Карабуля, дьорданик, коди: екзотичні весільні вінки з Буковини
![Дівчата у традиційному святковому вбранні с.Стрілецький Кут на Буковині, 1909 рік. Збірка І.М.Гончара – альбом ’’Україна і Українці’’, т](/media/images/Divchata_u_traditsiynomu_svyatkovomu_vbrann.max-1920x900.jpg)
Вінок — традиційний атрибут у весільному строї українок. Вірили, що він має магічне, оберегове значення. Цей головний убір вирізняв наречену з-поміж інших дівчат на весіллі, разом із традиційним одягом вказував на соціальний стан власниці. Одним із найколоритніших є буковинський обрядовий вінок з ковилою, який і сьогодні можна побачити на весіллях у Чернівецькій області.
З "травою" на весілля
На початку ХХ століття наречені на Буковині запрошували гостей на весілля та одягали на дійство пишні вінки. Називали такі головні убори по-різному, залежно від оздоблення: "карабуля", "дьорданик", "коди", "вінок з павунами", "трава", "коробка", "капелюшиння".
Найекзотичніший вигляд мала "карабуля". Такий вінок робили у вигляді корони із підвищеною центральною частиною. Картонну основу обшивали тканиною чорного або червоного кольору. Ззовні на неї пришивали різнокольорові штучні квіти з пофарбованих дерев’яних стружок та паперу, бісер, а інколи й пір'я павича. Ззаду вінка пускали на спину дівчини яскраві стрічки світлих барв, крайні (здебільшого однакового кольору) сягали метра завдовжки, їх розміщували на грудях з обох боків.
![Весілля на Буковині. Листівка 1899 року](/media/images/Vesillya-na-Bukovini.-Listivka-1899-roku.max-1920x900.jpg)
Весілля на Буковині. Листівка 1899 року
Фото: надав авторУ деяких селах Чернівеччини обов'язковим компонентом "карабулі" була трава ковили, яку називали просто "трава". Невеликий пучок прикріплювали до тильного боку центральної частини головного убору. Ковила — багаторічна трава, що росте на степових, гірських й напівпустельних землях, рідкісний матеріал для оздоби. Створення вінка з ковилою потребувало особливої майстерності.
![Дослідниця весільних обрядів Буковини Олена Кожолянко описала, як майстрували вінок-"дьорданик", поширений у передгірній частині краю. «"Дьорданик", "дьордан" — головний убір наречених, який має форму шапки-кубанки. Для його виготовлення на лубок натягуєт](/media/images/Bukovinski_divchata_u_vinkakh_z_kovili._Poc.max-1920x900.jpg)
Буковинські дівчата у вінках з ковили. Початок ХХ століття
Фото: зі сторінки Тимура Оратовського у Facebook![6](/media/images/6_q3xOflj.max-1920x900.jpg)
Наречена з Буковини, у традиційному весільному вінку, початок ХХ століття
Фото: надав автор![Дівчата на Буковині у весільних обрядових вінках з ковилою](/media/images/Divchata_na_Bukovini_u_vesilnikh_obryadovik.max-1920x900.jpg)
Дівчата на Буковині у весільних обрядових вінках з ковилою. Середина ХХ століття
Фото: надав авторДослідниця весільних обрядів Буковини Олена Кожолянко описала, як майстрували вінок-"дьорданик", поширений у передгірній частині краю. «"Дьорданик", "дьордан" — головний убір наречених, який має форму шапки-кубанки. Для його виготовлення на лубоккартон натягується темно-червоне сукно із вишивкою, виконаною бісером і лелітками у вигляді геометричного орнаменту. Зверху і знизу по краях "дьорданика" кріпляться окремо нанизані у вигляді вузької смуги прикраси з різнокольорового бісеру — "малі йорданки" у стилі геометричного орнаменту.
![Буковинка у весільному обрядовому вінку з ковилою. Початок ХХ століття](/media/images/Bukovinka_u_vesilnomu_obryadovomu_vinku_z_k.max-1920x900_ANqhPgD.jpg)
Буковинка у весільному обрядовому вінку з ковилою. Початок ХХ століття
Фото: надав автор![Буковинки у традиційному весільному одязі, початок ХХ століття](/media/images/1_R5Bm9mY.max-1920x900.jpg)
Буковинки у традиційному весільному одязі, початок ХХ століття
Фото: надав авторСпереду головний убір прикрашають трьома вертикальними рядами штучних квітів, середній з яких складається із однієї-трьох квіток більшого розміру з контрастними щодо інших квітів "дьорданика" кольорами. Для "дьорданика" характерне обов'язкове заповнення внутрішнього простору, розміщеного над тім'ям. Для цього ближче до верху основи, з тильного боку, натягували у перехрещеному порядку нитки, густо заповнені зверху дрібними штучними квітками».
![Наречена села Мамаївці Кіцманського району на Чернівеччині, 1930-ті роки. Фото Проєкт ’’Спадщина’’ БЦКМ](/media/images/Narechena_sela_Mamaivtsi_Kitsmanskogo_rayon.max-1920x900.jpg)
Наречена села Мамаївці Кіцманського району на Чернівеччині, 1930-ті роки
Фото: Проєкт "Спадщина" БЦКМ![7](/media/images/7_0tVRUP7.max-1920x900.jpg)
Мешканці Буковини на листівці початку ХХ століття
Фото: zeno.orgДо такого вінка пришивали вузькі різнокольорові стрічки, найчастіше червоні. На один головний убір використовували 20–25 стрічок, які сягали нижче пояса. Традиційний "дьорданик" зник з ужитку у 1930-х роках. Його замінили вінком зі штучних або живих квітів. З 1980-х років буковинські майстрині почали відтворювати цей головний убір, але вже в модерному вигляді.
![Початок ХХ століття, Кіцманський район на Чернівеччині uaua.top](/media/images/Pochatok_KhKh_stolittya_Kitsmanskiy_rayon_n.max-1920x900.jpg)
Початок ХХ століття, Кіцманський район на Чернівеччині
Фото: uaua.topБуковинська екзотика
Дослідниця Іванна Стефʼюк у своїх статтях ділиться версією, що прародичем буковинського вінка з ковилою міг бути казахський "вінок з султанами", а також вінки з ковилою Софійського повіту Болгарії. Етнографка зауважує, що здавна буковинський вінок з ковилою був урочистим, не лише весільним. Є світлина 1908 року, на якій процесія з Буковини прибула у Відень на вшанування Франца Йосифа з нагоди його дня народження. Дівчата на світлині — саме у таких урочистих вінках з ковилою.
![Процесія з Буковини у Відні. Урочистості з нагоди святкування дня народження цісаря Франца Йосифа І, 1908 рік. Фото Josef Löwy.](/media/images/Protsesiya_z_Bukovini_u_Vidni._Urochistosti.max-1920x900.jpg)
Процесія з Буковини у Відні. Урочистості з нагоди святкування дня народження цісаря Франца Йосифа І, 1908 рік
Фото: Josef LöwyНа Буковині також побутував особливий головний убір засватаної дівчини — "коди" або ж "кодина". Такий вид вінка використовували як святковий та весільний головний убір на Чернівеччині ще на початку 1960-х. "Коди" мали вигляд корони, що кріпилася на голові за допомогою приколювання чи пришивання до щільно укладеного волосся. Складався такий вінок з двох частин: картонної коробки заввишки 5–6 см, обтягнутої темною ниткою, і власне "кодів". Їх також виготовляли з картону, обтягували з обох боків білою тканиною, і одягали поверх коробки. Зовнішній бік тканини покривали двома рядами штучних квітів. Верхній край головного убору завершували пучками сухозлоту — "колосками" та рядом паперових квітів — "кучерями".
![Буковинський традиційний весільний головний убір «кода» у селі Топорівці. Фото середини ХХ ст.](/media/images/Bukovinskiy_traditsiyniy_vesilniy_golovniy_.max-1920x900.jpg)
Буковинський традиційний весільний головний убір "кода" у селі Топорівці. Фото середини ХХ століття
Фото: надав автор![2](/media/images/2_rnbTnSM.max-1920x900.jpg)
Буковинка в народному вбранні. Поштівка 1899 року, Чернівці
Фото: БІН-17712Олена Кожолянко у статті "Весільні головні убори та обряди, пов’язані з ними, на Буковині" пише, що обов'язковою складовою частиною "кодів" є стрічки "кодинки", які пришивали до щільної поперечної основи, часткового накладаючи їх одна на одну. Стрічки "кодів" приколювали шпильками не до коробки, як на "карабулі" та "дьорданику", а до плечового одягу на спині. Завершували головний убір три букети квітів, прикріплені до волосся, по одному посередині та по боках голови. Окремо у "кодову" коробку вставляли 80—100 стебел трави ковили, яка, розпушуючись, прикривала конусоподібну основу i надавали головному убору екзотичного вигляду.
![Весілля на Буковині. Листівка 1898 року](/media/images/Vesillya-na-Bukovini.-Listivka-1898-roku.max-1920x900.jpg)
Весілля на Буковині. Листівка 1898 року
Фото: надав авторЛокальна культурна спадщина
"Трава" — ще одна назва традиційного весільного головного убору буковинок. Це своєрідне продовження "кодів", лише зі стеблами трави ковили. Для його створення брали 100 пучків ковили, пришивали у кілька рядів на картонну основу, а далі закручували у щільний рулон, відтак обшивали тканиною і вставляли у верхній отвір "кодів". Аби вберегтися від займання (наприклад, від свічки у церкві), ковилу кріпили так, щоб у разі небезпеки її можна було швидко висмикнути з головного убору.
![111](/media/images/111_N1nTjOz.max-1920x900.jpg)
Дівчата у традиційному святковому вбранні на Буковині, початок ХХ століття
Фото: надав автор![3](/media/images/3_8bSTywn.max-1920x900.jpg)
Листівка 1906 р. Дівчина з м. Лашківці у святковому вбранні поч. ХХ століття
Фото: Збірка І.М.Гончара — альбом "Україна і Українці", т.16 — "Буковина". Збірка НЦНК Музей Івана Гончара![4](/media/images/4_ieRHNk1.max-1920x900.jpg)
Молодята на початку ХХ століття, Кіцманський район Чернівецької області
Фото: Проєкт "Спадщина" БЦКМСьогодні традиція виготовлення унікального вінка продовжується, але ареал вражаюче звузився. Екзотичні весільні убори можна побачити у селах Рідківці, Топорівці, Чорнівка та Магал Чернівецької області. Там досі використовують "траву" у весільному обряді. Року 2019 році буковинський урочистий вінок з ковилою увійшов до обласного переліку нематеріальної культурної спадщини.
![Мешканці Буковини на листівці початку ХХ століття](/media/images/Meshkantsi_Bukovini_na_listivtsi_pochatku_K.max-1920x900.png)
Мешканці Буковини на листівці початку ХХ століття
Фото: надав автор