Українська вишивка у французькому виданні DMC

Від розпису тканин до виробництва ниток

<p>Портрет Жана Дольфюса (1800 &ndash; 1887)</p>

Нині відому в усьому світі текстильну компанію "Dollfus-Mieg et Compagnie" заснував у 1746 році художник Жан-Анрі Дольфюс у місті Мюлюзу регіоні Ельзас на сході Франції. У молодості він разом із двома друзями займався розписом індійських тканин. На такі тканини був великий попит, і компанія досить швидко вийшла на міжнародний рівень. Наприкінці XVIII століття бізнес очолив племінник Жана-Анрі Данієль Дольфюс. Після одруження у 1800 році з Анною-Марією Мег він додав її ім’я до назви компанії, відтоді з’явилася сучасна назва. Родинну справу згодом продовжили їхні сини Жан та Еміль. А з 1841 року фабрика почала спеціалізуватися також і на випуску ниток для шиття. 

Під час навчання в ЛідсіВелика Британія Жан Дольфюс дізнався про винахід хіміка та виробника тканин Джона Мерсера — мерсеризацію. Процес мерсеризації полягав у тому, що тканину обробляли концентрованим розчином лугу, завдяки чому нитка ставала більш яскравою та міцною. Цю технологію було успішно застосовано на фабриці DMC.

Думки компаньйонів DMC щодо подальшого розвитку фірми розділилися: одні хотіли зосередитися лише на виробництві друкованих текстильних виробів, інші робили акцент на виробництві швейних і вишивальних ниток.

Вибір був зроблений після того, як на Всесвітній виставці в Парижі 1878 року Жан Дольфюс-Мег зустрівся з австрійською дизайнеркою вишивки Терезою де Дільмон. Підприємець переконав її переїхати до Мюлюза, щоб заснувати там школу вишивки. У 1884-му Тереза наважилася залишити Віденську академію вишивки і переїхати до Франції. У Мюлюзі вона написала свою знамениту "Encyclopédie des ouvrages des dames" ("Енциклопедію жіночого рукоділля"), перше видання якої датується 1886 роком. 

Фундаментальна праця Терези де Дільмон включала в себе не лише вишивку, а й інше жіноче рукоділля: в’язання на спицях, гачком, плетення мережива, техніки фріволітетехніка плетіння ручного мережива з використанням спеціальних інструментів, мереживо на коклюшкахдерев'яна паличка, на яку намотуються нитки та макраме. Окрім цього, у виданні були сторінки присвячені етнічним орнаментам вишивки — коптським, турецьким, марокканським, румунським, китайським. Були подані рекомендації як доглядати за вишитими речами, а також артикули різних відомих на той час ниток для вишивки: бавовняних, шовкових, лляних, вовняних та металізованих. 

Українські орнаменти у Віденському і Краківському музеях

У 1920 –30-х роках зусиллями фірми підготували і видали цілу серію видань "Бібліотека DMC" про вишивку різних регіонів та країн (Азія, Болгарія, Марокко, Норвегія, Туреччина, Чехословаччина, Югославія). Підприємці добре розуміли, що такі видання стануть чудовою рекламою їхньої продукції, адже крім різноманітних орнаментів там були вказані номери ниток DMC, які слід було використовувати для вишивки. 

У 1930-х роках готувалося видання з цієї серії, присвячене й українській вишивці, яке так і не побачило світ. В архіві DMC, який зберігається в Міському архіві Мюлюза, можна побачити пробні відбитки сторінок цього видання, замальовки українських орнаментів з різних музеїв та відшивки цих орнаментів, виконані майстринями фабрики.

Готуючи матеріал про українську вишивку, фахівці опрацювали архіви Віденського музею народного мистецтва та Краківського музею декоративного мистецтва. Про це відомо з підписів на звороті пробних відбитків. Кожний орнамент має підпис, в якому зазначено місто чи село. 

Географія матеріалів обмежена трьома регіонами України — Поділлям, Галичиною та Буковиною. Для двох регіонів збереглися списки населених пунктів, які уклали трьома мовами: у Буковині — французькою, румунською та українськоюБобівці, Бояни, Брідок, Бурла, Гореча, Городник, Жучка, Заставна, Ленківці, Малий Кучурів, Новоселиця, Розтоки, Старі Фратівці, Сторонець-Путилів (Путила), Топорівці, Устя-Путила, у Галичині — французькою, польською та українськоюБережани, Богородчани, Бучач, Городенка, Долина, Жидачів, Зборів, Калуш, Лісько, Надвірна, Печеніжин, Підгайці, Сокаль, Станиславів (Івано-Франківськ), Старий Самбір, Рава-Руська, Товмач (Тлумач), Яворів. Назви цих населених пунктів є у збірці українських орнаментів, які зберігаються у музеї народного мистецтва у Відні. Також можна порівняти першоджерело з Віденського музею та схему для вишивки, яка була підготовлена для видання DMC. 

Для деяких матеріалах до майбутнього видання не вказані джерела походження. Наприклад, на замальовках вишивок із села Космач Івано-Франківської області. Але практично на всіх замальовках позначені номери ниток, які треба було використати для вишивки. 

Під малюнками подільських вишивок є назви орнаментів, які ідентичні з назвами вишивки Східного Поділля.

Фахівці з DMC провели неабияку пошукова роботу і підготували макет видання. Невідомо коли почалася ця робота і чому вона не була завершена. Лише дати, які стоять на деяких матеріалах підказують часові рамки: на замальовках із Віденського музею вказано 1926 рік; на одному з аркушів — 18 жовтня 1932-го; на аркушах із космацькими орнаментами — 1937 рік і напис "надіслано М. Ліпхардом". Відтак можна припустити, що робота тривала до початку Другої світової війни, яка й завадила публікації.