"Я витворила свою власну техніку". Офорти Олени Кульчицької

"Збагнути таємниці трудної техніки"

Навчання Олени Кульчицької у Віденській художньо-промисловій школі1903–1907 припадає на період розквіту сецесії, яка панувала в європейському мистецтві й мала великий вплив на відродження промислів, графіки, особливо книжкової, ужиткового мистецтва, усього, що стосувалося життя і побуту заможних верств суспільства. Згадуючи свої студії у Відні, художниця писала: "Подавали нам початки техніки графіки, а передовсім офортів. Вказівки ці були дуже скупі, певного знання, як такого, не давали. Тому що графіка та офорти мене дуже цікавили — прямо полонили мою всю увагу, я старалася самостійно збагнути таємниці цієї трудної техніки. Це мені удалося, крім того, я витворила свою власну техніку".

Віденській сецесії притаманна оригінальна стилістика, яка із її поширенням в інших країнах набула також характерних національних рис. Зокрема в Галичині вона опиралася на народне мистецтво, що надавало сецесійним творам яскравого національного колориту. Це засвідчує і творчість Олени Кульчицької.

Від початків своєї праці у графіці Кульчицька опановувала різноманітні графічні техніки — офорт, кольоровий та чорно-білий лінорит, дереворит, монотипію, у зрілому віці — автолітографію. У кожній витворила свій оригінальний самобутній стиль, опертий на національну традицію та передові досягнення тогочасної європейської культури. Олена Кульчицька постійно звертала увагу на нові віяння в тогочасному європейському мистецтві. 

"Пізнати велич людського духа"

Під час вакацій 1904 року разом із сестрою Ольгою Олена Кульчицька побувала на художній виставці у Венеції, яка була своєрідним переглядом тодішніх напрямків загальноєвропейського мистецтва. "Сама Венеція, її архітектура, зробила на нас велике вражіння, а вистава образотворчого мистецтва — ціль нашої подорожі дала можливість пізнати велич людського духа. Знання історії мистецтва, придбані на першому курсі у Відні, були прекрасною допомогою у звиджуванні венеційської вистави… Між іншим пам’ятаю, дуже добре пам’ятаю бачену на виставі різьбу Rodin-a, "Громадяни міста Кале". Не в силі знайти в словнику людської мови слів, які б вірно очеркнули силу сприйнятих тоді вражень", — записала Олена Кульчицька у своєму щоденнику. 1908 року вона із сестрою мандрувала  Європою, відвідали Мюнхен, Париж, Лондон, низка міст Швейцарії. Подорожі займали значне місце у творчій біографії художниці і були її джерелом пізнання та натхнення. 

На формування власної мистецької позиції та творчої манери кардинально вплинуло її перебування у Косові на Гуцульщині, де на той час жила її родина. Перебуваючи у серці Гуцульщини Олена Кульчицька відкрила для себе багате народне мистецтво цього краю, декоративні мотиви якого часто використовувала у своїй творчості. Перші зацікавлення народним мистецтвом згодом переросли у серйозні студії. Упродовж життя художниця здійснила мистецькі подорожі різними етнічними регіонами Західної України і створила графічні цикли робіт, де відтворила не тільки красу рідного краю, а також замалювала унікальні пам’ятки народної культури — народну ношу, церковну  архітектуру, писанки, вишивку, різьбу, кераміку.

Свої перші офорти Олена Кульчицька виконала ще у Відні. У її доробку пейзажі та жанрові композиції "Водяні лілії", "Річка взимку", "Діти під парасолею", "Жнива", "Косар", "На пасовищі", "Орка", "Автопортрет", "Сестра при фортепіано" (усі – 1907). Це камерні та ліричні за настроєм гравюри, в яких вона відтворює природу, життя і побут звичайних людей. Тематичне спрямування цих творів засвідчує, що від перших кроків у мистецтві художницю цікавило людське буття, яке вона спостерігала і правдиво відтворювала у своїх творах. 

"Тут є в чім замилуватись!"

У передвоєнні 1911–1913 роки художниця брала участь в етапних київських виставках. Зокрема виставляла свої численні графічні праці на виставках у Кракові, Києві (1911), Львові, Чернівцях (1912), а також представила 35 графічних творів на всеукраїнській виставці, яка відбулася 1913 року у Києві. Серед експонованих — офорт "Буря над Адріатичним морем" (1911), кольорові ліногравюри "Бідні діти", "Богородиця", "До церкви" (1913) та інші. Український поет-символіст Микола Вороний писав у рецензії: "…нас винагороджують численні і здебільшого дійсно артистичні праці О. Кульчицької… Тут є в чім замилуватись! Особливо прекрасні її офорти. Яка глибока синтетична праця, яка тонка естетична вдача, багатої переживаннями, чутливої, інтелігентної  душі". 

У формально-пластичному вимірі графіці Олени Кульчицької того періоду притаманні сецесійні засоби та характерні для цього напряму теми. Наприклад, тема весни та пробудження природи — "Гілка яблуневого цвіту" (1910), "Берези" (1912), "Весна" (1913), тема життя і смерті ("Харон", "Пам’яти тих, що відійшли"; "Пам’яти батька" — з циклу "Тіні незабутніх предків" (1914)), а також теми з української міфології — "Жертва Світовидові" (1910), "Сумерк богів" (1917), "В обороні богів" (1924). 

Олена Кульчицька працювала у різних техніках гравюри на металі — класичному офорті, акватинті (метод гравіювання на металі, заснований на протравлюванні азотною кислотою поверхні металевої пластини з накладеним асфальтовим чи каніфольним шаром кислотостійкого ґрунту, у якому продряпано голкою зображення), мецо-тинто (класична техніка глибокого друку на металі). Поруч чистих технік — офорту та акватинти, ряд естампів виконала змішаною технікою. Так, найяскравішим взірцем є офорт-акватинта "Верби взимку" (1909), "Буря над Адріатичним теми весни морем" (1911), "Березовий хрест" (1915), "Страхіття війни" (1915). Акватинти Олени Кульчицької, на відміну від офортів, побудовані на м’яких, тональних співвідношеннях, переважно без використання офортного штриха і нагадують малюнок акварельною фарбою. Це перлини української графіки: "Сусідки / З-над Адрії" (1911), "Гілка яблуневого цвіту" (1910), "Мале містечко" (1911), "Літня ніч" (1913), "На варті" (1915) та інші. 

Пасіонарна у ставленні до творчості, Олена Кульчицька пристрасно вболівала за долю свого народу, тому події тогочасного суспільного життя були провідною темою її графічних творів. Особливе місце у її мистецькій спадщині займає графіка періоду Першої світової війни та національно-визвольних змагань (1914–1920). Чимало митців брали участь у збройній боротьбі — Лев Гец, Осип Курилас, Іван Іванець, Осип Сорохтей, Павло Ковжун, Леонід Перфецький — і відображали це у своїй творчості. Олена Кульчицька теж не стояла осторонь. Художниця створила графічні серії, а також окремі естампи, в яких не лише  передала настрої галицького суспільства, а й порушила низку тем, пов’язаних із боротьбою за державність. У її мистецькому доробку це засвідчує серія майстерних офортів — "На варті", "Березовий хрест / Життя перемагає", "Татарське лихоліття", "Молох війни", "Страхіття війни", "Чорна хмара війни", "За справедливість" (усі — 1915 року), "Апофеоз" (1916), "Помста" (1917). У цих офортах, завдяки глибокій символіці та експресії, художниця відтворила тему воєнного лихоліття, поневіряння народу та героїзм і самопожертву борців за волю України. Образи війни, які створила художниця  в естампній графіці, часто поєднуються із лірико-епічним звучанням української народно-пісенної творчості.

У міжвоєнне двадцятиріччя (1919–1939) Олена Кульчицька — незаперечний авторитет в українській графіці. Її твори експонувалися на престижних міжнародних виставках, а саме в Берліні (1933), Брюсселі (1923), Празі (1924), Римі (1938), Гельсінкі (1928), Чикаго (1938), а також у виставках ГДУМ, АНУМ, у Харкові (1925, 1929). У її гравюрах того часу появилися нові, сповнені титанічної сили герої, запозичені з української та античної міфології або біблійної історії. Тема вольового спротиву насильству набула героїчного звучання, морально-етична проблематика визначає ідейне спрямування графіки того періоду. В естампах "В обороні богів" (1924), "Проти бурі" та "Зрадник" (1926), "У далеку далечінь" та "Три царі" (1929) художниця звернулася до тем природи і стихії, людини та її долі, героїзму і моральної відповідальності, плинності людського життя, надавши цим сюжетам напруженості та філософсько-символічної виразності. 

Уже зрілим майстром Олена Кульчицька знову повертається до офорта, створивши серію ліричних пейзажів особливої майстерності та філософського звучання: "Спокій / Selentium", "Ялиці в снігу", "Літо в горах", "Капличка / Гуцульщина" (усі — 1947). До шедеврів її офортного мистецтва належить акватинта "Спокій / Selentium" — один із найпоетичніших образів природи в українській новітній графіці: на тлі величавих засніжених карпатських гір, біля їх підніжжя туляться гуцульські хати, над якими височіє безкрайне небо із клубчастими хмарами, що пливуть удалечінь. Відчувається епічний настрій величавої сили природи, щемливий дотик до вічності та сум за тим, що уже відійшло.