"Назар Стодоля": українське кіно у розпал сталінських репресій

Агітація та експерименти 

Роботу над фільмом за п’єсою Тараса Шевченка "Назар Стодоля" розпочали у 1936 році. Очолив знімальний процес режисер Георгій Тасін, який від початку 1920-х встиг зробити карколомну кар’єру: був режисером правління Всеукраїнського фотокіноуправління, головою Київського окружного кінофотокомітету, директором Одеської та Ялтинської кінофабрик. 1929-го він зосередився на режисерській роботі на Одеській кіностудії.

Поруч із відверто агітаційними фільмами (як от стрічка "Октябріна") у доробку Тасіна як сценариста та режисера з’явилися й сюжетні (і навіть дещо модерністичні) фільми. Стрічку "Асканія-Нова" за його сценарієм презентували на Паризькій виставці. А знятий у стилі американського пригодницького вестерну фільм "Алім", де він був режисером, демонстрували також у Берліні. До зрежисованого Тасіним кіно "Джиммі Гіггінс" за романом Ептона Сінклера сценарій писав Ісак Бабель, а головну роль виконав популярний тоді Амвросій Бучма. Останній зіграв головного героя й у наступній стрічці Тасіна — "Нічний візник". Вважають, що це перший український фільм, де на зміну схематичним і абстрактним "революційним" типажам прийшла яскраво виражена особистість та почали залучати так званий "психологізм".

Однак настали 1930-ті — і "націоналістичні" сюжети та "західні" експерименти в науці та мистецтві стали небажаними. Нове завдання — подавати все крізь призму соціалістичного реалізму. Потрібно акцентувати, що у минулому носіями прогресу були народні маси, а в умовах новопосталого СРСР — робітники, селяни та трудова інтелігенція, які успішно розпочали будівництво "нового світлого майбутнього в країні Рад". У таких умовах до Георгія Тасіна надійшла пропозиція екранізувати п’єсу Тараса Шевченка "Назар Стодоля".

Класова боротьба замість кохання

Сам твір Шевченка побачив світ 1843 року. Події розгортаються у першій половині XVII століття у сотні десь неподалік Чигирина. Хома Кичатий, багатий козацький сотник, має єдину дочку Галю. Прагнучи ще більшого багатства і пошани, він просить свою молоду ключницю Стеху вмовити Галю піти за багатого, однак старого полковника Молочая. Втім донька вже має коханого — молодого хорунжого Назара Стодолю. Кичатий всіляко намагається розірвати ці стосунки. Історія все ж завершується гепіендом — батько благословив Галю та Назара на шлюб.

<p>Постер фільму "Назар Стодоля", 1936 рік</p>

Але це були радянські тридцяті, тож центр уваги глядачів варто було перенести з любовного сюжету на національні та соціальні суперечності. Сценарист Іван Кулик, колишній керівник Спілки радянських письменників України та Держполітвидаву України, виконав його більш ніж старанно.

Назарроль зіграв Олександр Сердюк та його побратим Гнатроль зіграв Микола Пішванов у фільмі — не вільні козаки, а кріпаки. Сценарист ввів у сюжет антагоніста — польського магната Халецькогороль зіграв Микола Надемський. Бо ж який соцреалізм у XVII столітті без "польсько-магнатського гніту" супроти бідних українських селян? Кичатий обіцяє взяти обох у свою сотню, натомість вмовляє їх підписати папір про те, що вони добровільно приписалися до маєтку сотника на кріпосних умовах. Гнат і його прибічники відмовляються укладати документ і постановляють вирушити на Січ. У фіналі фільму Гнат вбиває сотника і підіймає кріпацьке повстання.

Назар у кіно був залучений передусім у любовній лінії, у соціальній же (яка у фільмі є пріоритетною) центральною та ключовою постаттю стає Гнат. Попри "проріхи" сценариста Кулика, професійна режисерська робота Тасіна зберегла фільму рівень якісної кінематографічності. Він використав характерні для його попередніх кінотворів крупні плани, кадри-деталі, що набувають символічного значення, динамічну камеру, гру зі світлом і тінню, натурні зйомки.

Успіх та репресії

Кінокритики відзначали й музичну складову стрічки, створену композитором Михайлом Вериківським. Вона тут майже цілком побудована на народних піснях й інструментальних мелодіях — думах, псалмах, колядках, весільних і любовних піснях. Тут, зокрема, звучать композиції "Ой наступала та чорна хмара", "Ой зійди, зійди, зіронько вечірняя", "Чи я не хороша".

<p>Гнат Хоткевич грає на бандурі у фільмі "Назар Стодоля", 1936 рік</p>

Особливо важливим є епізод, у якому сліпий кобзар Кирик виконує народні композиції та декламує уривок з твору Шевченка "У венгерській стороні…". Роль кобзаря виконав Гнат Хоткевич, професійний бандурист, а також композитор, етнограф, мистецтвознавець та педагог. Фрагмент у фільмі "Назар Стодоля" єдиний відомий на сьогодні відеозапис гри Хоткевича.

Ще в юнацькі роки він об’їхав майже всі великі міста тодішньої підросійської Наддніпрянщини з сольними концертами, видав перший підручник гри на бандурі. Вже в радянські часи Хоткевич керував класом бандури в Харківському музично-драматичному інституті. А очолювана ним Полтавська капела бандуристів стала першим радянським колективом, який отримав контракт на гастролювання Північною Америкою. 

Ще до зйомок фільму Гнат Хоткевич потрапив у неласку до більшовиків. Після смерті наркома освіти УСРР Миколи Скрипника його позбавили державних посад і заборонили твори. Менш ніж через рік після кінопрем’єри "Назара Стодолі" його заарештували, а згодом розстріляли за сфабрикованим звинуваченням в участі у контрреволюційній організації і шпигунстві на користь Німеччини. Схожою була доля сценариста Івана Кулика — арешт через три місяці після прем’єри та розстріл. Опинився за ґратами й був там вбитий і Микола Надемський, виконавець ролі пана Халецького.

Іншим головним акторам фільму вдалося пережити лихоліття репресій та Другої світової війни. Олександр Сердюк двічі отримав Сталінську премію і став народним артистом СРСР. Амвросій Бучма займався режисурою та акторською грою в театрі й кіно, став професором у Київському інституті театрального мистецтва ім. І. Карпенка-Карого, Народним артистом УРСР і СРСР. Також отримав Сталінську премію — за роль шахтаря Макара у п’єсі Олександра Корнійчука "Макар Діброва" отримав Сталінську премію.

Продовжувала зніматися у кіно й Наталія Ужвійу фільмі "Назар Стодоля" зіграла ключницю Стеху. Найбільшу славу їй принесла роль Олени Костюк у фільмі Марка Донського "Райдуга" — екранізації однойменної повісті Ванди Василевської. Сьогодні ця стрічка посідає 29-ту позицію у списку 100 найкращих фільмів в історії українського кіно. Стала народною артисткою СРСР, тричі була лавреаткою Сталінських премій. Очолювала Українське відділення Театрального товариства, отримала Шевченківську премію.