Карабуля, дьорданик, коди: екзотичні весільні вінки з Буковини

Дівчата у традиційному святковому вбранні с.Стрілецький Кут на Буковині, 1909 рік. Збірка І.М.Гончара – альбом ’’Україна  і Українці’’, т
Дівчата у традиційному святковому вбранні с.Стрілецький Кут на Буковині, 1909 рік Фото: Збірка І.М.Гончара — альбом "Україна і Українці", т. 16 — "Буковина". Збірка НЦНК Музей Івана Гончара
Go to next

16:45, 30 травня 2023

Go to next

Вінок — традиційний атрибут у весільному строї українок. Вірили, що він має магічне, оберегове значення. Цей головний убір вирізняв наречену з-поміж інших дівчат на весіллі, разом із традиційним одягом вказував на соціальний стан власниці. Одним із найколоритніших є буковинський обрядовий вінок з ковилою, який і сьогодні можна побачити на весіллях у Чернівецькій області.

115742113_2680588812186658_5001412404199322646_n.jpg

Михайло Маркович

філолог, дослідник історії

З "травою" на весілля

На початку ХХ століття наречені на Буковині запрошували гостей на весілля та одягали на дійство пишні вінки. Називали такі головні убори по-різному, залежно від оздоблення: "карабуля", "дьорданик", "коди", "вінок з павунами", "трава", "коробка", "капелюшиння". 

Найекзотичніший вигляд мала "карабуля". Такий вінок робили у вигляді корони із підвищеною центральною частиною. Картонну основу обшивали тканиною чорного або червоного кольору. Ззовні на неї пришивали різнокольорові штучні квіти з пофарбованих дерев’яних стружок та паперу, бісер, а інколи й пір'я павича. Ззаду вінка пускали на спину дівчини яскраві стрічки світлих барв, крайні (здебільшого однакового кольору) сягали метра завдовжки, їх розміщували на грудях з обох боків. 

Весілля на Буковині. Листівка 1899 року

Весілля на Буковині. Листівка 1899 року

Фото: надав автор

У деяких селах Чернівеччини обов'язковим компонентом "карабулі" була трава ковили, яку називали просто "трава". Невеликий пучок прикріплювали до тильного боку центральної частини головного убору. Ковила — багаторічна трава, що росте на степових, гірських й напівпустельних землях, рідкісний матеріал для оздоби. Створення вінка з ковилою потребувало особливої майстерності.

Дослідниця весільних обрядів Буковини Олена Кожолянко описала, як майстрували вінок-"дьорданик", поширений у передгірній частині краю. «"Дьорданик", "дьордан" — головний убір наречених, який має форму шапки-кубанки. Для його виготовлення на лубок натягуєт

Буковинські дівчата у вінках з ковили. Початок ХХ століття

Фото: зі сторінки Тимура Оратовського у Facebook
6

Наречена з Буковини, у традиційному весільному вінку, початок ХХ століття

Фото: надав автор
Дівчата на Буковині у весільних обрядових вінках з ковилою

Дівчата на Буковині у весільних обрядових вінках з ковилою. Середина ХХ століття

Фото: надав автор

Дослідниця весільних обрядів Буковини Олена Кожолянко описала, як майстрували вінок-"дьорданик", поширений у передгірній частині краю. «"Дьорданик", "дьордан" — головний убір наречених, який має форму шапки-кубанки. Для його виготовлення на лубоккартон натягується темно-червоне сукно із вишивкою, виконаною бісером і лелітками у вигляді геометричного орнаменту. Зверху і знизу по краях "дьорданика" кріпляться окремо нанизані у вигляді вузької смуги прикраси з різнокольорового бісеру — "малі йорданки" у стилі геометричного орнаменту. 

Буковинка у весільному обрядовому вінку з ковилою.  Початок ХХ століття

Буковинка у весільному обрядовому вінку з ковилою.  Початок ХХ століття

Фото: надав автор
Буковинки у традиційному весільному одязі, початок ХХ століття

Буковинки у традиційному весільному одязі, початок ХХ століття

Фото: надав автор

Спереду головний убір прикрашають трьома вертикальними рядами штучних квітів, середній з яких складається із однієї-трьох квіток більшого розміру з контрастними щодо інших квітів "дьорданика" кольорами. Для "дьорданика" характерне обов'язкове заповнення внутрішнього простору, розміщеного над тім'ям. Для цього ближче до верху основи, з тильного боку, натягували у перехрещеному порядку нитки, густо заповнені зверху дрібними штучними квітками».

Наречена села Мамаївці Кіцманського району на Чернівеччині, 1930-ті роки. Фото Проєкт ’’Спадщина’’ БЦКМ

Наречена села Мамаївці Кіцманського району на Чернівеччині, 1930-ті роки

Фото: Проєкт "Спадщина" БЦКМ
7

Мешканці Буковини на листівці початку ХХ століття

Фото: zeno.org

До такого вінка пришивали вузькі різнокольорові стрічки, найчастіше червоні. На один головний убір використовували 20–25 стрічок, які сягали нижче пояса. Традиційний "дьорданик" зник з ужитку у 1930-х роках. Його замінили вінком зі штучних або живих квітів. З 1980-х років буковинські майстрині почали відтворювати цей головний убір, але вже в модерному вигляді.

Початок ХХ століття, Кіцманський район на Чернівеччині uaua.top

Початок ХХ століття, Кіцманський район на Чернівеччині

Фото: uaua.top

Буковинська екзотика

Дослідниця Іванна Стефʼюк у своїх статтях ділиться версією, що прародичем буковинського вінка з ковилою міг бути казахський "вінок з султанами", а також вінки з ковилою Софійського повіту Болгарії. Етнографка зауважує, що здавна буковинський вінок з ковилою був урочистим, не лише весільним. Є світлина 1908 року, на якій процесія з Буковини прибула у Відень на вшанування Франца Йосифа з нагоди його дня народження. Дівчата на світлині — саме у таких урочистих вінках з ковилою.

Процесія з Буковини у Відні. Урочистості з нагоди святкування дня народження цісаря Франца Йосифа І, 1908 рік. Фото Josef Löwy.

Процесія з Буковини у Відні. Урочистості з нагоди святкування дня народження цісаря Франца Йосифа І, 1908 рік

Фото: Josef Löwy

На Буковині також побутував особливий головний убір засватаної дівчини — "коди" або ж "кодина". Такий вид вінка використовували як святковий та весільний головний убір на Чернівеччині ще на початку 1960-х. "Коди" мали вигляд корони, що кріпилася на голові за допомогою приколювання чи пришивання до щільно укладеного волосся. Складався такий вінок з двох частин: картонної коробки заввишки 5–6 см, обтягнутої темною ниткою, і власне "кодів". Їх також виготовляли з картону, обтягували з обох боків білою тканиною, і одягали поверх коробки. Зовнішній бік тканини покривали двома рядами штучних квітів. Верхній край головного убору завершували пучками сухозлоту — "колосками" та рядом паперових квітів — "кучерями".

Буковинський традиційний весільний головний убір «кода» у селі Топорівці. Фото середини ХХ ст.

Буковинський традиційний весільний головний убір "кода" у селі Топорівці. Фото середини ХХ століття

Фото: надав автор
2

Буковинка в народному вбранні. Поштівка 1899 року, Чернівці

Фото: БІН-17712

Олена Кожолянко у статті "Весільні головні убори та обряди, пов’язані з ними, на Буковині" пише, що обов'язковою складовою частиною "кодів" є стрічки "кодинки", які пришивали до щільної поперечної основи, часткового накладаючи їх одна на одну. Стрічки "кодів" приколювали шпильками не до коробки, як на "карабулі" та "дьорданику", а до плечового одягу на спині. Завершували головний убір три букети квітів, прикріплені до волосся, по одному посередині та по боках голови. Окремо у "кодову" коробку вставляли 80—100 стебел трави ковили, яка, розпушуючись, прикривала конусоподібну основу i надавали головному убору екзотичного вигляду.

Весілля на Буковині. Листівка 1898 року

Весілля на Буковині. Листівка 1898 року

Фото: надав автор

Локальна культурна спадщина

"Трава" — ще одна назва традиційного весільного головного убору буковинок. Це своєрідне продовження "кодів", лише зі стеблами трави ковили. Для його створення брали 100 пучків ковили, пришивали у кілька рядів на картонну основу, а далі закручували у щільний рулон, відтак обшивали тканиною і вставляли у верхній отвір "кодів". Аби вберегтися від займання (наприклад, від свічки у церкві), ковилу кріпили так, щоб у разі небезпеки її можна було швидко висмикнути з головного убору.

111

Дівчата у традиційному святковому вбранні на Буковині, початок ХХ століття

Фото: надав автор
3

Листівка 1906 р. Дівчина з м. Лашківці у святковому вбранні поч. ХХ століття

Фото: Збірка І.М.Гончара — альбом "Україна і Українці", т.16 — "Буковина". Збірка НЦНК Музей Івана Гончара
4

Молодята на початку ХХ століття, Кіцманський район Чернівецької області

Фото: Проєкт "Спадщина" БЦКМ

Сьогодні традиція виготовлення унікального вінка продовжується, але ареал вражаюче звузився. Екзотичні весільні убори можна побачити у селах Рідківці, Топорівці, Чорнівка та Магал Чернівецької області. Там досі використовують "траву" у весільному обряді.  Року 2019 році буковинський урочистий вінок з ковилою увійшов до обласного переліку нематеріальної культурної спадщини. 

Мешканці Буковини на листівці початку ХХ століття

Мешканці Буковини на листівці початку ХХ століття

Фото: надав автор

Схожі матеріали

сео поділля

Одяг мешканців Східного Поділля початку XX століття

008_Павел_Хорошилов_4_2

Денді з фотоапаратом: Полтавщина кінця ХІХ століття на листівках Олексія Завадського

006_Євбаз-2

Чим торгували та як одягалися продавці київських базарів 100 років тому

016_28843181_Фотоотпечаток- Внутренний вид хаты_4813-48-1_1

Ікони та вишиті рушники. Як жили українські переселенці Зеленого Клину

001_Любешів волинська обл 1912

Попередниця вишиванки: сорочка, оздоблена тканим декором

стрій

Хустка по-дівочому

IMG_0951

Скарби гуцульської старовітчини

лапті

Постоли, лапті, ходаки: Яке взуття носили наші предки

Полтавщина_СЕО

Полтавщина у 1909 році. Підбірка світлин українського фотографа Анатолія Павловича