Побут Полтавщини 1930-х в об'єктиві Марії Торен

<p>Марія Торен&nbsp;</p>

Марія Торен народилася у Петербурзі у 1898 році. У 1921-му вступила до Петроградського інституту живих східних мов на етнолінгвістичне відділення, але уже через 4 роки студентка перевелася до Ленінградського державного університету на другий курс етнографічного відділення. Своїм вчителем з етнографії Марія Торен вважала відомого вченого Дмитра Зеленіна. У 1925—1927 роках вона їздила в етнографічні експедиції в різні регіони Росії. У 1928—1929  роках дослідниця вивчала побут фінів. А з 1933-го працювала науковою співробітницею в Інституті антропології та етнографії Академії наук спочатку у відділі Європи і Кавказу, згодом у східнослов’янському секторі Ленінградського відділення Інституту антропології та етнографії.

Знання східних мов дало змогу Марії Торен описати велику кількість експонатів відділу Кавказу та Європи. Водночас вона вела збирацьку роботу на Кавказі, у німців Надволжя, росіян, естонців, фінів Ленінградської області. Зібрані нею колекції зберігаються у Музеї антропології та етнографії (МАЕ) і в Російському етнографічному музеї (РЕМ).

Одна з її експедицій була і в Україну, зокрема у село Великий Байрак Миргородського району Полтавської області. Результатом її поїздки 1939 року стали фотографії, на яких ми можемо бачити довоєнний побут селян. Звісно, світлини мають агітаційно-постановочний характер: ми бачимо на них щасливих людей, які заповзято працюють у колгоспах. Про це свідчить й те, як Марія Торен підписала світлини з експедиції: "колгоспниця-стаханівка", "група колгоспників у традиційному вбранні", "маленькі колгоспниці".

Попри радянську "колгоспну" обгортку, на світлинах можна розгледіти цікаві деталі побуту селян, їхнє житло, дозвілля та традиційний одяг.

Цінним є й те, що Марія Торен не забула вказати імена людей, яких фотографувала: Тетяна Кузьменко, родина Наконечних, Устина Рябко, дівчатка Катя Улизько та Маня Мандя, Уляна Кузьменко, Катерина Борисенко з трирічною донькою Лізою, Василь Зенченко, Олена Нерода, Анна Нерода з доньками. Чи пережили вони війну? Можливо, їхні родичі досі живуть у цьому селі.

Досвідчене око етнографині помітило найцікавіші елементи народного житла, забудови вулиці, двору, господарські будівлі. Так, на світлинах видно колодязь-журавель, плетений тин, вільне розташування хат та господарських будівель у дворі. 

На одній зі світлин представлено цікавий, притаманний Полтавщині, тип валькованої хати зі стінами-контрфорсами. Цей ефект створений завдяки тому, що ширина стіни задля більшої її стійкості внизу ширша, ніж у верхній частині. Побілена лише житлова частина хати, стіни якої зроблені з глиняних вальків (грудочок глиносоломи), тоді як каркасні дерев’яні стіни сіней залишені небіленими. На іншому фото добре видно обплетену широку призьбу і маленьке віконце, влаштоване за піччю.

На іншій світлині бачимо інтер’єр традиційного житла — пілліжко і лави. Постіль на полу зібрана, а на жердці розвішені речі, серед яких видно кожух. 

На фото  — типова піч лівобережного типу зі стоячим комином. У деяких хатах  піч була влаштована "по-білому", тобто з виходом диму безпосередньо вгору через димар.

 Важливим елементом традиційного інтер’єру була скриня. Особливість цієї скрині у тому, що вона на колесах.

У господарстві селянина воли були тягловою силою, особливо при оранці.

Важливими господарськими спорудами двору були клуня, комора і льох. Стіни клуні для кращого провітрювання були плетеними, натомість комора була зрубною, на високих підвалинах і з великим виносом даху перед входом. 

Камера Марії Торен зафіксувала і процес молотьби ціпами, і ткання на верстаті.

Одяг селян Великого Байраку зберігав багато традиційних рис і водночас мав нові, сучасні елементи.

Сучасними елементами, які можна розгледіти на фотографіях, є пов’язування хустки під бородою і без очіпка. До святкового одягу на фото  жінки вбрали білі панчохи і черевики. 

На доньках Ганни Нероди одягнуті однакові модні на той час сарафанчики з фабричної тканини. 

З купованого ситцю шили спідниці й блузки. Чоловіки вбрані у міський одяг — штани, білу сорочку і піджак, на голові кашкет. У такий же костюм вбраний і хлопчик з родини Наконечних. На одному чоловіку ми бачимо модну на той час вишиту сорочку, яку носила міська інтелігенція, номенклатура і партійна верхівка. Вишивка була на відкладному комірі і на пазусі. Застібалась така сорочка на ґудзики.

Із традиційного чоловічого одягу на фото представлена лише свита та тонкий вовняний пояс з тороками, у які вбраний Василь Зенченко.

Із традиційного жіночого стегнового одягу на фотографіях представлені всі його варіанти. Більш архаїчним стегновим одягом, який на початку ХХ століття носили лише літні жінки, була дерга — опинка з чорної домотканої тканини. Марії Торен вдалось її зафіксувати на фото, де дерга підперезана тканим поясом. 

Також ще зберігалися і ткані миргородські плахти. Ці два типи стегнового вбрання майже повністю витіснили спідниці. Їх ми бачимо як на жінках, так і на дівчатках.

Із традиційного плечового одягу Полтавщини на світлинах представлені керсетки з різноманітним оздобленням. Привертає увагу оздоблення керсеток Анни Нероди та Уляни Кузьменко. Особливо цікавим є асиметричне аплікативне декоративне вирішення передньої поли керсетки.

Святкові жіночі і дитячі сорочки уставкового крою оздоблені багатою вишивкою з рослинним квітковим орнаментом на рукавах і скромною по низу сорочки.

Також ми бачимо різні варіанти тканих і плетених поясів.