Фільм, що так і не став пропагандою

Сюжет

Десь в одному з українських сіл співіснують два угруповання селян. До першого — під проводом Василя — належать прихильники колективізації. До другого, яке представляє Хома, — куркулі, що чинять спротив цьому процесові. Коли колгосп отримує першого трактора, все село сходиться подивитись на це чудо техніки. Василь за кермом трактора починає орати землю і порушує межі куркульських земель. Уночі його вбиває невідомий, коли хлопець, сповнений радощів, йде через село, пританцьовуючи. Зранку про убивство дізнаються всі. Батько загиблого — Опанас — уже після смерти сина розуміє сенс колективного єднання, проганяє священників, що прийшли на поминальну службу, та просить колгоспників поховати його за новим комуністичним заповітом. Юрба, співаючи "нових пісень", проходить із Василевою труною через усе село. Закінчується фільм мітингом, під час якого ми бачимо кадри, що символізують поразку старого укладу: священника, що молиться сам у порожній церкві, та Василевого вбивцю — Хому, який привселюдно зізнається у злочині, але, здається, усі селяни перебувають у комуністичному екстазі й на нього ніхто не звертає уваги.

Хронологія

За сучасними нормами "Землю" створили дуже швидко. Від початку роботи Довженка над сценарієм до першого приватного показу фільму минуло приблизно дев’ять місяців: від квітня до грудня 1929 року. У березні 1930 року стрічка пройшла всі комісії і 8 квітня вийшла на великий екран. Однак 17 квітня у Головному репертуарному комітеті її порекомендували зняти з прокату. Отже, у радянських кінотеатрах фільм показували трохи більше тижня. Улітку Довженко із "Землею" вирушив у тур європейськими країнам, де проводив зустрічі-лекторії — для СРСР це була вигідна практика рекламувати здобутки країни.

Однак не менш важливою є загальна хронологія життя країни, у якій створювали цей фільм. Довженко задумав "Землю" до початку суцільної колективізації, оголошеної наприкінці 1929 року. Монтування, проходження цензури і приватні покази для різних художніх комітетів тривали вже під час першого етапу колективізації. "Земля" вийшла у прокат після відомої статті Сталіна "Запаморочення від успіхів", коли зафіксували зменшення кількости колективних господарств, бо селянам у той період дозволили з них добровільно виходити. Другий період колективізації розпочався взимку 1931 року й був жорстоким. 

Критика

На перший погляд "Земля" — один із типових агітаційних фільмів, які демонстрували, як нове змінює старе та перемагає його. Колективізація вже декілька разів потрапляла в художні стрічки у СРСР. Наприклад, у "Джальмі"1927 рік Олександра Кордюма, де боротьба поміж прихильниками колгоспу та куркулями — одна з головних сюжетних ліній. У час, коли Довженко закінчував роботу над "Землею", у СРСР вийшов фільм "Старе і нове", одна з кульмінацій якого — прибуття до села першого трактора, символу нового життя. Зняв його чи не головний революційний кінорежисер Олександр Ейзенштайн. На екранах картина з’явилася 1929 року, саме перед тим, як Сталін оголосив загальну колективізацію. 

І ось вийшла "Земля", що мала стати ще одним великим агітаційним твором, ще одним виразником комуністичної ідеології та правильности обраного партією шляху. Але ще перед прем’єрою наприкінці березня в газеті "Известия" надрукували злісну віршовану рецензію Дем’яна Бідного, де стрічку відверто названо куркульською. Власне московська критика знищила і "Землю", і Довженка. Серед звинувачень — "біологізм" стрічки та її недостатньо ідеологічна чіткість. В Україні відгуки були набагато кращими. Головним захисником фільму виступив неформальний головний редактор журналу "Кіно" Микола Бажан, який написав захопливу рецензію на "Землю". Втім вийшла вона вже після того, як фільм зняли з екрана — у п’ятому травневому номері за 1930 рік.

Радянська ідеологія

Якщо дивитися на кіно лише як на інструмент задоволення конкретних ідеологічних потреб, то закиди в "біологізмі" чи "куркульстві" не були голослівними. У фільмі немає видимого матеріального контрасту між бідняками, що облаштовують колгосп, та куркулями. Натомість стрічка "Старе і нове" була переповнена картинами жахливого зубожіння і так бідних селян та демонструвала, як їхнє становище поліпшилося після об’єднання. В "Землі" цього не видно. І тут виникає питання: навіщо потрібна колективізація у країні, де і без неї все добре?

Однак Довженко цілком вірив у те, що знімав. Його "Земля" славить нове життя, зокрема й колгоспне. Але, на відміну від раціонального "Старе і нове", вона має зовсім іншу якість: майже релігійного твору, а нібито простий сюжет розіграний як язичницький ритуал родючости. Історія розгортається не в лінійному часі "від класової нерівности до механізованого прогресу", а в кільцевому, де смерть та життя існують у нескінченному колі сезонів та років. Власне все починається зі смерти. Ми бачимо, як в яблуневому саду помирає дід головного героя — Семен. Але весь епізод перенасичений ідеєю сімені, із якого виростає нове життя. Персонаж помирає серед своїх правнуків, ще зовсім малих, земля навколо нього всіяна яблуками, уже стиглими плодами, у зернятах яких закладено нове життя. Смерть у фільмі — це завжди початок нового, майбутнього життя, і таке світосприйняття — абсолютно природне для людини, яка живе на землі та зі землі.

Зрештою, навіть сюжет із вбивством головного героя перетворюється на щось абсолютно не схоже на типове радянське кіно. Василь фактично став священною жертвою. Саме його смерть запалила серця інших та змінила погляди його батька. Ба більше, фінал "Землі" вже не промовляє символами та аналогіями. В останній сцені ми знову бачимо живого Василя, який обіймає свою наречену. Ця фактично сюрреалістична сцена має сенс, тільки якщо зблизити фігуру Василя, комуніста і тракториста, з фігурами богів, що помирають та воскресають знову та які майже завжди пов’язані зі зміною сезонів та родючістю.

Як таку стрічку могла використати радянська влада напередодні спроби зламати українське селянство? Картину, де не було принципової різниці між "правильними" селянами та "неправильними", бо ж усе між собою було взаємопов’язаним. Картину, наприкінці якої уся ця колективізація здавалася маленьким епізодом вічного життя землі, із якої все виникає та в якій усе зникає. Картину, що була радше релігійною містерією, ніж агітаційним фільмом, який простою і зрозумілою мовою казав йти в колгоспи. Ніяк.

"Земля" не дуже й агітувала за ту версію колективізації, яку в УРСР вже почали запроваджувати. Навіть у відносно спокійний період, коли цю стрічку побачили нечисленні глядачі, її вирішили швидко прибрати з екранів. Якщо ми будемо апологетичними до "Землі", то можна навіть сказати, що вона зашкодила радянській владі, особливо зважаючи на те, що це — останній фільм, де Довженко мав свободу самовираження. Однак не можна заперечувати, що її наївний, ідеалістичний погляд владі не був потрібен. Фільм — один із найточніших та найпрекрасніших виражень світогляду людей, які живуть на землі. І його парадокс у тому, що він був реалізований через найновіший тоді мистецький медіум — кіно, який радянська влада активно використовувала для пропаганди.