Змійки, лунниці, теліпони: які сережки носили українки понад 100 років тому
16:54, 8 березня 2024
Термін "сережка" відомий в українських джерелах з XVII століття. Цю прикрасу українки носили від раннього дитинства до старості. Маленьким дівчаткам одягали недорогі мідні сережки, а срібні та позолочені прикрашали вуха дівчат на виданні та молодих жінок. У святкові дні українки носили сережки з кольоровими вставками з перлів, коралів чи скла. Вважали, що у піст або жалобні дні треба носити скромніші сережки, без "камінчиків".
В українських текстах термін "сережка" трапляється з кінця ХVІІ століття. Вважається, що цей термін був запозичений з російської мови. У російських джерелах він відомий з XIV століття. Загальноприйнятої етимології слова "сережка" немає. За Максом Фасмером, воно походить із тюркських мов. Так, у зниклій чагатайській мові слово isirya або ysyrya означало "вушні підвіски".
Вушні прикраси виготовляли з коштовного металузолота або срібла та дорогоцінного каміння: діамантів, смарагдів, рубінів тощо. Сережки заможних жінок Гетьманщини відомі з малюнків німецького шляхтича Фрідріха-Вільгельма Бергґольца, який мандрував українськими землями 1744 року, а також лікаря та дослідника історії України Опанаса Шафонського з рукопису 1786 року. Коштовні прикраси, зокрема і сережки, замовляли в ювелірів — золотарів. Менш заможні люди купували їх на ярмарках. Так, в описі 1789 року серед товарів, які везли купці, згадують "сереги мідні прості 23 дюжини, по 20 коп. дюжина".
Малюнок невідомого художника з рукопису Афанасія Шафонського 1786 р.
Фото: Відділ рукопису Національної бібліотеки України ім. В. Вернадського, фонд 1786-17
Вбрання знатної української жінки. Деталь. Гетьманщина. Малюнок Ф.-В. Бергхольца. 1744 р.
Фото: Національний музей Швеції, м. Стокгольм, колекція 3566Дослідники традиційного народного вбрання кінця ХІХ — початку ХХ століття згадують про вушні прикраси побіжно. Навіть у монографіях, присвячених жіночим народним прикрасам, сережкам приділяють значно менше уваги, ніж шийним оздобам. Це можна пояснити тим, що музейні збірки України не багаті на такі експонати, та й на фотографіях цього періоду зображення сережок трапляються зрідка.
Дівчата у вінках. Чернігівська губернія. Початок ХХ ст. Фотографія Миколи Могилянського
Фото: Музей антропології та етнографії, Санкт-Петербург. Колекція 557-6
Русинка у кептарі. 1900 р.
Фото: Архів Федора Вовка ІА НАН України. Тека 29-г. Антропологія, типи Закарпаття, русини
Дівчина у вінку. Кінець ХІХ — початок ХХ ст. Село Шелехівка, Запорізька область
Фото: Архів Федора Вовка ІА НАН України. Тека 27-д. АнтропологіяЧастіше дослідники вивчали дукачі. У другій половини ХІХ століття в містечках та селах Київщини, Полтавщини, Чернігівщини, Слобожанщини ювеліри, які спеціалізувалися на виготовленні дукачів, почали створювати й сережки. Їх робили зі срібла, міді та мідних сплавів. Використовували техніки волочінняобробка тиском катаних чи пресованих заготовок, протягуючи їх крізь отвір волочильного інструмента (волоки), гнуття, лиття, ковки, штамповки, карбування та гравірування. У дизайні прикрас того періоду помітні європейський та російський впливи. Водночас зберігається самобутність та впізнаваність українських майстрів.
Застібки
У другій половині ХІХ століття на ярмарках Чернігівщини, Полтавщини, Харківщини, Катеринославщини та Воронежчини продавали "сережки-змійки". Їх привозили ремісники села Красне Костромської губерніїтепер Костромська область РФ, які запозичили конструкцію застібки у європейських ювелірів. Ці вироби були дуже популярними серед українського жіноцтва. Попит спонукав місцевих ювелірів теж виготовляти такі. Згодом "сережки-змійки" почали вважати традиційною українською прикрасою.
Сережки у вигляді "змійки", позолочені. Кінець ХІХ —початок ХХ ст. Слобода Верхній Салтів, Вовчанський повіт, Харківська губернія (тепер село Верхній Салтів Харківської області). Придбано Петром Єфіменком у 1909 р.
Фото: Колекція РЕМ 1573-160/1Розмаїття форм та конструкцій відобразилося у їхніх назвах: змійки, гадючки, п’явочки, качечки, уточки, метелики, книшикинагадували невеликий круглий пиріжок, дуті калачі, калачики, коліщатки, рогатки, звоники, хрести, клинчики, кручені, ковані вирізні, маківки, ягідки, жолудки, забудочки, бовтуни, реп’яшки, лунниці, кóвтки тощо. Назви сережок пов’язані з довкіллям сільських мешканців. "Змійками" сережки стали називати через розплескане кільце біля застібки, яке нагадувало стилізовану голову змії, "коліщатками" — від стилізованого колеса.
"Сережки коліщатками". Срібло. Кінець ХІХ —початок ХХ ст. Село Гаркушинці, Полтавщина. Придбані Іваном Зарецьким
Фото: Колекція РЕМ 1843-186/1Форма
На початку ХХ століття популярності набули сережки, які за формою нагадували півмісяць, який підвішували за ріжки. Їх називали "лунницями" і прикрашали гравіруванням з рослинним орнаментом.
Сережки "лунниці". Кінець ХІХ —початок ХХ ст.
Фото: Приватна колекція Олени Скрипки
Сережки у формі півмісяця ("лунниці"). Кінець ХІХ — початок ХХ ст.
Фото: Фонди Національного історико-етнографічного заповідника "Переяслав""Дуті" сережки робили з вигнутої невеликої гладкої трубки. Їх називали "рогаликами", "калачиками" або "бубликами". Як і "лунниці", їх часто бачимо на фотографіях початку ХХ століття. Цікаво, що сережки у вигляді "дутих калачів" купив етнограф Федір Вовк у селі Псарівка на Чернігівщині. З цього ж населеного пункту збереглася світлина дівчини, яку зробив Анатолій Павлович, коли разом із Вовком був в експедиції на Чернігівщині. Можливо, на ній саме ці або схожі сережки. "Змійки" і "дуті калачики" також часто привозили з російського села Красне, або їх виготовляли місцеві майстри.
Дівчина у святковому вбранні. Село Псарівка, Чернігівщина. 1908 р. Фотограф Анатолій Павлович
Фото: Фототека РЕМ 1514- 83
Сережки у вигляді "дутих калачів", срібні. Кінець ХІХ — початок ХХ ст. Село Псарівка, Чернігівщина. Придбано Федором Вовком
Фото: Колекція РЕМ 1388-161/1Підвіски
Ускладнювали дизайн сережок різноманітними підвісками, які надягали на кільце або кріпили на застібці. Сережка з села Верхнє Катеринославської губернії тепер Луганська область, яку купив Василь Бабенко 1909 року, має форму невеликої кулеподібної підвіски на сережці "змійці".
До кільця могли підвішувати найрізноманітніші підвіски з металу, коралу, скла, кераміки. Залежно від форми підвіски сережки отримували назву: метелики, хрести, орлики. Траплялися металеві елементи у вигляді квітки, розетки.
"Сережки з метеликами", срібні. Кінець ХІХ —початок ХХ ст. Місто Зіньків, Полтавщина
Фото: Колекція РЕМ 606-5
Сережки. Початок ХХ ст. Село Верхнє, Слов’яносербський повіт, Катеринославська губернія (тепер у складі міста Лисичанськ Луганської області ). Придбано Василем Бабенком у 1909 р.
Фото: Колекція РЕМ 1728-131
"Сережки хрестами". Остання третина ХІХ ст. Місто Градизьк, Полтавщина. Придбані Іваном Зарецьким у 1906 р.
Фото: Колекція РЕМ 995-52/1Додатковим елементом дизайну було кріплення до металевої частини сережки різноманітних вставок з коралу, скла, перлів. Ці кольорові вставки мали різні розміри та кольори.
Підвіски в сережках могли кріпитися не тільки до кільця, а й до верхньої металевої частини, яка досить часто мала форму квітки, розетки.
Сережки "старовинного зразка" з кольоровим склом . Друга половина ХІХ ст. Село Демки, Полтавщина. Придбано Іваном Зарецьким
(Фото: Колекція РЕМ 366-204)
Сережки "старовинного зразка" зі вставкою з кольорового скла та підвіскою з коралової намистини, металеві, позолочені. Друга половина ХІХ ст. Село Демки, Полтавщина. Придбано Іваном Зарецьким
(Фото: Колекція РЕМ 366-205)
Сережки "нового взірця", срібні, позолочені. Мають вставку з ограненого червоного скла та підвіску з коралової намистини. Кінець ХІХ — початок ХХ ст. Село Демки, Полтавщина. Придбано Іваном Зарецьким
(Фото: Колекція РЕМ 366-207)
Сережки, які у верхній частині мають розетку зі вставкою з червоного ограненого скла, а в нижній частині — підвіску у вигляді сердечка. Кінець ХІХ— початок ХХ ст. Слобода Верхній Салтів, Вовчанський повіт, Харківська губернія (тепер село Верхній Салтів Вовчанського району Харківської області). Придбано Петром Єфіменком у 1909 р.
(Фото: Колекція РЕМ 1573-156/1)
Сережки, які у верхній частині мають розетку зі вставкою з червоного ограненого скла, а в нижній частині — підвіску у вигляді сердечка. Кінець ХІХ — початок ХХ ст. Слобода Верхній Салтів, Вовчанський повіт, Харківська губернія (тепер село Верхній Салтів Вовчанського району Харківської області). Придбано Петром Єфіменком у 1909 р.
(Фото: Колекція РЕМ 1573-155/1)Найошатнішими і, вочевидь, найдорожчими були сережки з довгими підвісками, які мали назву "звоники", "бовтуни", "теліпони". Стилістично вони відповідали епосі пізнього бароко — періоду розквіту українського золотарства.
Сережка з подвійною підвіскою. Верхня частина і бант прикрашені голубою смальтою та ограненим кольоровим склом. Кінець ХІХ – початок ХХ ст. Слобода Борисівка, Гайворонський повіт, Курська губернія (тепер селище міського типу, райцентр Бєлгородської області). Придбано Миколою Лебедєвим у 1910 р.
(Фото: Колекція РЕМ 2408-39)
Сережки з підвіскою "вазон". Верхня частина прикрашена вставками з кольорового скла. Слобода Тали, Богучарський повіт, Воронезька губернія (тепер село у Кантемирівському районі Воронезької області). Придбано Миколою Лебедєвим у 1910 р.
(Фото: Колекція РЕМ 2409-52)
Сережки срібні, позолочені. Верхня частина та підвіска прикрашені ограненим кольоровим склом. Перша половина ХІХ ст. Село Бутурлинівка, Бобровський повіт, Воронезька губернія (тепер місто, районний центр Воронезької області). Придбано Миколою Лебедєвим
(Фото: Колекція РЕМ 2409-18)
Сережки срібні з підвіскою, прикрашеною формованим склом. Кінець ХІХ ст. Слобода Верхній Салтів, Вовчанський повіт, Харківська губернія (тепер село Верхній Салтів Вовчанського району Харківської області). Придбано Петром Єфіменком у 1909 р.
(Фото: Колекція РЕМ 1573-154/2)
Підвіска срібна від сережки, прикрашена блакитною смальтою, яка імітує бірюзу, та кольоровим ограненим склом. Друга половина ХІХ ст. Слобода Тарабанівка, Богучарський повіт, Воронезька губернія. Придбано Миколою Лебедєвим
(Фото: Колекція РЕМ 2409-58)Сережки з Чернігівщини та Слобожанщини часто були зроблені в одному стилі з дукачами, які мали вгорі так званий "бант". Верхня частина сережки була зроблена так само, як і бант на дукачі. Це ми можемо побачити в комплекті, який придбав Федір Вовк у містечку Мена на Чернігівщині.
Ансамбль прикрас — сережки та "личман" (дукач) зі скляними вставками. Друга половина ХІХ ст. Містечко Мена, Чернігівщина. Придбано Федором Вовком, який зазначив, що ці сережки носили саме з цим дукачем
Фото: Колекція РЕМ 1388-163 (сережки) та 1388-164 (дукач)Штамповані розетки використовували у дукачах та сережках як верхівку.
Сережки з підвіскою, прикрашені блакитною смальтою, яка імітує бірюзу, та кольоровим ограненим склом. Кінець ХІХ — початок ХХ ст.
Фото: Фонди Національного історико-етнографічного заповідника "Переяслав"Підвісками у сережках могли також бути монети.
У деяких південних районах України в першій половині — середині ХІХ століття жінки носили сережки з річковими дрібними перлами. На Київщині були поширені сережки з великими підвісками з коралів та перлів. Вони нагадують грона винограду.
Сережки з підвіскою у вигляді грона винограду. Прикрашені блакитною смальтою, яка імітує бірюзу, кольоровим ограненим склом та коралами. Кінець ХІХ — початок ХХ ст.
Фото: Фонди Національного історико-етнографічного заповідника "Переяслав"
Сережки з підвіскою, прикрашені річковими перлами та вставкою зі штампованого скла. ХІХ ст. Придбано Іваном Богдановим
Фото: Колекція РЕМ 3392-2/1Окремим типом є сережки в "східному стилі". Таку пару зберігають у фондах Національного історико-етнографічного заповідника "Переяслав". Ці сережки ще потребують окремого вивчення.
Сережки у східному стилі, прикрашені кольоровим штампованим склом. Кінець ХІХ — початок ХХ ст. Київщина
Фото: Фонди Національного історико-етнографічного заповідника "Переяслав"При написанні статті були використані матеріали Віри Холодної — наукової співробітниці, зберігачки Особливої скарбниці Російського етнографічного музею в Санкт-Петербурзі (РЕМ).
