Карабуля, дьорданик, коди: екзотичні весільні вінки з Буковини

З "травою" на весілля

На початку ХХ століття наречені на Буковині запрошували гостей на весілля та одягали на дійство пишні вінки. Називали такі головні убори по-різному, залежно від оздоблення: "карабуля", "дьорданик", "коди", "вінок з павунами", "трава", "коробка", "капелюшиння". 

Найекзотичніший вигляд мала "карабуля". Такий вінок робили у вигляді корони із підвищеною центральною частиною. Картонну основу обшивали тканиною чорного або червоного кольору. Ззовні на неї пришивали різнокольорові штучні квіти з пофарбованих дерев’яних стружок та паперу, бісер, а інколи й пір'я павича. Ззаду вінка пускали на спину дівчини яскраві стрічки світлих барв, крайні (здебільшого однакового кольору) сягали метра завдовжки, їх розміщували на грудях з обох боків. 

У деяких селах Чернівеччини обов'язковим компонентом "карабулі" була трава ковили, яку називали просто "трава". Невеликий пучок прикріплювали до тильного боку центральної частини головного убору. Ковила — багаторічна трава, що росте на степових, гірських й напівпустельних землях, рідкісний матеріал для оздоби. Створення вінка з ковилою потребувало особливої майстерності.

Дослідниця весільних обрядів Буковини Олена Кожолянко описала, як майстрували вінок-"дьорданик", поширений у передгірній частині краю. «"Дьорданик", "дьордан" — головний убір наречених, який має форму шапки-кубанки. Для його виготовлення на лубоккартон натягується темно-червоне сукно із вишивкою, виконаною бісером і лелітками у вигляді геометричного орнаменту. Зверху і знизу по краях "дьорданика" кріпляться окремо нанизані у вигляді вузької смуги прикраси з різнокольорового бісеру — "малі йорданки" у стилі геометричного орнаменту. 

Спереду головний убір прикрашають трьома вертикальними рядами штучних квітів, середній з яких складається із однієї-трьох квіток більшого розміру з контрастними щодо інших квітів "дьорданика" кольорами. Для "дьорданика" характерне обов'язкове заповнення внутрішнього простору, розміщеного над тім'ям. Для цього ближче до верху основи, з тильного боку, натягували у перехрещеному порядку нитки, густо заповнені зверху дрібними штучними квітками».

До такого вінка пришивали вузькі різнокольорові стрічки, найчастіше червоні. На один головний убір використовували 20–25 стрічок, які сягали нижче пояса. Традиційний "дьорданик" зник з ужитку у 1930-х роках. Його замінили вінком зі штучних або живих квітів. З 1980-х років буковинські майстрині почали відтворювати цей головний убір, але вже в модерному вигляді.

Буковинська екзотика

Дослідниця Іванна Стефʼюк у своїх статтях ділиться версією, що прародичем буковинського вінка з ковилою міг бути казахський "вінок з султанами", а також вінки з ковилою Софійського повіту Болгарії. Етнографка зауважує, що здавна буковинський вінок з ковилою був урочистим, не лише весільним. Є світлина 1908 року, на якій процесія з Буковини прибула у Відень на вшанування Франца Йосифа з нагоди його дня народження. Дівчата на світлині — саме у таких урочистих вінках з ковилою.

На Буковині також побутував особливий головний убір засватаної дівчини — "коди" або ж "кодина". Такий вид вінка використовували як святковий та весільний головний убір на Чернівеччині ще на початку 1960-х. "Коди" мали вигляд корони, що кріпилася на голові за допомогою приколювання чи пришивання до щільно укладеного волосся. Складався такий вінок з двох частин: картонної коробки заввишки 5–6 см, обтягнутої темною ниткою, і власне "кодів". Їх також виготовляли з картону, обтягували з обох боків білою тканиною, і одягали поверх коробки. Зовнішній бік тканини покривали двома рядами штучних квітів. Верхній край головного убору завершували пучками сухозлоту — "колосками" та рядом паперових квітів — "кучерями".

Олена Кожолянко у статті "Весільні головні убори та обряди, пов’язані з ними, на Буковині" пише, що обов'язковою складовою частиною "кодів" є стрічки "кодинки", які пришивали до щільної поперечної основи, часткового накладаючи їх одна на одну. Стрічки "кодів" приколювали шпильками не до коробки, як на "карабулі" та "дьорданику", а до плечового одягу на спині. Завершували головний убір три букети квітів, прикріплені до волосся, по одному посередині та по боках голови. Окремо у "кодову" коробку вставляли 80—100 стебел трави ковили, яка, розпушуючись, прикривала конусоподібну основу i надавали головному убору екзотичного вигляду.

Локальна культурна спадщина

"Трава" — ще одна назва традиційного весільного головного убору буковинок. Це своєрідне продовження "кодів", лише зі стеблами трави ковили. Для його створення брали 100 пучків ковили, пришивали у кілька рядів на картонну основу, а далі закручували у щільний рулон, відтак обшивали тканиною і вставляли у верхній отвір "кодів". Аби вберегтися від займання (наприклад, від свічки у церкві), ковилу кріпили так, щоб у разі небезпеки її можна було швидко висмикнути з головного убору.

Сьогодні традиція виготовлення унікального вінка продовжується, але ареал вражаюче звузився. Екзотичні весільні убори можна побачити у селах Рідківці, Топорівці, Чорнівка та Магал Чернівецької області. Там досі використовують "траву" у весільному обряді.  Року 2019 році буковинський урочистий вінок з ковилою увійшов до обласного переліку нематеріальної культурної спадщини.