"Ранок 1 листопада застав Львів в руках української влади". Спогади про Листопадовий зрив

Приготування до державного перевороту в Галичині почалися у вересні 1918. р., коли стало ясно, що Австро-Угорщина не вийде переможно зі світової війни. Приготуванням занявся гурток людей зпоміж членів Народнього Комітету, до яких належав і дехто зпоза нього; він теж дав почин до створення у Львові окремого військового комітету для організації боєвої сили. Тоді був я секретарем Народнього Комітету і у цьому характері, знаючи особисто наших діячів у всіх східно-галицьких повітах, взяв я на себе обов’язок скликати довірочні конференції у Львові наших передових людей з кільканацяти сумежних повітів разом; таких конференцій було кілька. Мета їх була поінформувати повітових провідників про тодішнє політичне становище та про те, щоб у найближчому часі приготовилися перебрати владу на місцях і заздалегідь підшукували відповідних людей.

Про те, як і про події загально-політичного характеру, що безпосередньо випередили наш першо-листопадовий переворот, написано обширніше у спогадах д-ра Вас. Панейка "Перед першим листопада", пок.покійного д-ра Вол. Охримовича "Військовий Комітет" і моїх "Зперед 10-ти літ", друкованих у десятиліття листопадового перевороту в "Ділі" ч. 245, з 1. листопада 1928. р. та у деяких інших спогадах і публікаціях.

В останній декаді жовтня 1918. р., коли валилася Австро-Угорщина і на її руїнах творились нові держави, нелегко було утримати безпереривні зв’язки між Львовом і Віднем, де перебувала більшість українських парляментарних послів, членів У. Н. Ради. Тимто на терені Львова повстала Делегація Української Національної Ради під проводом д-ра Костя Левицького, а опісля пок. Івана Кивелюка і д-ра Льва Ганкевича, як заступника, що в дійсности перебрала на себе усі завдання У. Н. Ради, відбуваючи щоденно засідання в льокалі Народнього Комітету. Не намічувано на них нових плянів реорганізації влади, залишаючи австрійську урядову схему з її компетенціями з тим, що провідні урядові становища мали з правила заняти українці, зокрема в політичній адміністрації. Військовий Комітет працював самостійно при помочі своїх емісарів у повітах і у більших містах.

Вполудне 31. жовтня 1918. р. після приїзду з Відня посла д-ра Льонгина Цегельського зібрані на засіданні члени У. Н. Ради вибрали делегацію до намісника генерала гр. ГуйнаКарл фон Гуйн – останній австрійський намісник Галичини, щоб він передав пр. владу в руки У. Н. Ради. До цієї делегації призначено: д-ра Костя Левицького, Івана Кивелюка, д-ра Сидора Голубовича, д-ра Льонгина Цегельського і мене. Ми пішли до намісника Гуйна і мусіли ждати, бо саме тоді була у намісника делегація Тимчасової Ліквідаційної Комісії з Кракова, в якій між іншими були посли: ВітосВіцентій Вітос – польський політик, тричі прем’єр-міністр Польщі і ГломбінськийСтаніслав Гломбінський – польський політик. Польська делегація домагалася від гр. Гуйна добровільної передачі влади у Східній Галичині в руки Тимчасової Ліквідаційної Комісії, що у Кракові й опісля в Західній Галичині перебрала владу дня 26. жовтня 1918. р. з метою передати її польському урядові у Варшаві. Намісних гр. Гуйн відмовив польській делегації, як безпосередньо потім відмовив і нам.

Не оставало нам нічого, як тільки зробити найближчої ночі насильний переворот та випередити поляків, що хотіли те саме зробити щойно в суботу 2. листопада, а це з огляду на урочисте свято в дні першого листопада. Ми вернулись до льокалю Народнього Комітету, де ждали на нас члени У. Н. Ради і члени Військового Комітету. Останні здали звіт зі своїх приготувань до перевороту. Вирішено вночі розброїти військові не українські частини у Львові (два штурмові піхотні баталіони — один німецький з Грацу і один угорський) і українськими військовими частинами обсадити урядові льокалі. Я виїхав пізніше десь біля 7. год. вечором до Дністрового ДомуТовариство Дністер на розі вулиць Підвальної та Руської у Львові, де скликано нараду українських залізничників. Було їх багато. Я подав їм до відома вирішення У. Н. Ради як перевести переворот уночі, візвав їх бути на головній стації перед північю і після півночі не пускати на захід ніякого поїзду. Приказ виконали вповні. Вночі з 31. жовтня на 1. листопада 1918 р. українські військові частини і згідно з приказом обсадили льокалі важніших державних установ, ратуш, як теж залізницю і пошту. Намісника Гуйна інтернували. Ранок 1. листопада 1918. р. застав Львів в руках української влади, а на вежі львівського ратуша маяв жовто-блакитний прапор.

В найближчих днях провід поодиноких урядів у Львові по українському боці фронту, що творився вже від 3. листопада, обняли наші люди. В неділю 3. листопада з письменного доручення У. Н. Ради перебрав я у товаристві поручників д-ра Михайла Новаковського й інж. Володимира Шухевича і формальну військову владу іменем У. Н. Ради від ген. ПфефераРудольф Пфеффер – австрійський військовий, команданта Східної Галичини і Буковини, на що списано окремий протокол. Команду над нашими військовими частинами У Львові обняв пок. Дмитро Вітовський, колишній сотник Усусусів. Утворено негайно команду міста, яку обняв полковник австрійської служби МариновичМикола Маринович – начальник генерального штабу Української Галицької Армії.

Ранком 1. листопада довідався я, що припадково не обсаджено дирекції поліції при вул. Міцкевича. Зробив я це сам при допомозі двох старшин і яких 30 вояків коло 9. год. рано. Від директора д-ра РайнлендераЮзеф Райнлендер – начальник поліції Львова перебрав я урядування, установляючи з місця провідником політичного відділу надкомісаря поліції Смулку, а провідником кримінального відділу радника поліції Соханського, обох українців. Це моє рішення затвердила тогож дня вечором У. Н. Рада, доручаючи мені нагляд над поліцією у Львові. Був це перший у Львові цивільний адміністраційно-політичний уряд, обсаджений і введений в життя українською владою. Одначе урядувала українська державна поліція у Львові всього кілька днів, бо з хвилиною, як почалися у Львові бої, вся поліційна влада перейшла в руки війська.

Автономічної влади ми не перебирали і управа міста й магістрату у Львові залишилась увесь час в польських рухах аж до евакуації зі Львова українським урядом і військом. Наскільки собі пригадую, не переведено тоді теж зміни і в повітовому виділі львівського повіту.

Силою воєнних відносин у Львові фактична влада на місці перейшла у руки війська. Попри військову команду міста Львова з пок. Мариновичем у проводі, що сповнювала здебільша функції дирекції поліції, начальну команду військових частин у Львові обняв пок. Вітовський з окремим боевим штабом. Невдовзі став він державним секретарем (міністром) військових справ і треба було обсадити його місце. Хотів його заняти отаман УСС Гриць Коссак, але через опозицію проти нього деяких частин чи старшин Усусусів, вдоволився він номінацією на полковника, а начальну, команду у Львові заходами д-ра В. Панейка обняв іменований полковником сотник австрійської армії Гнат Стефанів. На окрему згадку заслуговує створення у Львові окремого Державного Харчевого Уряду для апровізаційних цілей війська і цивільного населення: його керму обняв д-р Степан Федак.

Українська Національна Рада відбувала щоденно свої засідання в сесійній салі Ставропігійського Інституту при вул. Бляхарськійнині вул. Федорова. Темою нарад була головно оборона Львова, переговори з поляками, що в особі краевого маршала Незабітовського зголосилися в тій справі до У. Н. Ради вже першого листопада вечором. Справу переговорів провадив окремий комітет, вибраний У. Н. Радою, але, як остаточно вийшло, без успіху.

Та найважнішим предметом нарад у першому тижні була справа сформування першого уряду. Приготування ведено неофіційно вечорами в канцелярії д-ра Костя Левицького і під його проводом. Брав у цьому участь тільки дехто із членів У. Н. Ради. Остаточно 8. листопада сформовано листу членів уряду, який за тодішньою революційною практикою в деяких державах, між іншим і на Великій Україні за Української Центральної Ради, названо Державним Секретаріятом. На чолі першого уряду станув д-р Кость Левицький; у цьому уряді став я державним секретарем земельних справ. Дня 9. листопада У. Н. Рада затвердила склад Державного Секретаріяту, а в неділю 10. листопада 1918. р. в год. 10. рано зложили ми як члени першого уряду Західно-Української Республики святочне приречення до рук найстаршого віком політичного провідника галицьких українців пок. Юліяна Романчука.

Кожний з нас членів уряду обняв свій ресорт, стараючися скомплетувати перші кадри урядовців свого ресорту і навязати, звязок з краем, що було дуже тяжко через війну в самому Львові, комунікаційної розрухи і самочинного повороту сотень тисячів полонених зі заходу на схід і зі сходу на захід туди вертались і військові австро-угорські частини з України — через Східну Галичину. Діючими поки що оставали австрійські закони й австрійська форма правління. Щоденно відбували ми засідання уряду, та найчастіше в канцелярії директора Земельного Банку, при вул. Підвалля 7вул. Підвальна. Обговорювано справи воєнного становища, персональні щодо номінації вищих урядовців, намічену організацію урядів та реферовано вісти, що наспівали з краю, назагал доволі скупі, вкінці вісти з переговорів з якимсь француським старшиною, що як француський делегат — прибув до Львова, а поправді був польським агентом. У тих відносинах правильної державної організаційної роботи, передовсім щодо творення й розбудови державного апарату, очевидно не можна було перевести. Зроблено це щойно по силам і змозі по евакуації Львова в нових осідках уряду в Тернополі і пізніше в Станиславові. При цьому я вже не був, бо захворівши тяжко на еспанку 16. листопада 1918. р., мусів залишитись і скривався у Львові, звідки щойно в останніх днях квітня 1919. р. за чужою легітимацією виїхав я до Відня. Звідтам разом з през. д-ром Е. Петрушевичем через Ужгород приїхав я до Станиславова в дні 14. травня 1919. р. Тут побув я всього три дні і 17. травня 1919. р. разом з пок. д-ром Мирославом Здарковським і отаманом Теодором Рожанковським виїхав до Чехословаччини.