Автентичний одяг наддніпрянців на 115-літніх світлинах етнографа Василя Бабенка

Відкривач культури

Василь Бабенко (1877–1955) – археолог, етнограф, педагог. Народився у Вовчанську на Слобожанщині. 1900-го, коли мав 23 роки, відкрив салтівську культуру (VII–IX століття).

Молодий дослідник зібрав у селі Верхній Салтів (нині Харківщина) чималий етнографічний матеріал. Ця колекція стала основою етнографічної виставки, яка відбувалась під час ХII Всеросійського археологічного з’їзду 1902 року. 

<p>Василь Бабенко (1877&ndash;1955), світлина 1912 року</p>

Бабенко належав до Харківського історико-філологічного товариства, втім прагнув піднести свою діяльність на вищий рівень. Науковець звернувся до Етнографічного відділу Російського музею в Петербурзі з пропозицією про співпрацю. У листі від 6 травня 1903 року писав, що прочитав ”Програму збирання етнографічних предметів” і готовий запропонувати свої послуги. Зазначив, що має для цього достатню компетенцію: не лише збирав експонати для виставки 1902 року, а й склав каталог. 

Очевидно, Василь Бабенко тоді так і не отримав відповіді. Бо 1908 року знову написав листа до Етнографічного відділу, нагадуючи про себе. Він уже мав у портфоліо два свої видання і надіслав їх до імперської столиці: “Этнографический очерк народного быта Екатеринославского края” (Катеринослав, 1905) та “Из истории этнографических наблюдений в Екатеринославской губернии” (Харків, 1905). Рада музею після засідання запропонувала Бабенкові надіслати матеріали.

Відтак Етнографічний відділ придбав у Бабенка кераміку, дерев’яне начиння й хустки, а пізніше – предмети з села Перещепине з тодішнього Новомосковського повіту Катеринославської губернії. До колекції також потрапили музичні інструменти, жіночий та чоловічий костюми, рушники, килими й писанки.

Року 1911 дослідник запропонував музеєві придбати у нього велику колекцію фотографій, яку він створював від 1905-го. Етнограф надіслав музейникам 142 негативи. У столиці дібрали 131 знімок і заплатили авторові 56 рублів. 

У 1912 році з негативів Бабенка зробили відбитки. Вони збереглися значно краще, ніж оригінальні носії. До того ж частину негативів було втрачено 1941 року. 

Загалом у фондах теперішнього Російського етнографічного музею зберігають 617 артефактів, які зібрав Бабенко.. Колекція фотографій містить 84 відбитки і 33 негативи. 

Пан Василь фотографував упродовж 1904–1909 років. На світлинах – чоловіки і жінки у святковому та повсякденному одязі, лірники, знахарки, будівлі, народні ремесла (гончарство, вибійка), волосний суд, ярмарки. Бабенко намагався кожну світлину прокоментувати, пояснюючи той чи інший ритуал, назву предмета. Ці кадри – безцінне джерело для вивчення матеріальної культури Катеринославщини.

Весілля і сльози

Перша серія знімків – постановні авторські фото весільного ритуалу. На одній зі світлин зображені молодий із молодою, дружки і дружби, свашка і, очевидно, мати нареченої.

На світлинах можна розгледіти багато цікавих деталей. Молода та дружки мають на головах вінки, свашка – очіпок, а мати – хустку. Дві дівчини одягнені в керсетки з характерним для Катеринославщини кареподібним вирізом, оздобленим оксамитом, кумачем і тясьмою. Наречена вбрана в так звану юпку з рукавами з дорогої парчевої тканини. Вона теж має виріз, оздоблений червоним кумачем і тясьмою. На свашці – юпка з червоними махорчиками – вовняними китичками. Зі стегнового жіночого одягу на фото ми бачимо плахти, спідниці, запаски. Вишивку на сорочці видно нечітко, але, схоже, це рослинний орнамент. 

Дуже цікавими є чоловічі сорочки на молодому та дружбі. Вони уставкового крою, з вишивкою на верхній частині рукава.

В описі до однієї з фотографій зазначено, що старовинна чоловіча сорочка була з відкладним коміром. Широкий призібраний рукав мав чохли (манжети). Вишивка на плечах виконана бавовняною ниткою технікою “лишва”. На шиї була широка стрічка. 

Дружба, як і свашка, перев’язані тканиною, – це ознака їхнього статусу на весіллі. Наречена перев’язана рушником поверх парчевої юпки. У молодого вишитий рушник запханий під пояс.

Особливість цієї фотографії ще й у тому, що на ній зображено кілька предметів, які належали самому Бабенку: парчева юпка на молодій, керсетки на дружках, очіпок на свашці, плахта. Бабенко купив їх і передав до Російського етнографічного музею.

На наступній світлині бачимо, що гості й молоді сидять за застеленим килимом столом. Дружба частує гостей горілкою. Молода – у вінку.

Бабенко зняв обряд “покривання молодої” (№ 6; кол. 3265–46). Із неї вже зняли вінок і одягнули очіпок. Дівчата, які на попередньому фото були у вінках, теж вже мають очіпки. Молода, за традицією, плаче. Cвашка тримає дерев’яну миску, на якій був очіпок для молодої. На світлині можна роздивитися юпку з махорчиками, вишивки на сорочці дружки та рушнику, яким підперезана молода.

На фотографії, знятій надворі, молода вже вбрана як жінка: на ній очіпок, вона вже не підперезана рушником. Добре можна розгледіти кареподібний комір на юпках свашки та матері. Також видно й запаску з плахтової тканини, яку на попередніх фото затуляв рушник.

Один зі знімків автор назвав “Фото зі знахаркою”. Свашка і дружба стежать за тим, що там ворожить шептуха. Цікаві деталі в одежі знахарки – очіпок і халат. Такий верхній одяг носили жінки старшого віку. Він обов’язково мав пелерину з досить вузькими рукавами й довгими полами. 

У своїх описах Бабенко згадував і про так звані кирасирські халати з різнобарвної тканини. В описі колекції є згадка про китаєвий халат, довгополий, широкий, із вузькими рукавами, пошитий із бавовняної тканини фабричного виробництва на підкладці з домотканого полотна. Кругла широка пелерина спадає до середини спини. По краю обшита тканиною, зібраною у дрібні складочки. Так само викінчені рукави. За описом дослідника, їх носили жінки військових поселенців. За кроєм це вбрання подібне до солдатських шинелей, які теж мали такі пелерини.

На іншій фотографії зображено селян. Одна зі старших жінок одягнена в такий самий халат, що й знахарка. Краї пелерини оздоблені дрібними складочками. На шиї зав’язана велика шовкова хустка. Жінка зліва вбрана в керсетку, селянка поруч – у кохті, жінка позаду – у свиті. Такі ж халати бачимо й на іншому знімку. Чоловіки одягнені у свити з домотканого полотна.

На світлинах Бабенка можна простежити, як змінювався крій чоловічих сорочок. На молодому на фотографії з весілля – уставкова сорочка з центральним розрізом пазухи, а вже сучасніші парубки вбрані у косоворотки, де розпірка зміщена набік, і вишивка розташована по центру на пазусі. Видно й еволюцію стегнового жіночого одягу: у молодих жінок замість плахт – спідниці. 

Святковий костюм доповнювали намистом із дукачами. Подібні прикраси є і в колекції музею — скляні намистини, перенизані дукачами з монет.

На одному з фото видно різний декор жіночих юпок навколо горловини та на манжетах рукавів. Жінки – у хустках, пов'язані по очіпку. Чоловіки зодягнені у довгу свиту й жупан.

Чоловічі сорочки мали колоритний декор. Дуже глибокий виріз пазухи, декорований вишивкою, широкі рукави без манжетів, краї теж вишиті. Схоже, що тут уже не уставковий крій, а тунікоподібний. Широкі чоловічі штани заправляли в чоботи; трималися на мотузці – очкурі. Чоловік зліва має медаль – ознаку старости. Він одягнений у юпку з декором на полах (можливо, машинною строчкою). Також бачимо різноманітні головні убори – фетровий капелюх і картузи.

На іншій світлині ще є і хутряна шапка. Чоловік вбраний у сорочку на випуск, із розпіркою на пазусі, що сягає талії.

Василь Бабенко зняв і процес вибійки. Олійну фарбу спочатку накладали на спеціальні подушки з дерев’яним держачем, а потім рівномірно наносили на вибійчану дошку; з неї малюнок опинявся на тканині. На світлині видно вертикальні смужки по всій тканині. Із вибійчатої смугастої тканини шили чоловічі штани.

Науковець зафіксував чудові приклади чоловічого верхнього одягу: свити з домотканого полотна, кобеняк із каптуром і безрукавку, оздоблену машинною вистрочкою. 

Такий самий декор видно на чоловічій юпці на іншому фото.

На інших світлинах можна розгледіти різні типи крою чоловічих сорочок — уставкову й тунікоподібну з вишитою манішкою. На манішці – багатий рослинний орнамент, також помітно двоголових орлів. Жінки вбрані у довгополі юпки, у короткополі кохти. Одна з дівчат має намисто й дукача.

У фотоколекції також є світлини речей, які Бабенко купив по селах, перебуваючи в етнографічних експедиціях. 

Дослідник не оминув увагою жіночі аксесуари – кармани. Також зафіксував чоботи–чорнобривці.