Пелерина — модна деталь одягу українських селянок середини — кінця XIX століття

Згадані види вбрання характеризуються як верхній плечовий розпашний одяг із рукавами. Назва "юпка" (як і жупан) походить через італійську мову від арабського "gubbah" — верхній одяг із широкими рукавами. У халата пелерина була досить великою, і спадала з плечей. У народній термінології трапляється згадка про "кірасирський халат", що дає підказку про джерело походження цього одягу — армійської шинелі ХІХ століття, яка теж мала велику пелерину, що спадала з плечей. 

Шушун/шушон був різновидом капота — халатоподібного одягу, назва якого походить від французьких слів "capote" і "capot". Вони можуть позначати солдатську шинель, лікарняний халат, дамський капелюшок, плащ із відлогою. Як у випадку з шушуном, маємо відсилку до одягу з пелериною. 

Термін "юпка" трапляється у письмових джерелах з першої половини XVII століття, "шушун/шушон" — з кінця XVIIІ століття. Українці знають шушун переважно як традиційний одяг росіян. Цей одяг згадується у вірші Сергія Єсеніна, написаному у 1924 році. У творі йдеться, що мати поета, селянка з Рязанської губернії, одягнута у "зношений і старомодний" шушун. І це не випадково, бо на початку XX століття шушун вийшов з моди, і його доношували літні люди.

Але ще на 100-200 років раніше це був модний і престижний одяг, що підтверджують згадки про нього в українській літературі. В "Енеїді" Іван Котляревський одягнув шушон на царицю: "Цариця сіла на ослоні в єдимашковому шушоні". Згадується це вбрання й у повісті Олекси Стороженка "Марко Проклятий" опублікована у 1876-ті роки, дія відбувається у козацьку добу у шушун одягнута наречена: "Княгиня [тут — наречена] була убрана в українську одежу: в шовковій плахті, з малинового оксамиту шушуні, обгаптованому золотими поворозками". Описуючи побут середини XVII століття у романі "Сотниківна" опублікований у 1927 році, Богдан Лепкий писав: "усміхнулася тітка Магдалена, в шовковому шушуні, що дрібними збірками спливав по її круглих бедрах, від стану мало що не до самих кісток". 

Із 1840-х років одяг з пелериною фіксується іконографічними джерелами. На малюнку Федора Солнцева1843 р. зображений одяг жінок Київської губернії. Того ж року був виданий альбом Адольфа Франсуа, де одна з жінок-українок на задньому плані одягнена в юпку з пелериною, яка звисає з плечей. Тим самим роком датовані малюнки Льва Білоусова, які були опубліковані у виданні "Costumes de la Petite Russie" під назвою "Весілля в Малоросії" та "Костюми Малоросії", де можна побачити одяг з пелериною. Пелерини є і на малюнках П’єра-Доменіка Де ля Фліза 1851 року, де він зобразив селян Звенигородського повіту. 

На відомих порцелянових скульптурках "Дівчина в малоросійському костюмі" середини XIX століття, які були виготовлені в селі Волокитинетепер Сумська область на мануфактурі Андрія Миклашевськогоіснувала у 1839–1861 рр., бачимо одяг (ймовірно юпку) з пелериною.

У часописі "Російський художній листок" №35 за 1861 рік опублікований малюнок мешканців Воронезької губернії у супроводі опису. Тут також є українці з пелеринамиФігури 34 і 37.  Їх описуються так: "Молодиця, в парчовому очіпку, поверх якого пов’язана шовкова хустка, в голубому нанковому халаті, комір якого оторочений стрічкою"; "Молодиця в очіпку, який пов’язаний шовковою ліловою хусткою; на шиї намисто з бурштину і чорних намистин; синя ситцева юбка (спідниця) зі зборками на подолі; синій китайчастий шушун або кухвайка, обшита по коміру чорним плисом". Дівчинафігура 40 зображена у "хустці бузкового кольору, з-під якої видно косу зі стрічкою, в намисті; ситцева спідниця, обшити чорним плисом на подолі; чорний плисовий шушун, оторочений по коміру малиновою стрічкою". Інша дівчинафігури 41 та 42 одягнена у ситцеве пляття з шаллю на шиї та в чорний суконний шугай, який оздоблений шовковою стрічкою. Згадується одяг під назвами "халат", "шушун", "кухвайка" та "шугай". Всі ці варіанти вбрання мають комір-пелерину, яка декорована кольоровою стрічкою. 

Просторий одяг міщанки (можливо, халат), який має комір-пелерину,  зобразив 1861 року Лев Жемчужников на малюнку "Міщанка Полтавської губернії", що був розміщений в альбомі "Живописна Україна".

Подібний одяг бачимо на малюнках Костянтина Трутовського "Бандурист" (1859 р.), "Масляна" (1870 р.), "Запрошення на весілля" (1882 р.).

Гравюри художника Казимира Пжишиховського "Типи українські: дівчата з околиць Чигирина" та "Дівчата з-під Канева", датовані 1862 роком, теж демонструють вбрання, яке має такий комір. Як зазначено на гравюрах, малюнки зроблені з натури. 

При ілюструванні казки Ганса-Кристіана Андерсена "Погане вутятко" Микола Мурашко у 1873 році зобразив одного з персонажів теж у подібному одязі.

Аналогічний одяг із пелериною, одягнений на манекен українки з Воронежчини, був представлений на першій етнографічний виставці в Москві у 1867 році. Окрім описів та малюнків, є й фотографії. Одна з таких датується 1909 роком і зроблена на ринку у Києві. Зображені на ній продавчині молока одягнуті в юпки з круглим коміром.

Фотографії з етнографічних експедицій Івана Зарецького на Полтавщині 1906 року, Василя Бабенка до Катеринославської губернії 1909 року та Миколи Лебєдева до Воронезької губернії 1910 року свідчать, що такий одяг носили українські селяни у різних етнографічних регіонах. На фотографіях етнографа Карела Хотека, який був у 1911 році у Києві, зображені продавчині на ринку. Тут є цікавий нюанс: пелерини не тільки на юпках із рукавами, але й на керсетках. Пелерини на керсетках були зйомними, бо позаду видно, що кутик хустки пропущений за цим коміром і спускається на спину. На іншій фотографії ми бачимо чоловіка, на плечах якого одягнутий такий круглий комір. Можливо, такі коміри продавали окремо, і потім їх носили з керсетками або пришивали до юпок із рукавами. 

Аналогічні керсетки з комірами-пелеринами ми бачимо і на малюнку Юрія Павловича "Молочниці з Чернігівщини. Сінний базар [у Києві]"1894 р.. На іншому малюнку  Павловича, зробленого на початку XX століття теж у Києві, зображені молочниці-задніпрянки (мешканки лівого берега Дніпра), одягнуті в юпки з рукавами, що теж мають такі коміри. 

Опис одягу з коміром-пелериною був би не повним без експонатів із різних музеїв. Варто звернути увагу на шушун, який придбав у 1902 році Іван Зарецький на Полтавщині, юпку з перчиками з Полтавщини з фондів Полтавського краєзнавчого музею, юпку з Київщини з фондів Національного музею історії України, юпку з блинцем (Київщина) з етнографічної колекції "Кровець", юпка з блинцем із Переяславського музею, юпки з Чернігівщини та з Сумщини з музею Івана Гончара. 

Графічні зображення, зроблені між 1843 і 1894 роками, фіксують різні варіанти жіночого верхнього одягу, який має комір-пелерину. Такий комір має різний розмір, і тому або лежить на грудях, або звисає з плечей. Датування цих графічних зображень дають підставу говорити, що такий одяг із пелериною був у моді з першої половини до кінця XIX століття. На початку XX століття він вийшов з моди, і його доношували літні жінки. 

Усі згадані види одягу з пелериною шили професійні кравці з дорогих і легких тканин: штофу, дуклі, штамету, китайки. Пелерини декорувалися по краю різним чином: кольоровими стрічками, густими зборками з тієї ж тканини, що й сам виріб, аплікацією зубчиками з плису. Щоби такий широкий комір краще лежав, його (як і одяг) шили на підкладці. Для кращої цупкості його могли простібувати, аналогічно тому, як простібували сам одяг. На фото 1902 року з київського базару видно, що сам одяг не був простібаний (тільки мав підкладку), а круглий комір був простібаний і оздоблений по краю традиційними для Київщини зубчиками. Цей самий принцип простібування ми бачимо і на малюнках Юрія Павловича. 

Краї коміра юпок із "блинцем" з Переяславського музею і з музею Івана ГончараЧернігівщина оздоблені маленькими зубчиками, які робили і по краю сорочок на Київщині. Але в даному випадку комір-пелерина не був простібаний, на відміну від юпки. На шушуні з Полтавшини, який придбав Іван Зарецький, та на юпці з Сумщини з музею Івана Гончара край пелерини оздоблений дрібними складочками. Схожий декор коміра бачимо і на юпці з Київщиниколекція "Кровець", але тут окрім дрібних складочок є ще й обшивка краю коміра смугою тканини.