Змійки, лунниці, теліпони: які сережки носили українки понад 100 років тому
![014_Фонд Вовка археологія 246-г_Київщина_2](/media/images/014_Fond_Vovka_arkheologiya_246-g_Kiivshchi.max-1920x900.jpg)
Термін "сережка" відомий в українських джерелах з XVII століття. Цю прикрасу українки носили від раннього дитинства до старості. Маленьким дівчаткам одягали недорогі мідні сережки, а срібні та позолочені прикрашали вуха дівчат на виданні та молодих жінок. У святкові дні українки носили сережки з кольоровими вставками з перлів, коралів чи скла. Вважали, що у піст або жалобні дні треба носити скромніші сережки, без "камінчиків".
В українських текстах термін "сережка" трапляється з кінця ХVІІ століття. Вважається, що цей термін був запозичений з російської мови. У російських джерелах він відомий з XIV століття. Загальноприйнятої етимології слова "сережка" немає. За Максом Фасмером, воно походить із тюркських мов. Так, у зниклій чагатайській мові слово isirya або ysyrya означало "вушні підвіски".
Вушні прикраси виготовляли з коштовного металузолота або срібла та дорогоцінного каміння: діамантів, смарагдів, рубінів тощо. Сережки заможних жінок Гетьманщини відомі з малюнків німецького шляхтича Фрідріха-Вільгельма Бергґольца, який мандрував українськими землями 1744 року, а також лікаря та дослідника історії України Опанаса Шафонського з рукопису 1786 року. Коштовні прикраси, зокрема і сережки, замовляли в ювелірів — золотарів. Менш заможні люди купували їх на ярмарках. Так, в описі 1789 року серед товарів, які везли купці, згадують "сереги мідні прості 23 дюжини, по 20 коп. дюжина".
![3](/media/images/3_EOFOGZJ.max-1920x900.jpg)
Малюнок невідомого художника з рукопису Афанасія Шафонського 1786 р.
Фото: Відділ рукопису Національної бібліотеки України ім. В. Вернадського, фонд 1786-17![001_NMS, кол. 3566](/media/images/001_NMS_kol._3566.max-1920x900.jpg)
Вбрання знатної української жінки. Деталь. Гетьманщина. Малюнок Ф.-В. Бергхольца. 1744 р.
Фото: Національний музей Швеції, м. Стокгольм, колекція 3566Дослідники традиційного народного вбрання кінця ХІХ — початку ХХ століття згадують про вушні прикраси побіжно. Навіть у монографіях, присвячених жіночим народним прикрасам, сережкам приділяють значно менше уваги, ніж шийним оздобам. Це можна пояснити тим, що музейні збірки України не багаті на такі експонати, та й на фотографіях цього періоду зображення сережок трапляються зрідка.
![012_МАЕ № 557-6_Могилянский Н.М. Девчата в венках и кисниках Украинцы. Украина, Черниговская область (Черниговская губ.). Начало XX в.-1](/media/images/012_MAE__557-6_Mogilyanskiy_N.M._Devchata_v.max-1920x900.jpg)
Дівчата у вінках. Чернігівська губернія. Початок ХХ ст. Фотографія Миколи Могилянського
Фото: Музей антропології та етнографії, Санкт-Петербург. Колекція 557-6![007_ІА_Архів_Вовк_29-г_русини_типи Закарпаття_1900](/media/images/007_IA_Arkhiv_Vovk_29-g_rusini_tipi_Zakarpa.max-1920x900.jpg)
Русинка у кептарі. 1900 р.
Фото: Архів Федора Вовка ІА НАН України. Тека 29-г. Антропологія, типи Закарпаття, русини![10](/media/images/10_kYlQSZ9.max-1920x900.jpg)
Дівчина у вінку. Кінець ХІХ — початок ХХ ст. Село Шелехівка, Запорізька область
Фото: Архів Федора Вовка ІА НАН України. Тека 27-д. АнтропологіяЧастіше дослідники вивчали дукачі. У другій половини ХІХ століття в містечках та селах Київщини, Полтавщини, Чернігівщини, Слобожанщини ювеліри, які спеціалізувалися на виготовленні дукачів, почали створювати й сережки. Їх робили зі срібла, міді та мідних сплавів. Використовували техніки волочінняобробка тиском катаних чи пресованих заготовок, протягуючи їх крізь отвір волочильного інструмента (волоки), гнуття, лиття, ковки, штамповки, карбування та гравірування. У дизайні прикрас того періоду помітні європейський та російський впливи. Водночас зберігається самобутність та впізнаваність українських майстрів.
Застібки
У другій половині ХІХ століття на ярмарках Чернігівщини, Полтавщини, Харківщини, Катеринославщини та Воронежчини продавали "сережки-змійки". Їх привозили ремісники села Красне Костромської губерніїтепер Костромська область РФ, які запозичили конструкцію застібки у європейських ювелірів. Ці вироби були дуже популярними серед українського жіноцтва. Попит спонукав місцевих ювелірів теж виготовляти такі. Згодом "сережки-змійки" почали вважати традиційною українською прикрасою.
![015_РЭМ 1573-1601 -efimenko0_2](/media/images/015_REM_1573-1601_-efimenko0_2.max-1920x900.jpg)
Сережки у вигляді "змійки", позолочені. Кінець ХІХ —початок ХХ ст. Слобода Верхній Салтів, Вовчанський повіт, Харківська губернія (тепер село Верхній Салтів Харківської області). Придбано Петром Єфіменком у 1909 р.
Фото: Колекція РЕМ 1573-160/1Розмаїття форм та конструкцій відобразилося у їхніх назвах: змійки, гадючки, п’явочки, качечки, уточки, метелики, книшикинагадували невеликий круглий пиріжок, дуті калачі, калачики, коліщатки, рогатки, звоники, хрести, клинчики, кручені, ковані вирізні, маківки, ягідки, жолудки, забудочки, бовтуни, реп’яшки, лунниці, кóвтки тощо. Назви сережок пов’язані з довкіллям сільських мешканців. "Змійками" сережки стали називати через розплескане кільце біля застібки, яке нагадувало стилізовану голову змії, "коліщатками" — від стилізованого колеса.
![028_РЭМ 1843-186_1](/media/images/028_REM_1843-186_1.max-1920x900.jpg)
"Сережки коліщатками". Срібло. Кінець ХІХ —початок ХХ ст. Село Гаркушинці, Полтавщина. Придбані Іваном Зарецьким
Фото: Колекція РЕМ 1843-186/1Форма
На початку ХХ століття популярності набули сережки, які за формою нагадували півмісяць, який підвішували за ріжки. Їх називали "лунницями" і прикрашали гравіруванням з рослинним орнаментом.
![018_Скрипка_колекція](/media/images/018_Skripka_kolektsiya.max-1920x900.jpg)
Сережки "лунниці". Кінець ХІХ —початок ХХ ст.
Фото: Приватна колекція Олени Скрипки![17](/media/images/17_MTAQVM6.max-1920x900.jpg)
Сережки у формі півмісяця ("лунниці"). Кінець ХІХ — початок ХХ ст.
Фото: Фонди Національного історико-етнографічного заповідника "Переяслав""Дуті" сережки робили з вигнутої невеликої гладкої трубки. Їх називали "рогаликами", "калачиками" або "бубликами". Як і "лунниці", їх часто бачимо на фотографіях початку ХХ століття. Цікаво, що сережки у вигляді "дутих калачів" купив етнограф Федір Вовк у селі Псарівка на Чернігівщині. З цього ж населеного пункту збереглася світлина дівчини, яку зробив Анатолій Павлович, коли разом із Вовком був в експедиції на Чернігівщині. Можливо, на ній саме ці або схожі сережки. "Змійки" і "дуті калачики" також часто привозили з російського села Красне, або їх виготовляли місцеві майстри.
![011_РЕМ_1514-83_Фотоотпечаток- Девушка в праздничном костюме](/media/images/011_REM_1514-83_Fotootpechatok-_Devushka_v_.max-1920x900.jpg)
Дівчина у святковому вбранні. Село Псарівка, Чернігівщина. 1908 р. Фотограф Анатолій Павлович
Фото: Фототека РЕМ 1514- 83![16](/media/images/16_mM6kLzH.max-1920x900.jpg)
Сережки у вигляді "дутих калачів", срібні. Кінець ХІХ — початок ХХ ст. Село Псарівка, Чернігівщина. Придбано Федором Вовком
Фото: Колекція РЕМ 1388-161/1Підвіски
Ускладнювали дизайн сережок різноманітними підвісками, які надягали на кільце або кріпили на застібці. Сережка з села Верхнє Катеринославської губернії тепер Луганська область, яку купив Василь Бабенко 1909 року, має форму невеликої кулеподібної підвіски на сережці "змійці".
До кільця могли підвішувати найрізноманітніші підвіски з металу, коралу, скла, кераміки. Залежно від форми підвіски сережки отримували назву: метелики, хрести, орлики. Траплялися металеві елементи у вигляді квітки, розетки.
![022_РЭМ 606-5 ZARECKUI _2](/media/images/022_REM_606-5_ZARECKUI__2.max-1920x900.jpg)
"Сережки з метеликами", срібні. Кінець ХІХ —початок ХХ ст. Місто Зіньків, Полтавщина
Фото: Колекція РЕМ 606-5![020_РЕМ_1728-131_Екатеринославская губерния, Славяносербский уезд, село Верхнее_2](/media/images/020_REM_1728-131_Ekaterinoslavskaya_guberni.max-1920x900.jpg)
Сережки. Початок ХХ ст. Село Верхнє, Слов’яносербський повіт, Катеринославська губернія (тепер у складі міста Лисичанськ Луганської області ). Придбано Василем Бабенком у 1909 р.
Фото: Колекція РЕМ 1728-131![27](/media/images/27_fpq1e2f.max-1920x900.jpg)
"Сережки хрестами". Остання третина ХІХ ст. Місто Градизьк, Полтавщина. Придбані Іваном Зарецьким у 1906 р.
Фото: Колекція РЕМ 995-52/1Додатковим елементом дизайну було кріплення до металевої частини сережки різноманітних вставок з коралу, скла, перлів. Ці кольорові вставки мали різні розміри та кольори.
Підвіски в сережках могли кріпитися не тільки до кільця, а й до верхньої металевої частини, яка досить часто мала форму квітки, розетки.
Найошатнішими і, вочевидь, найдорожчими були сережки з довгими підвісками, які мали назву "звоники", "бовтуни", "теліпони". Стилістично вони відповідали епосі пізнього бароко — періоду розквіту українського золотарства.
Сережки з Чернігівщини та Слобожанщини часто були зроблені в одному стилі з дукачами, які мали вгорі так званий "бант". Верхня частина сережки була зроблена так само, як і бант на дукачі. Це ми можемо побачити в комплекті, який придбав Федір Вовк у містечку Мена на Чернігівщині.
![050_а_РЭМ 1388-164 vovk 22](/media/images/050_a_REM_1388-164_vovk_22.max-1920x900.jpg)
Ансамбль прикрас — сережки та "личман" (дукач) зі скляними вставками. Друга половина ХІХ ст. Містечко Мена, Чернігівщина. Придбано Федором Вовком, який зазначив, що ці сережки носили саме з цим дукачем
Фото: Колекція РЕМ 1388-163 (сережки) та 1388-164 (дукач)Штамповані розетки використовували у дукачах та сережках як верхівку.
![066_Переяслав костюм 212_2](/media/images/066_Pereyaslav_kostyum_212_2.max-1920x900.jpg)
Сережки з підвіскою, прикрашені блакитною смальтою, яка імітує бірюзу, та кольоровим ограненим склом. Кінець ХІХ — початок ХХ ст.
Фото: Фонди Національного історико-етнографічного заповідника "Переяслав"Підвісками у сережках могли також бути монети.
У деяких південних районах України в першій половині — середині ХІХ століття жінки носили сережки з річковими дрібними перлами. На Київщині були поширені сережки з великими підвісками з коралів та перлів. Вони нагадують грона винограду.
![067_Переяслав костюм 203_2](/media/images/067_Pereyaslav_kostyum_203_2.max-1920x900.jpg)
Сережки з підвіскою у вигляді грона винограду. Прикрашені блакитною смальтою, яка імітує бірюзу, кольоровим ограненим склом та коралами. Кінець ХІХ — початок ХХ ст.
Фото: Фонди Національного історико-етнографічного заповідника "Переяслав"![62](/media/images/62_0N8gp2o.max-1920x900.jpg)
Сережки з підвіскою, прикрашені річковими перлами та вставкою зі штампованого скла. ХІХ ст. Придбано Іваном Богдановим
Фото: Колекція РЕМ 3392-2/1Окремим типом є сережки в "східному стилі". Таку пару зберігають у фондах Національного історико-етнографічного заповідника "Переяслав". Ці сережки ще потребують окремого вивчення.
![070_Переяслав костюм 216_2](/media/images/070_Pereyaslav_kostyum_216_2.max-1920x900.jpg)
Сережки у східному стилі, прикрашені кольоровим штампованим склом. Кінець ХІХ — початок ХХ ст. Київщина
Фото: Фонди Національного історико-етнографічного заповідника "Переяслав"При написанні статті були використані матеріали Віри Холодної — наукової співробітниці, зберігачки Особливої скарбниці Російського етнографічного музею в Санкт-Петербурзі (РЕМ).