"Остання дефіляда" генерала Тарнавського (ВІДЕО)

29 червня 1938-го відійшов у засвіти генерал Мирон Тарнавський. Багаторічний офіцер австро-угорської армії у вирі Першої світової війни приєднався до Українських Січових стрільців. Зі січня 1916 року він став командантом цього українського національного військового формування, пізніше — отаманом Куреня УСС, а наприкінці 1917-го — керівником Легіону. 

<p>Мирон Тарнавський, 1917 рік</p>

Під час перебування австро-угорської армії в Україні був, поміж іншим, референтом для українських справ при штабі 54-ї австрійської дивізії, пізніше у ранзі підполковника — командантом 16-го полку стрільців, із залишками якого повернувся до місця його постою у Кракові. Коли восени місто стало частиною відродженої Польської держави, Тарнавський опинився у таборі полонених в Домб'є, однак ненадовго — на початку 1919-го його звільнили і він оселився в Станіславовітепер Івано-Франківськ. 

Цивільним життям насолоджувався недовго — не бажаючи стояти осторонь польсько-української війни, яка розпочалася в Галичині ще в листопаді 1918-го. 17 лютого 1919 року він розпочав службу в Галицькій Армії, де спочатку як командант керував у складі фронтової групи "Cхід" під Львовом, а пізніше, вже у ранзі полковника був командантом Другого Корпусу ГА. 

5 липня 1919-го, у вирі Чортківської офензиви, диктатор ЗУНР Євген Петрушевич призначив Тарнавського генерал-четарем і Начальним вождем ГА. У такій ролі він мусив переводити армію за річку Збруч до Наддніпрянщини, де впродовж наступних двох років його очікували як миті тріумфу, так і трагедії: похід на Київ, взяття міста, "Київська катастрофа", військовий суд, виправдання, переховування у Балті та Києві, перебування у польському таборів полонених у Тухолі…

Після звільнення з ув’язнення наприкінці 1920-го генерал вирішив не емігрувати, як це зробили деякі галицькі політики доби ЗУНР, включно з Петрушевичем, а повернутися до галицького краю. Він оселився в селі Черниця неподалік Бродів, тут Тарнавський і провів свій залишок життя.

Кущі калини і смолоскипи

"Ненадійна смерть ґен. Тарнавського потрясла до живого цілу нашу країну, — відзначали у газеті "Діло", додаючи, — багато делєґацій та поодиноких людей краю вибирається на похорон".

Організацією похорону, запланованого на суботу 2 липня, зайнялося рекламне агентство "Фама", а точніше — безпосередньо його співвласники Роман Шухевич та Богдан Чайківський. 

<p>Повідомлення про чин похорону Мирона Тарнавського в газеті "Діло" за 30 червня 1938 року</p>

Богдан Чайківський пізніше згадував: "Проект був дуже великий. Церкву Юра якраз тоді малювали всередині, вона була вся в риштованнях. Ми купили матерію, щоб закрити ті риштовання. Катафалк мав стояти посередині церкви, і то все виглядало би, мов синє небо. В голові будуть стояти два-три кущі калини. По службах Божих і по панахиді зробимо прийняття. У дворі церкви поставимо великі смолоскипи-світильники … Мусили зробити то все дуже скоро. Щоб дістати смереку на гірлянди в середині і по боках церкви Юра, поїхали до Яворова, де були добра Шептицького … Там українець — керівник лісу стяв нам сорок смерек ... Щоб зробити кущі калини (був червень, китиць калини ще не було), ми поставили два великі звичайні кущі в головах катафалка, я десь купив листки калини на дротиках. Щоб зробити китиці, ми брали дротики, мочили горох, нанизували на дротики і то все малювали червоним лаком. І так збирали той горох по двадцять – тридцять, і виглядало, мов китиця калини ... Найбільша біда була зі смолоскипами. Ми хотіли газові … але для того треба було би провести газ на подвір’я, на що пішов би тиждень або й більше часу. Я пішов на фірму "Пальмін" … вони мали газолін в банках … Якщо ложку тої галярети кинути на вогонь, то горить досить довго і великим полум’ям. Ми вирішили зробити з того смолоскипи … Усю ту роботу ми робили задармо, ніхто нам не давав грошей, не дякував … Але всі наші діячі тодішні — політичні, економічні, господарські — знали, що то все робить "Фама"безкоштовно".

Зранку у день похорону в церкві святого Юра розпочалася Архиєрейська заупокійна Служба, яку провели Преосвященники Іван Бучко та Никита Будка і отець-митрат Олексій Базюк за участі й інших членів Капітули, а співочий супровід виконував хор під керівництвом Івана Охримовича. З обох боків трибуни з труною була виставлена почесна варта з п’яти людей зліва та справа, які змінювалися кожні 15 хвилин. 

Сама домовина була накрита червоною китайкою, в голові поклали військову шпаку покійника, вгорі над труною поставили портрет генерала. Коло катафалку розклали багато квітів та вінків — від найближчих родичів, військових побратимів, українських політичних та громадських середовищ з краю та з-поза його меж.

Найбільша українська маніфестація

Похоронна процесія, яку зафіксували на відео, розпочалася о 16:00. Перед винесенням домовини з церкви на подвір’ї храму встановили вівтар, по обидва боки від нього встановили два чорні великі прапори, а посередині — жовто-блакитний прапор з великою відзнакою Галицької Армії. Перед вівтарем поставили великий катафалк, біля якого розташувалися колишні офіцери ГА та рядові представники їх трьох корпусів і члени "Молодої Громади". 

Додали до процесії і символізму — сюди прибули делегати з різних кінців Галичини, звідки привезли по грудочці землі — з Барилова на Радехівщиніз родинного села генерала, зі Золочева, з Маркіянової Гори біля Підлисся, з Яворова, з Лисоні, з Маківки, з Чорткова, з Копичинець та з Надвірнянщини.

<p>Могила Мирона Тарнавського на Янівському цвинтарі</p>

По завершенню похоронного обряду в церкві, з храму вийшли представники духовенствавсього понад 100 осіб на чолі із єпископами Іван Бучком та Никитою Будкою00:00 – 00:14 хв. Після цього винесли домовину під акомпанемент трембіт у виконанні гуцульських музик зі села Річка неподалік Косова 00:33–00:46 хв. Труну, вкриту жовто-синім прапором та червоною китайкою, встановили на високому катафалку00:46 – 00:50 хв. З обох боків запалили і встановили смолоскипи. Ліворуч від домовини на підвищенні встановили фотель, на якому розмістився митрополит Андрей Шептицький, який і очолив панахиду1:02 – 1:15; 1:35 – 1:42 хв.

Після відправи на церковному подвір’ї процесію перенесли на площу перед церковною брамою, де, як писали сучасники, "Начальний Вожд приняв останню дефіляду". Під час неї службу провів прелат, отець Леонтій Куницький1:42 – 1:50 хв.

Після цього розпочалася похоронна хода на Янівський цвинтар — там було вирішено поховати генерала серед стрілецьких могил вояків Галицької Армії. Попереду процесії несли хрест, накритий жалобним чорним серпанком. За ним йшов Роман Шухевич з ад'ютантом Петром Постолюком та сурмачем. Позаду — близько 30 колишніх комбатантів, дегеати зі 170 вінками, оркестр львівського товариства "Зоря" в гранатових одностроях та мазепинках, чоловічий хор, хор трембітарів, делегати з церковними хоругвами, представники духовенства на чолі із Бучком та Будкою, врешті — сам караван з домовиною, найближчі родичі покійника, представники українського політикуму, "Союзу Українок" на чолі з Міленою Рудницькою та "Молодої Громади", а далі — тисячі людей, які прийшли попрощатися з генералом.

Чи не найбільша українська маніфестація у міжвоєнній Галичині за участі понад 20 000 осіб завершилася на Янівському кладовищі аж пізнього суботнього вечора, коли домовину з генералом опустили у свіжовириту могилу під "Вічную пам’ять", жалібну мелодію сурм та хорове виконання пісні "Видиш, брате мій…" на слова Богдана Лепкого і сумне трембітання. Коли могилу закопували, вкидали до ями й грудочки землі, які привезли з різних сторін краю, за який свого часу видатний полководець воював. Так генерал отримав свій вічний спочинок поруч із військовими, з якими два десятиліття тому виборював Українську державність.