім". Він розповідав про післанництво співця Ора, також гусляра, до половецьких князів. У Галицько-Волинському літописі є запис про те, як князь Данило Романович прогнав співця Митусу з оточеного ним городища за те, що той раніше не захотів піти до нього на службу.

Цим інструментом добре володіли билинні витязі-богатирі. В одній з оповідок Добриня, потрапивши на весілля до князя, вдав із себе скомороха і вмостився на печі. Та коли почав грати на гуслах, усі зрозуміли — це не просто скоморох. А князь запросив його до столу. Гусла мав і цар Соломон, зображений на мініатюрі в Симоновському псалтирі. У народних піснях часто трапляються слова "гуслоньки", "гусельки". Очевидно, йдеться про невеликі за розміром інструменти, які можна було носити під полою або під пахвою:

На конику козак молоденький
Та все стиха у гуслоньки грає.

У  XVIII столітті в Глухові діяла школа гуслярів, випускники якої прибували до імператорського двору. Етнограф Олександр Терещенко писав: "У Малоросії довгий час любили грати на гуслах, але нині там вони зникають. У Росії їх не вживають". Пантелеймон Куліш, пригадуючи, як бачив гусла в руках сліпого жебрака на Полтавщині, дорікав: "Ще недавно на гуслах вигравали в Малоросії дворяни старого віку. Тепер ви їх знайдете тільки у священників".

Звенигород, колишній центр удільного князівства, у середині XIII століття знищив хан Батий. У 1984 році археологи під керівництвом доктора Ігоря Свєшнікова віднайшли там музичний інструмент, що належить до категорії ліроподібних гусел. Так названо через отвір у верхній частині окрилка, що уподібнює їх до ліри. Три такі інструменти знайшли під час розкопок на території сучасної Польщі та ще вісім — у Великому Новгороді.

Окрилок зі Звенигорода має вісім отворів для кілків-струнотримачів. На восьмому отворі проходить злам — очевидно, був ще дев’ятий. Щоб уявити, як виглядав цілий інструмент, реконструктори доповнили автентичний фрагмент дерев’яним брусом ялини завдовжки 80 сантиметрів. За допомогою пили та сокири проробили основні форми корпусу. Внутрішню порожнину видовбали округлими різцями та вирівняли шкребком. Після цього від бруска залишилось менш як 10% початкової ваги. Деку підганяли шкребком і переклеювали органічним клеєм зі шкір тварин. Щоб не втратив властивости, клей треба постійно підігрівати на водяній бані. Після просушування заготовку довели до ідеально гладкого стану шкребками. Далі — кількаразове проклеювання білком курячого яйця, щоб запобігти проникненню вологи та заповнити мікропори. Відтак корпус гусел при найлегшому вдарянні вібрував. Його прикрасили орнаментом-плетінкою, який завершувався головою дракона. Стилістику запозичили з рельєфу храму Святого Пантелеймона XII століття з літописного Галича.

Звенигородські гусла репрезентують архаїчну музичну культуру, яка сягала початків кобзарства. Їхнє відновлення — ще один крок до популяризації традицій середньовічного музикування.