Ким був король Данило | Володимир Александрович

31 травня 2022 р.

Данило: Романович чи Галицький? Чому Данила не можна вважати васалом угорського короля і як склалися його відносини із монголами? Як Угровеськ не став столицею держави Романовичів і чому масштабна битва під Дорогичином є фейком? У новому випуску “Без брому” – Володимир Александрович, доктор історичних наук, провідний співробітник відділу історії середніх віків Інституту українознавства НАН України.

– Пане Володимире, доброго дня! Дякуємо, що ви з нами. Сьогодні будемо говорити про наше середньовіччя, нашу княжу добу, про одного з найяскравіших представників того часу – короля Данила. Почнімо з дефініцій – Данило Романович чи Данило Галицький? 

– Оскільки тато був Роман, то ніяких дискусій не може бути. Стосовно Галицького – це давня історія. Бо я сам колись так вважав, і загалом вважалось, що це запровадив Микола КарамзінМикола Карамзін – російський історик, виразник офіційної імперської ідеології, автор першої великої праці з історії Росії.. Виявляється, що у пом’янику нашого львівського Собору Святого Юра XVIII ст. він записаний як Галицький. Невідомо, як воно було раніше, але ця історія йде від львівських польських хроністів XVII ст., не раніше.

Ярмарок1.JPG

Ярмарок біля Собору святого Юра. Літографія Антонія Лянге, середина XIX ст.

Фото: uk.wikipedia.org

– Тобто це не є російська накинута традиція?

– Як виявляється, ні. Що не Карамзін до того додумався, ми самі. Ну, може, не ми, а Бартоломей Зиморович чи Ян Юзефович. То десь тут воно виникло. Потрібно над цим спеціально працювати, можливо, в джерелах вдалося би підійти до якоїсь історії. Та поки що цього не зроблено, як і багато чого стосовно Данила Романовича.

Істория_України-Руси._1904._№06._Князь_Данило,_король_Руси.png

Уявне зображення Данила Галицького. Ілюстрація з книги О. Барвінського "Історія України-Руси", 1904 рік

Фото: uk.wikipedia.org

– Але це окреслення – Галицький – чи воно не применшує постаті Данила? Чи, знову ж таки, це певною мірою іронія, бо ж галицька спадщина і боротьба за галицьку спадщину?

– Певно, що применшує, але в якому сенсі – кожне конкретне питання вимагає конкретної відповіді. І головне, якого ми його знаємо – він все ж таки Холмський. Так, оцей Холмський – фігурує дуже рідко.  

– Хоча правдивіше з історичних реалій.

– Безперечно. І якщо читати літопис, бо його літопис був написаний в основній своїй частині у Холмі. Але він фігурує як Галицький донині. Якщо Холмський, то там десь в лапках, між іншим. Тож таки применшує. 

– А якщо ми говоримо про початки життя Данила, є дуже багато дискусій щодо дати його народження, але, наскільки я розумію, літопис дуже чітко вказує на цю дату. Питання – чи вірити літопису.

– Літопис не вказує… Літопис вказує на вік у певний період.

– В часі загибелі Романа?

– В часі битви на КалціБитва на Калці відбулася у травні 1223 року на території сучасної Донеччини. Монгольське військо розгромило русько-половецькі сили. Бій був предтечою монгольського нашестя на Русь, що сталося через 15 років.. Вказано, що йому було 4 роки, як загинув Роман, 19 червня 1205 року. І дата найвірогідніша, просто в джерелах вірогіднішої немає. І немає виходу, як приймати те, що зафіксовано.

– Данило був хрещений на честь Івана?

– Це не зафіксовано. Люди, які писали літопис, вони ж не для нас працювали, а із зовсім іншою метою. І про те, що Данило був Іваном, прямо, але це посередні свідчення, говорить тільки церква Іоана Золотоустого в Холмі. 

Але я думаю, версія про те, що Данило був Іваном, правдоподібна, адже було відповідне рідкісне посвячення церков навіть пізнішого часу. (Чи не в Белзі свого часу була церква Іоана Золотоустого, хоча ця традиція вже давно занепала, ще у XVIII ст.) Тож гадаю, що це також підтвердження. Тим паче, Володимир Василькович теж був Іваном, племінник його. Я думаю, що в родині це ходило. 

Але ми настільки небагато знаємо про ті часи – три-чотири роки життя Данила Романовича. Нещодавно один веселий чоловік написав у статті, що Данило тільки тим вирізняється серед інших князів, що він мав панегіриста, який описував кожен його крок. Тож, мовляв, ми про нього знаємо так багато, а про інших не знаємо нічого. Ну, про інших справді не до порівняння менше відомо, вони не мали своїх літописців, але стверджувати, що той, хто писав літопис, описував кожен крок Данила… Я не знаю, що він читав з того літопису, що він таке  написав…  

– Щодо матері Данила. В науковому середовищі є дуже багато версій про її походження – польське, угорське, навіть волинське боярство, Візантія…

– Є версія, що з чернігівських князів. Вона заснована на пом’яниках монастирських. Не того часу, бо тодішніх пом’яників не маємо. І там фігурує ім’я і зв’язки із Черніговом. На жаль, більше ніяких відомостей. Вона страшенно цікава особа, бо батько Данила загинув, коли йому було років чотири (будемо притримуватися тої офіційної хронології). Пізніше той період, коли втікали вони до Кракова, потім він в Угорщині був… Тож фактично отим Данилом, яким ми його знаємо на початках, його зробила мати. 

Ще було якесь оточення: ті бояри, які були в батька, – всі були й у нього. Я перекладаю, не так, як в оригіналі, але там є така дуже важлива фраза, на яку не звернули належної уваги. Бо була мати і середовище, яке залишилося після батька, про яке ми дуже мало знаємо, як і про матір. Тому що фактично після того, як він став князем у Володимирі у 15 році, вона зникає. Є запис про те, що вона відійшла до монастиря, і потім запис, що вона була однією з тих, хто схилив його до прийняття папської корони у 53-му, чи радше на початку 54 року, після чеського походу кінця літа 53 року. І нічого більше. Страшно цікава особа, але…

– А якщо ми говоримо про походження, для вас найвірогідніша версія яка? Наскільки розумію, Майоров доволі впевнено говорить про візантійське походження.

– Якщо йти за ним і за джерелами, то це, як казав Йозеф Швейк, впевненість від самого себе. В джерелах цього немає. 

– Тобто ми не можемо зараз стверджувати про жодну версію.

– Ні. Просто ті відомості, які опрацьовані, на які звернули увагу, не дають аргументів для пропонування однозначної відповіді. Вона там фігурує як ятрівка й угорського короля, і польського князя. Ну але ятрівка – це братова дружина, братом був Роман. Це не дає можливості за щось зачепитися і будувати якісь здогади. 

– Якщо ми говоримо про той час, коли Данило виходить на арену в Володимирі вже як самостійний князь, як йому вдалося цю владу взяти? Бо знаємо, що і Галичина, і Волинь були ласим шматком.

– Безперечно. Але, знову ж таки, якщо Данило не Галицький, то і не Галичина у цей час.

– Галицькі землі.

– Та Галичина, яку ми зараз знаємо, це австрійські часи – австрійська Галіція. Все-таки волинські землі і галицькі землі. 

Земляні_вали.Володимир.jpg

Земляні вали та Собор Успіння Пресвятої Богородиці XII ст. у м. Володимир 

Фото: uk.wikipedia.org

– Як сталося, що Данило все ж таки зумів закріпитися у Володимирі?

– Те, що в літописі викладено і що ми знаємо… Там була боротьба інтересів, не забуваймо… Пам’ятаєте, як галицькі бояри постійно проти них воювали фактично до 45 року? Потім ця проблема відпадає. Чому? Тому що вони були чужаками в Галичі.

– Данило Галицький – чужий в Галичі?

– Він там навіть не зять. Далекий родич, просто кажучи. Хоча, коли він вертається від Батия, літописець пише, що Данило – великий князь, який володіє Києвом, Володимиром і Галичем все-таки. Це вже після Ярославської битви, бо тоді прийшов від Батия в Галич посланець. Але Данило в Галичі не дуже й сидів, хоча князем він став саме там. Як батько загинув – вони були в Галичі, і в Лаврентіївському літописі про це йдеться, що йому хрест цілували в Галичі як князеві. Але там зразу опозиція…

– І зразу змушені тікати були.

– Так, до Володимира. Потім оці Ігоровичі переслідують їх у Володимирі. Це зрозуміло, бо він був їхнім конкурентом до галицького столу, а отже, і до Кракова… Та драматична втеча цікаво в літописі описана. А тоді до Угорщини дістався, там трошки перебув той час.

Далі до Володимира – там батько, дід, він там більше прав мав. І Данило весь час тоді сидів у Володимирі, поки тут… І є цікавий момент, але не дуже зрозумілий, – поки не залишив Володимир молодшому братові Васильку і не переїхав до Холма, який сам збудував. 

Але, розумієте, тут може бути такий момент, на який не звернули уваги: в Галичі він зі сторони, прийшлий, а Холм він збудував сам, і в літописі це підкреслено, всі люди, які в Холмі, – це вже його люди. Тобто зовсім інше якесь… не право власності, а зовсім інший статус, зовсім інше відчуття себе самого на цьому місці.

– І це відірваність від старих структур, фактично: що Галич, що Володимир.

– Перепрошую, може, трошки несподівана паралель, але Андрій Боголюбський свого часу (це було раніше) залишив Київ.

– Але ми маємо ще один цікавий епізод між Володимиром і Холмом – Угровеськ. Це кінець 20-х – початок 30-х років орієнтовно.

– Аналогій там немає, тому що в літописі він згадується тільки побіжно і між іншим, дуже коротко, але очевидно, що так. Там, здається, 28-й рік, якщо не зраджує пам’ять, вперше згадується Данило в Угровеську, але це був короткотривалий епізод. Очевидно, що він, бо “княжачи в Володимирі, создав Угровець”. Це теж дуже цікавий момент, бо треба ставити питання, що конкретно він там зробив? Стовп’є він заснував на порожньому місці. Він згадується раніше. Тобто він там фактично свою фортецю збудував. Було щось і раніше, звичайно, бо в Холмі він мав свою резиденцію. Так і це поняття має значення, і очевидно, хто його знає, це не зафіксовано в літописі з яких міркувань: він збудував Угровеськ і, до того ж, поставив там єпископа. Не в кожному місті таке траплялося. 

Стовп'є.jpg

Вежа у Стовп'є, сучасний вигляд 

Фото: uk.wikipedia.org

Хоча мені здається, що з єпископами ХІІІ століття, коли з’явився Антоній в Перемишлі, і потім Угровеськ, і ця кафедра переведена до Холма, вже не було так суворо, як в давніші часи. Тому якщо це ставалося, очевидно, були свої підстави. Це сприймалося, це було прийнятно. Бо інакше ми би цих фактів нашої історії не мали, тобто вони не були б зафіксовані в літописі. Тільки здогади, але очевидно, що в Данила могли бути якісь плани стосовно Угровеська, але потім Холм, і так само як про єпархію – ми це маємо в літописі, перейняв Холм по Угровеську. Так само вийшов Холм, а Угровеськ…

– Тобто Угровеськ – це могла бути потенційна столиця, яка не сталася?

– Так. Те, що ми маємо потім в Холмі, воно якоюсь мірою починалося в Угровеську, але не розвинулося, Данило перебрався до Холма. Знову ж таки, в літописі ж не кожен крок описано.

– Феномен галицького боярства дуже цікавий, і, якщо можна, трошки детальніше треба роз'яснити. Якщо повернутися на кілька століть назад, маємо похід Володимира Святославовича, приєднання майбутніх галицьких земель, тоді земель карпатських хорватів чи інших племінних структур. Ми собі дуже часто кажемо, що сюди прийшла Русь і все стало Руссю. Наскільки розумію, літописці все ж таки деколи показують цю відмінність, що тут є ми, населення галицьких земель, а тут є Русь. Наскільки ця конфронтація, ідентичність була різна?

– Як ми стали Руссю. У 1144 році тут була війна коло Звенигорода, туди зайшли київські полки руські, зі сторони гір з боку Перемишля. Львова тоді ще не було. І там вони тих місцевих не-руських приборкали, перемогли їх. Тобто ми тоді руськими ще не були. Теж одне з цікавих питань і завдань, дуже багато недослідженого, і не з усім можна так зразу дати раду. Треба подивитися, як це зафіксовано у літописі, бо інших джерел ми не маємо.

– А якщо галицьке боярство, місцеве, племінне, сидить на промислах, на солі, то чому воно втратило традицію свого князювання?

– Прийшов Володимир і ті хлопці – і сказали, що “то моє”.

Навіть опозиція галицького боярства супроти Данила – це що? Це місцеві сили проти тих пришельців. Інакше це не було і інакше воно не виглядає навіть в тих джерелах, які ми маємо.

– А Владислав Кормильчич – це бажання місцевих сил порушити це все, традиції?

– Ну як порушити: їм не залежалося на тому, щоб традицію порушити, їм ішлося про те, щоб їхньої традиції не порушили. В їхній традиції головні – вони, а ці – пришельці.

– Ну так, але це боярин, який стає князем. Дуже не реалістичний сюжет.

– Ну чому не реалістичний? Не реалістичний тільки тому, що є князь, який себе їм накинув.

– А якщо князя нема?

– Київські князі – це теж умовно, бо хто вони? Варяги, але вони з того середовища, а ці – зовсім зі сторони. Просто київські князі на початках теж були не з того середовища. Якісь були прийшли, вдало всілися – і вони вже місцеві. З того періоду, коли це так не виглядало, ми ж нічого не знаємо. Бо літопис писали значно пізніше і мало що з того періоду зафіксовано. 

The_body_of_Leo_V_is_dragged_to_the_Hippodrome_through_the_Skyla_Gate.jpg

Варяги у Візантії. Ілюстрація з хроніки Скилиці

Фото: uk.wikipedia.org

А тут вже період пізніший. Але, безперечно, є протиріччя між місцевими силами, з яких не вийшов свій князь, бо, може, інші претендували, але прийшов Володимир.

– Рюриковичі.

– Так, безперечно, що так.

– Ми говоримо про доволі тривалу боротьбу Данила супроти галицького боярства. Вона закінчилась в битві під Ярославом?

– Звичайно, що після тієї перемоги Данила під Ярославом проблема відпала сама собою. Хоча Ярослав – це насамперед чернігівський претендент і там було і галицьке боярство. Але що? Боярство там було як якийсь окремий чинник, як якась окрема складова сила поряд із Ростиславом і уграми. Звичайно, він угорський зять і в літописі дуже добре показано, як він угорського короля просив. 

Але бояри власне не були окремою силою, яка там виступала. Особливо проникливі історики пишуть навіть, що Данило тих бояр убив неймовірну кількість. Але там конкретно в літописі сказано, хто і коли загинув. І про галицьких бояр як таких не згадано. Той-таки Кормильчич з угорців – він же "мятєжнік Галицької землі". І все. Персонально він один. 

Тобто якби був виступ, якби було їх більше вбито... Там десь в останніх коментарях до літописа хтось написав, причому так стилізоване речення, що, мовляв, Данило після цієї перемоги вчинив різню галицького боярства. Там дуже докладний опис битви, це ж єдиний такий випадок у нашому літописі. І не виходить із самого тексту, що їх було так багато, що можна було вчинити таку різню. Звичайно, що були бояри з Ростиславом, але очевидно – раз у літописі цього немає, то їх не було так багато, як це видається в кабінетах деяких сучасних істориків. Бо маємо проблему – прочитати те, що там написано. 

– В боротьбі за галицьку спадщину Данило використовує різних союзників. Зараз ми маємо сталу тенденцію окремих дослідників пов’язувати Данила з коронацією Бели у 1235 році. Данило веде за вуздечку коня, на якому сидить Бела. Мовляв, це свідчить про те, що в 1230-х роках Данило був угорським підданим, навіть не йдеться про протекторат. Наскільки це відповідає реальності? Наскільки Данило в 1220-30-ті роки був самостійним політиком?

– 1220-30-ті роки не були для Данила непевним часом.

– Напевний – це дитинство, але доки не здобув Галича.

– Але коли він став князем у Володимирі, рік-другий – і одружився з донькою Мстислава, а вона була у нього одиначка, – і Галич переходить до Данила після смерті Мстислава. Дуже цілеспрямована політика і діяння. І зразу після цього він що робить? Відбирає оці території, те ж саме Забужжя, яке раніше забрав Лєшко. Це вже розвиток цієї позиції, на яку він став. І розвиток страшенно цілеспрямований. І я би не сказав, що для Данила це були часи якісь непевні. 

Митра_перемиських_єпископів.jpg

Митра перемиських єпископів. За легендою, яку виклав у "Історії України-Руси" Михайло Грушевський, це перероблена корона короля Данила

Фото: uk.wikipedia.org

Тепер стосовно коронації. Про участь Данила в цій коронації є тільки одна коротка згадка в угорському літописі – латиною. Але не все, що написано, надається до прочитання. І там тою латиною не сказано, що він вів коня за вуздечку. Там сказано, що він acvea sum ante eo, тобто його, Бели, коня перед ним. Тобто Данило вів коня, а Бела йшов за конем. Розумієте, в чому справа: не вів Данило коня, на якому сидів Бела, як написав Грушевський. 

От всі читають Грушевського, а ніхто не прочитає тих чотирьох слів латиною, на жаль. Попри весь пієтет до Михайла Сергійовича, тут він не прочитав того, що було в оригіналі. І тому не скоро в істориків закінчиться робота. Бо одне з дуже важливих завдань, яке не знято, яке досі залишається, – поправляти цих не дуже уважних попередників, які переписують із тих книжок, які є під рукою. А ті книжки часом також переписані з інших.

– Але зараз і сучасні дослідники говорять про угорське підданство.

– Звичайно, що так. Багато чого понаговорювали, і власне ви про це кажете. Я думаю, що ви знаєте мою статтю, мій погляд на угорське підданство.

Так само анекдотом є те, що написали про цю коронацію. У мене є оці-от, я би навіть сказав, наукові жарти з приводу того, що Данило не мав кроку ступити, якби черговий протектор на нього не чигав би. А не читають того, що написано. 

От візьмімо сюжет, де Данило зовсім хлопчик, він в Угорщині і його хочуть заручити й одружити потім з угорською королівною. Інтерес відомий. Але там є конкретні датуючі обставини цієї ситуації. Там сказано, що це час, коли у Бели не було сина. І відомо, коли в угорського короля народився син. Той самий, на коронації якого вів коня Данило, десь там, бо є папські дві грамоти. Одна, здається, з червня, інша з листопада 1206 року. Тобто Данило вже тоді був в Угорщині, і до цього теж не дочиталися. Якісь плани були, а потім у короля народився спадкоємець, тож Данило в тому сенсі вже перестав бути потрібним. Раніше ж в угорського короля були тільки доньки, і, можливо, що в ті часи були якісь цілком реальні плани, а не видумка якась пізніша. 

Bela4_korunovace.jpg

Коронація Бели IV

Фото: uk.wikipedia.org

– Але що робив Данило у 1235 році, коли вів коня перед Белою?

– Тоді Данило сидів довший час в Угорщині. В Галичі йому порадили податися на відпочинок. І так склалося, що в той час, як він там був, відбулася коронація. Майте на увазі, що вони з Данилом з дитинства зналися. Бо як Бела народився, то Данило ще кілька років був при угорському дворі, в Угорщині принаймні, тобто вони на такому рівні мусили знатися.

– Бігали під столом разом.

– До того ж це родина була. І як виглядала церемонія коронації? Мовляв, брат Коломан ніс меча. Та не ніс Коломан меча – там написано “tenente” – тримав. А це трохи інші функції. Якщо тримав, то біля короля у часі коронації, а не ніс у процесії. Тобто ми не маємо докладного опису процесії, не знаю, як там і що виглядало, бо не зафіксована ця практика у джерелах. Просто маємо, що іде коронаційна процесія. І що ми знаємо конкретно: іде Данило, тримає коня короля, який має бути зараз коронований, і король, який іде за конем. Все. Нічого більше. А потім під час коронації брат короля тримає меч. 

Є угорська ілюстрована хроніка, де зображено коронацію одного з наступних королів. І там стоїть людина з мечем у той час, як королеві кладуть на голову корону, – один момент. А потім другий момент – фреска “Ягайло перед Богородицею в каплиці Святої Трійці” Люблінського замку. Там за Ягайлом стоїть якийсь юнак із мечем. В той час як Ягайло перед Богородицею на колінах. 

Тобто це була звичайна церемоніальна практика в Європі королівського двору того часу. І так само участь Данила. Ну не був він конюхом. Навпаки – раз він йшов перед королем на чолі коронаційної процесії пішки до собору, ніякого там підпорядкування нема. 

До речі, у нас в літописі Київському ХІІ століття ця практика теж зафіксована, що князі менші звертаються до київського князя, що ми, мовляв, будемо ходити при твоєму стремені. Тобто це була практика європейська. У нас ніхто того не вичитав, ті, хто читають літописи. Ніхто з них цього не переписав. Переписують тільки з західних книжок, свого не знають. А треба німця, як Шевченко писав.

– До речі, про німців. Якщо ми говоримо про ще один міф, поширений у світі. Це знаменита битва під Дорогичином. Наскільки Дорогичинська кампанія 1238 року була масштабною і що вона принесла Данилу?

– Грандіозна ситуація. В Історичному музеї у мене вирішили проконсультуватися щодо Дорогичинської битви. Я кажу: яка битва? Знайшли джерела, де цих лицарів перераховано поштучно, здається, 12 чоловік їх було. Кажу, не було ніякої битви. “Як не було, якщо у нас картина є, на котрій битва намальована?!”.

Битва_під_Дорогочином_картина_Станіслава_Серветника.jpg

Битва під Дорогочином. Картина Станіслава Серветника

Фото: uk.wikipedia.org

В тому Дорогичині сидять добжинські лицарі, їх там дуже обмежене коло, нехай 12. Вони там недавно сіли, і сидять не дуже міцно. Й от вертається Данило, тоді коли вже з’явилися монголи, при них приходить там Данило зі своїм оточенням. Я думаю, що їх було трошки більше, ніж тих лицарів. І вони мають відкрити місто, а Данило має зайти туди зі своїми людьми. І як би то виглядало після того? Що в Дорогичині сидить Данило, а ті лицарі, так би мовити, невідомо що тут роблять? І вони, не бажаючи влаштувати собі ту перспективу, зачинили браму і Данила не впустили. Нічого іншого. Ну тобто подія не всесвітньо грандіозного масштабу, не свідчення того, що після цього приходу монголів Данило втратив панування в державі і так далі, і тому подібне. Ну це втратили орієнтацію в тексті ті, хто так пише. І дуже характерний приклад того, наскільки нашому брату, представникам нашого цеху, вдається фантазувати там, де немає підстав для фантазії.

– А якщо ми говоримо про монголів і взагалі взаємовідносини Данила з монголами, то вони є дуже цікаві, насичені і багатовекторні. Почнімо з того, чому Данило не дочекався монголів і поїхав в Угорщину.

– Він з ними вже знався. З Калки 1223 року.

– Малоприємне знайомство.

– По-перше, малоприємне, по-друге, як це мало виглядати. Він із малою дружиною. Там десь є один епізод в Галичі, коли тих отроків у нього 18 чоловік.

– Не надто багато.

– Він мав стояти в Синьоводську і чекати, доки монголи прийдуть? Ну просто як Казімеж Вельки – пограбував Львів, взяв корону, щоб Любарт не коронувався. А була небезпека, що монголи на це відреагують, то аж в Німеччину дременув із цією короною.

– Типова практика, князь не втікач?

– Брат Олександра Невського Андрій у Швецію втік. Не унікальний випадок. А стосовно монголів, інколи пишуть, що Данило не сподівався, не готувався, його застали зненацька. Я не думаю, вони ж від 1237 року розважалися на північно-східних теренах. Щоб Данило про це нічого не знав? Історики можуть так думати, але в людей, які це переживають, так не буває.

Монгольський лучник (китайський малюнок 13 століття). Вікіпедія.jpg

Монгольський лучник. Китайський малюнок ХІІІ століття

Фото: uk.wikipedia.org

– Дуже часто у шкільних підручниках і не тільки пишуть про опанування Данилом Києва перед монголами. От наскільки цей засяг держави був стійким на сході? Наскільки це для Данила було підвищенням легітимності його як володаря? Чи Київ не був таким сакральним місцем?

– Київ навіть дотепер має те, чого не мають багато столиць у цьому регіоні Європи, а дуже би хотіли, але не дано. Коли Данило повертається від монголів – “великому князю, що є володарем Києва, Володимира і Галича”. Тож, безперечно, його територія тут. 

Про Яна ІІІ Собеського жартують, що це був король, який мав столицю у Варшаві, а всі маєтки довкола Львова, тут народився і мав щонайменше вісім замків у Львівській області. Це було тут. Данило там – Володимир і ці Забужжя, та територія на чолі з Холмом. Але дуже важливий момент, на який теж не звернули уваги, – Данило звідкіля? Він представник київської династії.

– Молодший Мономахович. 

– В літописі це дуже добре викладено. Там не випадкові два відкликання до святого Володимира Великого, відкликання до Володимира Мономаха. Не випадковим на початку літопису є перелік князів, які правили в Києві до приходу Батия. І цей перелік закінчується Данилом. Хтось з останніх коментаторів написав, що потім літописці переписували літопис, а чомусь не додали князів. Елементарно просто – бо їх там потім не було в Києві, про це Грушевський писав в 90-х роках ХІХ ст. 

А Данило – спадкоємець і продовжувач. І цей перелік князів зроблений був на початку літопису Данила як підтвердження і відкликання до цієї традиції, і оці київські моменти тут. 

– А як із точки зору тогочасних історичних реалій варто оцінювати і поїздку Данила в орду, і наслідки тієї поїздки? Питання залежності, протекторату, незалежності?..

– Так, як досі сприймали цю ситуацію з Данилом, мені здається, не зовсім дивилися, що є в літописі, єдиному джерелі, а дуже добре читали, як монголи діяли на тих територіях. У нас була трошки інша ситуація. Згадаймо собі, як Данило побиває, усмиряє болохівських князів, які татарам просо сіяли. Там щось таке бувало? От ці ляменти, як Данило коронується не у Володимирі, у Дорогичині – бо це дальше. Ну скільки там десятків кілометрів від того Дорогичина? От він коронувався – немає в літописі, в джерелах нічого більше немає, слідів якоїсь реакції монголів на цю коронацію. Це щось було не те, чого всі історики очікували. 

Тобто якась інша реакція була, щось більше міг собі Данило дозволити. І там ще було, я не пам'ятаю дати, але в одному місці була в літописі неймовірна ситуація описана, що якийсь військовий похід – і Данило звертається до своїх воїнів. Це, може, той момент, який з найвигіднішої сторони його характеризує і його людей. І він говорить до них: щоб страху у вас не було, навіть якби ви побачили перед собою самих татар. Це свідчення якоїсь ширшої його позиції сприйняття ситуації. А ми от постійно тремтимо.

– І порівнюємо.

– І пізніше він діє проти татар на Східній Волині і так далі. На теренах північно-східних нічого подібного не було. Тут зовсім інша ситуація. 

І от головне з найважливіших завдань в осмисленні тієї епохи – почати нарешті читати те, що ми маємо в своїх джерелах, добре знати книжки про тамту ситуацію, але не прикладати ті моделі до нашої дійсності. Вона абсолютно не пасує, не зварюється, не клеїться. А ми щось завчили в юні роки – і так до старості і формуємо уявлення з того, що дізналися змалечку. Все ж таки історія – це джерела, а не те, що книжка пише.

– А якщо говорити про будівництво Данила. Маємо два дуже важливі пункти. Почнімо зі Львова, а пізніше Холм. Традиційно вважається, що Данило збудував Львів для свого сина Лева, і всі це знають.

– Ніде цього не зафіксовано в джерелах.

– Наскільки я розумію, зараз в історіографії говориться про вирішальну роль Лева. І ми навіть можемо говорити про якісь певні дати, очевидно, не писемні.

– Стосовно вирішальної ролі Лева. Я коли тільки починав у 70-ті роки, от в Олеському замку були конференції з вивчення мистецтва західноукраїнських земель. Перша – в жовтні 1976 року, тоді говорили про ренесанс. А потім минула мода на ренесанс, багато наговорили і нічого не сказали. Ну тому що наш ренесанс, якщо говорити про наш ренесанс, не має нічого спільного… Я не міг зрозуміти, як в Італії десь ренесанс закінчується «Сакко ді Рома», іспанське знищення Риму, 1527 рік. А в нас ренесанс починається в кінці XVI ст., раніше немає підстав. А потім якось набрид цей ренесанс, як забавка малій дитині. Почали говорити про бароко. І навіть це продовжується – бароко, бароко. Так само зі Львовом. Чи Данило, чи Лев? 

Храм святого Миколая.webp

Церква Святого Миколая у Львові XIII ст.

Фото: uk.wikipedia.org

Очевидно, треба думати, раз це вже 1240-ві роки, не раніше, отже, немає раніше підстав. То, найправдоподібніше, Львів мав бути одним із тих городів, які Данило зжижає проти безбожним татарам. Тим паче після того, як знищений був Звенигород. Там якесь життя було, але явно, що цей центр – це значення, воно від Звенигорода перейшло до Львова, і Львів має в собі той елемент. Він не зафіксований, але, поза всяким сумнівом, це ж поряд. 

– Межа трьох князівств, згрубша – Белзьке, Перемишльське…

– Львів перейняв трошки цього Звенигорода. Стосовно можливостей Лева. Насамперед дата його народження – битва під Ярославом, тоді він був ще молодим. Там три рази відкликання є до нього. Бо я думаю, що, може, навіть не друга половина, дата тільки здогадна – 1225 рік, 1229 рік, то там по-різному, але, може, навіть скоріше, бо там до молодого навіть битва на Калці, взагалі Лев відкликається. Потім Володимир Василькович у 1260-х роках, що теж його дата народження не відома конкретно. Тобто він був у юному віці. 

І, безперечно, що ну не могло тут обійтися без Данила. Тим більше, дуже цікавий момент, як виявилося, коли будувався Холм (знову ж таки, цього немає  в літописця, який шпіонив за Данилом і все записував не покладаючи рук), але от те, до чого мені свого часу вдалося дочитатися: що Данило, коли повертається з чеського походу в кінці літа 1253 року, він йде до собору Богородиці в Холмі. І далі перебуває в церкві Святого Іоана Золотоустого. Тобто до 1253 року це вже було. 

І може бути таке, що ті майстри, які йшли до Холма, могли працювати і тут. Високий Замок тоді не був мурований. 

– А Холм раніший за Львів?

– Однозначно, кінець 1230-х років, і полонених Ярославської битви Данило до Холма запроваджує. Їх там не було 10, і навіть 100 чоловік. Тобто була можливість їх там утримати. Відтак Холм вже був розбудований. Так є оці полонені Ярославської битви – і на 1253 рік мінімум собор і церква Святого Іоана Золотоустого стоять, і вже закінчені.

– А якщо ми говоримо про Холм, то його було збудовано на пустому місці, згрубша?

– В літописі згадуються якісь туземці, на порожньому місці це не з’явилось.

– Так, зрозуміло, але укріплення…

– Їх не було. Отой “градець мал”, тобто укріплення, – то Данило цілком і повністю збудував. Якесь поселення було, бо там археологи польські щось познаходили, але не в такому сенсі.

– Фактично можемо говорити, що від часу заснування й аж до смерті Данила Холм був столицею?

– Ми можемо так говорити, бо в нас столиці, столиці, столиці – а такого тоді не було. Ми навіть не знаємо, як називалася держава Данила. Бо Галицько-Волинська держава – це не автентичний термін епохи.

– Це вже історіографічний конструкт.

– Зі зручного крісла конструкт. Немає цього в джерелах. Вони цим не переймалися просто. А нам от давай столицю!

Crown_of_Rus-Ukraina.jpg

Уявна реконструкція корони Данила Галицького 

Фото: uk.wikipedia.org

– А що не так із коронацією Данила? Дуже багато версій, можна заплутатися. Як вона виглядає за літописом, за вашим прочитанням літопису?

– Були контакти, безперечно. І там є момент, що раніше Папа прислав біскупа – не ідентифіковано, що це таке. Говорили про єпископа Кремони, але справа в тому, що єпископ Кремони завжди був тільки єпископом Кремони, він не мав другого титулу. Однак Данило відмовився, тому що “рать татарська не устає, як я можу прийняти твою корону”. 

В 1253 році, і ця дата зафіксована в Рочняку Свєнтокшиському, татар було не менше. Ну але Данило корону прийняв. Були якісь переговори у другій половині 1240-х років. Може, той біскуп був тут. Це не зафіксовано, знову ж таки. Потім декілька років ніяких контактів – і знову, очевидно, мусіли бути переговори, які не зафіксовані. Бо вся ця передкоронаційна історія розпочалась із того, що Данило повертається зі свого чеського походу, а в Кракові тоді легат, посли Папи, які несуть йому корону. І він відмовляється з ними говорити, бачитися, там різні є трактування.

– А який це рік?

– Повернення з чеського походу – кінець літа 1253 року. От вам привезли корону, ви зустрілись десь за кордоном, берете ви того коронатора з короною і везете його до столиці – і там це відбувається. Але тут цього не відбулося. Ще є такий момент, і на це ніхто не звертав уваги, – що раніше приїжджав біскуп. Опізо був тільки абатом.

– Ієрархія зовсім не та.

– Тоді на такі речі звертали увагу. Це ми можемо бути не вразливі на таке. Данило залишив його в Кракові, поїхав сам. Явно повертаючись з цього чеського походу, так як описано в літописі – з честю і славою в’їзд до Холма. А він не мав наміру в’їжджати разом із тим папським легатом, який корону йому везе. Це підвищення одразу. Я думаю, вже на той час стосунки між Данилом і Римом трошки були розладнані і невідомо, що відбувається далі. От ми бачимо Опізо з короною в Кракові, і бачимо його потім аж в Дорогичині. 

Є ж цей Рочняк Свєнтокшиський – єдине джерело, де є дата, що Данило коронувався в 1253 році. Навколо того вибудовуються неймовірні фантазії. Чомусь це мало бути на Різдво. Що мали поз’їжджатися всі – мати Данила, всі жінки з княжої родини, вся Східна Європа. Там такий саміт, якого в природі просто не було. Краківський біскуп, мало не всі польські біскупи. Наче всі покинули все, святкування Різдва, як це прийнято в християнських володарів і ієрархів, бо Данило коронується. Ну вигадка! Люди просто не розуміють, наскільки вони видумують. 

А якщо дивитися дуже рідко, один чи два випадки, – датування походів на ятвягів, на литовців, бо вони постійно там воювали. І це завжди відбувається взимку. Так само, як і князі київські ішли на половців і інших степовиків. Там у тексті Володимира Мономаха дуже добре пояснено, чому саме так. Очевидно, що цей похід був також взимку, тобто коронація не 1253 року, а вже 1254-го. Але все-таки питання – коли вона могла бути. Бо прив’язки до Різдва – це явно фантазія. 

Навіть питання про те, хто, чому цей похід? Чому Дорогичин? Бо нібито Данило мав спеціальні наміри стосовно Дорогичина, це ніби акцентувало його балтійську політику. Ну ви ж не зрозумієте всього. Що було і чого не було – притягнули. Але реально походи проти ятвягів найчастіше збиралися в Дорогичині. Це був вигідний пункт.

– Практичність.

– Так, у цьому плані практичність, а не якась така примха Данила. Бо коронація де відбувається? В столиці завжди. Ну або як у Франції, у Реймсі – коронаційне місто французьких королів. У нашій історії такого немає. Значить, у столиці. Мало це бути у холмському соборі. Не сталося. Данило не взяв Опізо з собою з Кракова. Чим той Опізо займався? Він же ж легат папський, папський посол у Польщі. Тобто коронація – це для нього побічне заняття, набагато дрібніше.

І я думаю, найвірогідніше, що він прибув із ляхами, які йшли на виправу. Навіть хтось написав із польських авторів тепер – польсько-руська виправа. І тим набридали, і тим набридали, вони інколи об’єднували сили, щоб потім їм трошки догодити, якийсь час сиділи тихше. І вони прибули, бо хтось схиляв Данила. Значить, що він відмовлявся, і переконали його мати і Болеслав, краківський князь, з яким він вертався з чеського походу. І Болеслав не був у Дорогичині на коронації, його немає. Є Зимовіт і бояри лядські. Зимовіт фігурує тільки на коронації, далі в тому поході. Отже, були якісь інші контакти. Але з приводу коронації, це не зафіксовано. Скоріше, що вони йому набридали, набридали всі – і зрештою в тому Дорогичині…

– …врешті взяв ту корону.

– Не цілком серйозно, але до певної міри так воно виглядало. І з тої коронації нічого… Потім Папа через кілька років хвалить Міндовга, що той справжній католик, там у літописі. І теж якісь такі ситуації без надмірної помпи. А Данило, що от він язичник. Що хотів Папа? Папа хотів, щоб він став католиком.

– Церковна унія.

A14_INNOCENZO_IV.jpg

Папа Інокентій IV

Фото: uk.wikipedia.org

– Ну як церковна, а як виглядає унія? Перехід, однозначно. Так як Міндовг і литовці – вони ж донині католики. Данило – ні. Маємо свою традицію. На тому вони не зійшлися, Папа був страшенно розчарований. А наступний Папа був войовничим. Інокентій був спокійнішим. Наступний був войовничим. І вони розсварилися так, що доки існувала держава, до 1340 року, ніяких контактів з Римом більше не було. У наступників Данила не було. Тобто добряче розсварилися. Ну якщо навіть не сварилися, то розійшлися принаймні.

– А що ми знаємо про останні роки Данила? Початок 1260-х років – це така трішки, принаймні після коронації точно, бо ми про неї менше знаємо, – війна з монголами.

– Там і з литовцями, деякі з цих війн описані. Може, це не настільки важливо для самого Данила. Ну про той період, про який ви згадали, останні роки, – фактично майже нічого не знаємо, бо літопис обривається на півслові. Коли Данило шукає Романа, який зник на території Литви, вбили вони його, очевидно, він там пропав, – і доходить до нього звістка, що прийшли монголи. І от він звертається до Лева і до Василька, що, мовляв, якщо я зустрінуся швидше з монголами – то так-то, а якщо ви… Буквально на півслові. Далі літопису немає.

Дуже популярна теза про те, що потім ці пізніші літописці редагували, переробляли ті тексти. Виявляється, Данило не мав титулу короля і аж Мстислав Данилович йому це повписував у літопис. Як це фізично можна було зробити? Це ж не на комп’ютері, паперу теж не було – пергамент. Я собі не уявляю, як фізично він працював. Очевидно, так, як із книжками, на полях щось дописували. Те, що мати пішла до монастиря, – це теж одна з тих нотаток. 

Chełm,_Bazylika_NMP.jpg

Собор Різдва Пресвятої Богородиці (Холм). Місце, де похований Данило Галицький

Фото: uk.wikipedia.org

Так само, як ця нотатка пізніша про володимирських єпископів. Теж дуже цікаве джерело. І вже з часів Володимира Васильковича. З тими редагуваннями ті тлумачення настільки не враховують сам оригінальний автентичний текст, що інколи просто важко. Знаєте, коли вже йде таке фантазування, інтерес пропадає. Бо мене цікавить сам літопис, а не “учьониє мнєнія” впродовж двісті років довкола того від істориків, які дуже часто не читають самого тексту. Знають наперед, як воно мало бути.

– Наскільки тривку державу залишив по собі Данило? Бо вона виглядає як унітарна держава, централізована. Ну там раптом Василько десь з’являється і часом як дуумвірат фігурує. А що Данило?

– Гарний, популярний термін – унітарна централізована держава. Але це термін нашого часу. Данило став князем в Галичі в чотирирічному віці. А мати, не знаю, чи офіційно, вона була при ньому, вона ж мати князя, не більше. Княгиня Ольга княгинею в Києві не була, вона теж була матір’ю князя. І, до речі, в цьому списку князів до “ізбитія Батиєва” – Ольги ви не знайдете. Там є Олег. 

Князем був Данило. І от в літописі є по-різному, але кілька моментів: литовські посли прийшли до князів Данила і Василька. Василько навіть без княжого титулу. Я думаю, що вони добре вживалися, там немає слідів якихось протиріч, там не було, щоб брати між собою, як Каїн і Авель. 

Данило коли відійшов, Василько залишився за правом спадкування як старший в родині. І він стає цим головним князем у державі, і далі влада переходить до його сина, Володимира Васильковича, не до Лева, не до Шварна.

– Не до Мстислава.

– А до Мстислава влада переходить, коли помирає Володимир Василькович. А Володимир Василькович  має право кому хочеш [передати престол]. З Левом вони не найкраще жили. З одного боку, дуже цікава постать в історії, а з іншого боку, те, що він вбив Войшелка. Ну бо що було – Шварно був одружений зі сестрою Войшелка і Войшелко йому віддав Литву. І була, говорячи нашими поняттями, Західно-Українська Литовська держава. І вона перестала існувати з моментом вбивства Войшелка. Це розлетілося – і замість цього ми отримали Польсько-Литовську державу.

– Так, не надто розважлива політика Лева.

– Був шанс, який не втримався тільки через грубу помилку. Не знаю, як це окреслити. Який перестав існувати через те, що сталося тоді у Володимирі. Тут навіть не так. При всьому багатстві української мови, я не маю відповідних слів.

– Не дуже мудра поведінка, м’яко кажучи.

– Так. Але був зовсім інший, оте, що ми з вами говорили про Угровеськ і далі Холм. Так само щось було, як в Угровеську, розвиток ситуації, Данило у Володимирі – і Володимир, Угровеськ, і Холм. Бо ми казали, два міста, коли за Львів згадали, за Володимир ніхто не згадує. Данило ж від 1215 року до кінця 1230-х років, а це понад 20 років, сидів у Володимирі. І ця ротонда Михаїла, де похований був Войшелк, очевидно, Данилова. І те, що угорський король у 1228 році страшно дивується укріпленням Володимира… Ну так літописець написав, що він такого міста навіть в Європі не бачив. Оце вже Володимир – Данила. Той самий монастир для матері – Федорівський. Це теж Данила. Бо, до речі, у Федорівському монастирі у вівтарній частині копали в кінці ХІХ століття і знайшли сліди двох стовпів, що підтримували вівтарну частину храму, так як стоячі два стовпи в церкві Іоана Золотоустого в Холмі, а це київська традиція з ХІІ століття. Є такий тип архітектури, він не дуже в нас поширений, але це не є щось таке абсолютно унікальне. 

Однак ми маємо тут і перенесення ранішої володимирської традиції на холмський ґрунт в архітектурі. Так само як в пізнішій традиції дуже мало фігурує Холм, в теперішній нашій літературі. Тому що всім Галич сподобався дуже, почали всі говорити про Галич і не можуть подивитися, про що вони говорять. Це не вдається. 

Макет_давнього_Галича (1).jpg

Макет давнього Галича

Фото:uk.wikipedia.org

Літопис Галицький. Наскільки цей літопис до 1260 року міг бути написаний в Галичі? Але це цілком чітко фігурує в тексті. Є якась історіографічна традиція, не можуть поступитися тим. Зрозуміло, що ситуація вимагає, і навіть тут ми говорили про можливості синтезу майбутнього. Воно вимагає набагато докладнішого, ніж тепер, читання літопису заново. 

Значно характерніший приклад, те, що я на початку нашого тисячоліття дочитався в літописі до того, що собор і церква Іоана Золотоустого в Холмі стояли до 1253 року. Чому не дочитався ніхто переді мною до того? Дуже просто, коли читали про холмські церкви, вони в літописі де – 1259-1260 рік. І якщо подивитися, там і після пожежі будується і собор в Холмі, і церква Іоана Золотоустого – що завгодно. А ніхто не прочитав на кілька років раніше, таку, між іншим, згадку принагідну.

Але дуже важливу, яка, крім переведення до Холма полонених Ярославської битви, дає дату спорудження Холма, цієї резиденції в Холмі. 

– Будемо сподіватися, що перспективи української медієвістики, дослідження українського середньовіччя буде базуватися на читанні джерел, незважаючи на авторитети.

Схожі матеріали

800x500 obkladunka Kowalewska.jpg

Портрети гетьманів | Ольга Ковалевська

800x500-Kylchuckuj.jpg

Чому відбувся Голодомор | Станіслав Кульчицький

800x500 obkladunka Yaremenko.jpg

Історія Києво-Могилянки | Максим Яременко

800x500 obkaldunka Okarunskuy.jpg

Як неформали вплинули на українську історію | Володимир Окаринський

800x500 obkladunka Lupoweckuy.jpg

Міжвоєнна Галичина | Святослав Липовецький

800x500 obkladunka Kebyladze.jpg

Спадок гомо совєтікуса | Вахтанг Кебуладзе

800x500 obkladunka Kwit.jpg

Українська мрія Дмитра Донцова | Сергій Квіт

800x500 obkladunka Grucenko.jpg

Коли з’явилась українська мова | Павло Гриценко

Міфи та українська вишивка | Оксана Косміна

Міфи та українська вишивка | Оксана Косміна