Український традиційний одяг початку ХХ століття з колекції Федора Вовка

Зібрану колекцію вперше показали навесні 1915 року на "Тимчасовій етнографічній виставці руського населення Галичини, Буковини і Угорщини" в Етнографічному відділі Російського музею, де Федір Вовк працював у 1910–1918 роках. Тему виставки обрали не випадково. Подію приурочили захопленню західноукраїнських територій царською армією у ході Першої світової війни. З 1921 року колекція, зібрана під керівництвом Вовка, стала основою постійної експозиції, присвяченій Україні, Білорусі та "зарубіжним слов’янам". Показово, що пізніше до цього відділу приєднали також експонати з Сибіру та Далекого Сходу.

Під час експедицій Федора Вовка як фізичного антрополога цікавили специфічні риси місцевих жителів. Так, збираючи матеріал на Бойківщині, дослідник зробив світлину літнього чоловіка з села Плав’єтепер Сколівський район Львівської області, який мав нетипову зачіску — довге волосся, заплетене у дві косички. 

"З пояснень місцевих мешканців, тільки деякі зі старожилів зберегли давній звичай заплітати коси. Тепер, як можемо побачити на фотографіях, носять довге волосся, розпущене по плечах", — йшлося у "Вказівнику" до виставки. 

Світлини 1921 року дають добре уявлення про те, як на виставці був представлений одяг українців. Ймовірно, на фото потрапила не вся українська експозиція, не маємо також підписів до знімків. Утім за комплектами та елементами одягу спробуємо ідентифікувати походження предметів: хто, коли і де придбав ті чи інші експонати.

Слобожанщина, Поділля, Київщина

На фото бачимо вітрини, присвячені Слобожанщині. Вінок на дівчині у 1902 році придбав Іван Зарецький. Чоловічий кожух із Охтирки має великий відкладний комір. Верхня пола кожуха та спинка вишита кольоровим гарусом — кольоровою шерстяною пряжею, а нижня частина коміра має художню вистрочку.

На іншій світлині можна роздивитися вітрину з одягом Поділля. Очіпок купив для музею Костянтин Шероцький у 1912 році. На фотографіях Миколи Могилянського, які він зробив на Поділлі 1906 року, бачимо саме ту свиту, яка представлена в експозиції. 

Вітрина на ще одному фото представляє одяг Київщини. Тут бачимо характерний для регіону кожух із аплікативним кутиком (з міста Богуслава) та жіночу юпку з "перчиками".

На іншому фото представлена Чернігівщина. Тут видно типову для краю вишиту спідницю зі села Ковпита, керсетку з села Баничі та білу жіночу свиту і безрукавку з села Пакуль, які у 1908 році придбав Федір Вовк.

Бачимо вітрину з одягом і з Нижнього Подніпров’я. Жіноча юпка з "перчиками" була зафіксована на фото Василя Бабенка, де свашка у цій юпці тримає миску.

Одяг мешканців Галичини представлено на іншому фото. Цікаво, що у фототеці РЕМ і в архіві Федора Вовка є фотографії, які вочевидь слугували прототипом для жіночого вбрання, представленого в цій вітрині.

На виставці окремо представили одяг міщан. Зокрема, на фото бачимо жіночий каптаникверхній одяг, пошитий з набивного оксамиту з підкладкою на ваті. Він має відкладний комір з чорного оксамиту. Так само оформлені й закаврашівідворот рукавів. Цей каптаник для музею придбав Микола Коробка у Берестечку у 1904 році.

Бойківщина, Гуцульщина, Галичина 

У наступних вітринах ми бачимо одяг бойків, гуцулів, галичан та лемків. Ймовірно, представлений одяг експонували й на виставці 1915 року.

Деякі елементи одягу можна детальніше побачити на фотографіях з фондової збірки РЕМ. Зокрема, у вітрині за манекенами чоловіка і жінки у бойківському одязі висять два сердакиверхній короткий сукняний одяг з рукавами. Детальніше розглянути їх можна на фото.

Світлина бойківської сорочки на манекені, яку Федір Вовк придбав у 1905 році, опублікована у виданні "Українське народне мистецтво. Вбрання". На іншому фото видно унікальну рису бойківських сорочок: розпірка позаду, а не спереду.

У 1905 році під час експедиції на Бойківщину, Федір Вовк придбав для музею сукняну безрукавку "камазолю" та вибійчані спідниці. Ці речі можна побачити у вітрині на виставці.

Також там можна побачити й інші речі з колекції Федора Вовка. Наприклад, бойківський жіночий чепецьочіпок – головний убір одружених жінок. Він зображений на чорно-білому фото з архіву Федора Вовка, який зберігають в Інституті археології НАН України, і на кольоровому фото з фондів РЕМ. Вочевидь, цей чепець був представлений і на манекені.

У вітрині з одягом гуцулів цікавим і незвичним експонатом є білий сердак. Схожий можна побачити на герої Івана Миколайчука у фільмі Сергія Параджанова "Тіні забутих предків". Ще один такий зберігається у приватній збірці "Кровець". Білий сердак в експозиції 1921 року придбав Федір Вовк у 1904–1905 роках під час експедиції на Гуцульщину.

Ще однією родзинкою у вітрині з гуцульським одягом є "мазенка" — чорна гуцульська сорочка. Згадка про неї є в описі виставки 1915 року: "Костюм гуцула з села Брустури, який працює на пасовищі, і у якого сорочка просякнута льняним маслом для захисту від комах". Цю сорочку теж придбав Вовк у 1905 році, і її бачимо у вітрині виставки 1921 року.

Одяг мешканців рівнинної Галичини представлений у двох вітринах. Тут бачимо свиту з села Денисів на Тернопільщині, придбану Федором Вовком у 1910 році, та свиту з села ЛешнівЛьвівщина, придбану Миколою Коробкою у 1904 році. Ці речі були і на тимчасовій виставці 1915 року, але завдяки кольоровим фотографіям можна роздивитися красу оздоблення та крій.

Ми маємо лише одне фото вітрини, де представлений одяг лемків. На фотографіях можна роздивитися чуганю — верхній одяг з довгим коміром, пошитий з суцільних шматків доморобної тканини, з села Злоцькетепер у Новоселицькому повіті Малопольського воєводства і чугу з села Гладишівтепер у Горлицькому повіті Малопольського воєводства. В експозиції ми бачимо також безрукавку "друшляк", з села Довжицятепер у Сяноцькому повіті Підкарпатського воєводства Всі ці предмети у 1906 році також придбав Федір Вовк.

Фото вітрини з одягом Полтавщини знаходимо у статті завідувача українського відділу музею Бориса КрижановськогоБорис Крижановський (1886 – 1937) — етнограф та музеєзнавець. Народився у Смоленську. Здобув освіту у Петербурзькому університеті. Працював завідувачем відділу етнографії України, Білорусії та зарубіжних слов’ян Російського етнографічного музею. Року 1921 був призначений представником від Української академії наук для ведення справ у Петрограді. Дійсний член Ленінградського товариства дослідників української історії, письменства та мови. Заарештований і засуджений до 10-ти років ув’язнення. Відбував покарання у Карелії. 1937 року вченого розстріляли у місті Кем. "Принципи експозиції етнографічного музею". Тут можна роздивитися "карман"торбинка біля пояса, який придбав Іван Зарецький у 1923 році, що свідчить про поступове доповнення експозиції.

Окрім костюмів на виставці були вітрини з вибійкою, вишивкою, невеликими елементами одягу та аксесуарів. Зокрема, вишивки, придбані у 1903 році в Ромнах на Полтавщині і незвичний аксесуар — нараквицібраслети з хутра, оздоблені кольоровою шкірою та вовною, які у 1904 році купив для колекції Федір Вовк у селі Довгополетепер Верховинський район Івано-Франківської області.

Керамічні гуцульські кахлі були представлені у вигляді копії гуцульської печі, яка була в хаті Петра Кошака — майстра з села Пістинь.