"Казка чудес і можливостей". Про Олександра Архипенка у журналі "Мистецтво" 1935 року

19:00, 21 лютого 2023

архипенко

"Хтозна, чи думав би я так, якби українське сонце не запалило в мені почування туги за чимось, чого я сам не знаю", — цитує Олександра Архипенка роки життя 1887—1964  часопис "Мистецтво". Геній серед скульпторів ХХ століття народився і зростав у Києві. 20-річним поїхав у Європу, потім у США. Прихильник архаїзму та футуризму, основоположник кубізму у скульптурі. Роботи Архипенка експонують найкращі музеї світу, а на аукціонах продають за семизначні суми. 

Року 1935 про митця написав Павло Ковжун роки життя 1896—1939, графік, мистецтвознавець, учень Георгія Нарбута і засновник часопису "Мистецтво L’Art". Критики писали, що "се видавництво може заспокоїти смак найбільш вибагливого культурного чоловіка" і з ним можна "сміло показатися перед світом". Редакція мала за мету популяризувати українських митців та докластися до виховання української еліти. Та через брак коштів журнал виходив нерегулярно і недовго — з 1932 до 1936 року у Львові. Нині є бібліотечною рідкістю. Номер, у якому надрукували матеріал про Архипенка, вийшов накладом усього 150 примірників. 

Статтю розшукав та передрукував Данило Кравець.  

Павло_Ковжун

Павло Ковжун

український графік, маляр, мистецтвознавець

Олександр Архипенко — майстер і творець своєї доби. В його творчості схрещуються спроби й досягнення сучасної мистецької думки чи не всіх ділянок образотворчої культури. Свій творчий гін він виявив головно у різьбі, малярстві та самоцільних рисунках, або в їх сполуці.

GRC0066294__74435.1541987251.jpg

Олександр Архипенко (1887—1964)

Фото: posterazzi.com

Шлях Архипенка, виховання й дозрівання його таланту, особливо цікаві — вже хоч би тому, що поза невпинним шуканням свого вислову, він був усе відважним аж до драматизму. Архипенко виріс у повному розумінні слова на новочасній мистецькій школі. З ранніх літ він намагався заволодіти матеріялом, себто вже в перших його працях позначується анатуралізм, познаки стилевого вислову, що тоді виходили у нього з "архаїки". І вже тодішні прагнення молодого митця показували, що він шукав сильного і переконливого вислову, а проте дуже простого. Цей шлях привів Архипенка до брили, поки не зробив з неї слухняного творива, з якою вмів добути зовсім нову форму.

Так постав значний період у творчості митця, яким він саме здобув світове мистецьке ім'я. Цей період тісно зв’язаний з його кубістичною методою. Бо кубізм — це передусім принцип ладу. Коли кубізмові приписують аналізу на некористь чуття, то все це лиш в ім'я ладу. Коли твір шукає ладу — він наближається до синтези, а далі лишається слово за митцем. Властиво, кубізм зробив найбільший перелом у новочасному мистецтві, коли навчив будувати образ; так само метода Архипенка у різьбі навчила будувати форму і посунути різьбу до несподіваних можливостей.

Тому вважаємо кубізм найвизначнішою мистецькою подією нашої доби, а наскільки Архипенко є її співтворцем, то він знайшов і виявив у ній свою мистецьку силу. Саме у тому напрямку творчий вияв Архипенка дійшов до свого найвищого завершення.

Творчість Архипенка росла і дозрівала енергійними хвилями. Він поборював свої мистецькі винахідницькі завдання одно за одним та йшов від успіху до успіху. Він поконав свою власну методу, й преобразив її своїм власним чуттям. Тут саме творчість Архипенка стала на межі геніальності. Його твори досягли вершка мистецького вислову та вершка майстерности, як найвищого вияву індивідуальности. 

5.jpg

Виставка робіт Олександра Архипенка

Фото: archipenko.org

"Мистецтво не є те, що ми бачимо — тільки те, що ми маємо в нас самих", — так каже сам мистець і відкриває нам тим свій погляд на творчість. Оцим Архипенко зазначує суть своєї творчо-мистецької діяльности та те, що вона ніколи не була пасивна, лиш активна. Пасивним мистецтвом є образотворчий підхід (натуралізм — реалізм), активним — те, що будує нові форми, нові образотворчі можливості. Ці нові форми, нові можливості творив Архипенко, підпорядковуючи себе своїм внутрішнім мистецьким імпульсам, промовляє своєю пластичною мовою, що мала свої вислови, витончені для найглибшого порозуміння з тими, що відчували новий світ мистецької уяви.

Архипенко — належить до мистецької сучасности.

Сучасність, це передусім властиве охоплення давнього і близького минулого, щоб бачити стан сучасного й шляхи майбутнього. Тому зайве відсилати читача до єгипетських чи грецьких різьб, аби шукати аналогії з творами Архипенка. Лиш треба знати, що основою тих творів була гармонія та ритм, — як каже й сам Архипенко в одній зі своїх статей і без огляду на тяжкі умови тієї доби творчість тих митців перш за все засновувалася на мистецьких моментах. Уже більше мистецької безпосередности бачимо у первісних народів Південної Америки чи наших доісторичних різьбах, або різьбярських творах народного мистецтва, де саме виступає лиш внутрішній мистецький чинник.

2

Жінка, що йде, 1912 рік

Фото: wikipedia.org
Alexander_Archipenko,_1912

Без назви, 1912 рік

Фото: wikipedia.org

Тут треба лиш підкреслити глибоке знання Архипенка, а ще більше: вірне відчуття й оцінку усіх тих складних процесів, що тисячоліттями міняли своєї форми, лишаючи незмінною внутрішню мистецьку суть. Це творчий нерв пізнання, властивий великим творцям. Інакше Архипенко не був би на довгім шляху своєї творчости спонтанічним творцем мистецьких візій, що гейби з руки факіра, створює речі, що мабуть ніколи не втратять своєї мистецької сили.

У всякому разі — Архипенко заламав сучасний натуралізм у світовій різьбі і його творчість починає новий етап для сучасної різьби. Усе це здобув лиш мистецьким елементами.

Alexander_Archipenko

Олександр Архипенко працює над скульптурою-бюстом українського поета Тараса Шевченка, 1935 рік 

Фото: wikipedia.org

Але ще більшого значення набуває творчість Архипенка в сучасній українській мистецькій культурі. Коли Архипенко виріс понад усю сучасну мистецьку культуру взагалі, то тим-самим підніс до тих висот і рівень свого народу, який його видав. "Хто знає, чи думав би я так, якби українське сонце не запалило в мені почування туги за чимось, чого я сам не знаю". Звідси через усю творчість Архипенка вичуваємо його творче "я", в якому нерівність мистецьких відчувань лишається українською, "щось чого я й сам не знаю".

Українське життя — ані мистецьке, ані взагалі культурне не вміщувало в свої рамки творчости Архипенка, що виросла на широкому европейському ґрунті. Кожний великий творець належить усьому людству. Одначе те "чого я й сам не знаю" саме дає людству український елемент.

Сучасне мистецтво зачислює Олександра Архипенка до своїх передніх лав. Переконуємося, що боремося в передових лавах сучасної людської творчої думки. У мистецтві опинились ми на такому щаблі, що приневолює нас до участи у найвищих й найсміливіших летах.

Олександр Архипенко народився у Києві 1887 року у старій українській родині. Його дід, Антін Архипенко був маляр, так що Олександр з дитячих років перейняв від нього особливу любов до мистецтва з оповідань про великих світових митців, їх життя, успіхи та славу. Уже з дитячих літ він знайомиться з мистецтвом і твердо постановляє йому посвятитися. Батько його, Порфір Архипенко, був університетський механік, завідувач університетських лабораторій і фізичних кабінетів. Людина талановита, автор багатьох дрібних винаходів, які робив дуже легко; він раз-у-раз уліпшував всякі складні прилади, удосконалював їх. На старі літа довелося йому бути у Львові, емігрантом, де не покидав своїх винахідницьких планів, вічно креслив якісь складні схеми нафтових дешевих огрівань, то виробляв різним фірмам найрізнородніші речі з металів, заробляючи таким чином на прожиток. Таку винахідливість одідичив і Олександр Архипенко, що у всій своїй творчості був усе рухливий, допитливий.

У 1902—1905 роках Архипенко учиться в київській Мистецькій Школі, де студіює малярство і різьбу. У своєму рідному місті здобуває перші підстави для мистецької освіти і продовжує її в Москві. Тут починає він брати участь і в мистецьких виставках. Оформлює свій мистецький світогляд у Парижі — учиться в Школі Мистецтва, студією стару різьбу по музеях, а водночас виставляє на виставках свої твори.

s19-07-lg.jpg

Портрет містера та місіс Фальк

Фото: archipenko.org
s13-05-lg.jpg

"Карусель П'єро"

Фото: archipenko.org

Уже в 1910 році, ще зовсім молодим митцем, улаштовує Архипенко свої перші виставки в Гагені й Берліні.

В тому часі Архипенко стає в перших лавах борців за нове мистецтво, — бере живу участь у паризькому мистецькому житті. Пристає до групи кубістів, з нею вводить у життя свої погляди на мистецтво та на творчість. Ця група це була центральна й єдина на цілий світ, що з нею виходили нові революційні мистецькі ідеї.

Одначе у 1912 році Архипенко відходить від кубістів. Він відчуває, що теорія кубістів в’яже його у творчости та зобов’язовує його до деякої формалістики.

У тому самому році він основує в Парижі свою власну школу. Взагалі, Архипенко працює в вирі передових мистецьких шукань, в 1912 році відбуває велику подорож із виставкою своїх творів по головних европейських мистецьких центрах — по Італії, Швеції, Франції, Німеччині, Чехословаччині й інших. Виставка скрізь має великий успіх. На неї складалося понад 65 експонатів. Це був тріумф українського митця, що підбив для себе своєю творчістю і сміливими шуканнями усю Европу. Архипенка приймають в українських місіях, які тоді були в усій Европі, тут він стискається пліч-о-пліч із українським життям, цікавиться різними його проявами, зазначуючи раз-у-раз своє походження. Уже у 1920 році він входить у контакт із українськими мистецькими колами. У Львові  виходить 1922 року українська невеличка монографія про творчість  Архипенка, написана Миколою Голубцем, а 1923 року велика українська монографія зі статтею Ганса Гільдебрандта.

1920VeniceBiennale-lg.jpg

Виставка Архипенка на бієнале у Венеції, 1920 рік

Фото: archipenko.org

У Берліні Архипенко засновує власну школу вдруге, скупчує довкола себе чимало учнів, але вже 1923 року покидає Европу і виїжджає на постійне життя до Америки. В Америці теж засновує свою школу з дуже широкою мистецькою програмою. Школа ця існує по сьогоднішній день.

У 1914 році він сконструював так зване рухоме малярство, відоме під ім'ям його творця — "архипентура". Суть його в тому, що при допомозі складного механізму можна ввести в рух кольорові вузькі паси, які творять певні композиції, міняючи образи за задумом митця. "Архипентура" ще не використана як слід, але ж у майбутньому безперечно займе важливе місце в мистецькій педагогіці, і ще більше в індустрії.

В Америці Архипенко влаштував близько 30 своїх виставок. У минулому році він у Чикаго взяв участь своїми творами в українському павільйоні й тим самим підніс значення українського мистецтва в очах багатьох мільйонів відвідувачів.

ArchipenkoWorkingOnOnward-lg.jpg

Олександр Архипенко за роботою, 1947 рік

Фото: archipenko.org

В Америці Архипенко наче зробив підсумок усій своїй багатолітній невпинній творчій праці. Його творчість набрала великої мужності, здецидованости, великих мистецьких форм. Видається, що творчости Архипенка не має меж у мистецькому вислові, вона переростає все, що досі зроблено в сучасному різьбярстві.

Поза різьбярством Архипенко багато малює. Колір, тон — ніколи не покидали нашого митця. Він перший увів розкольоровані площини в сучасне різьбярство — показав форму в кольоровому насвітлені. Цей потяг до кольору вилився в нього в малярство. Малярська творчість Архипенка така сама виразиста, як і його різьбярство. Великий міцний майстер легко і бравурно чує і бачить форму і в кольорі, гармонізуючи її тоновими акордами.

Життя і творчість Олександра Архипенка, могутнього українського сучасного митця, творця своєї доби — це казка чудес і можливостей, які ми бачимо за весь час розвитку людства в найкращих його представниках.

Взято з Ковжун П. Олександр Архипенко. Мистецтво L’Art, 1935, № 1. С. 2—7.

Схожі матеріали

3

"Культ російського імперіалізму". Уривок із книги про Михайла Демковича-Добрянського

7

Життєпис Євгена Коновальця від Олега Ольжича. Книжка 1941 року

10.jpg

Автом по Галичині. Цикл статей Галактіона Чіпки за 1936 рік. Частина 9.

5

"Війна сколихнула Черемшину взяти перо". Уривок з книги про письменника

10.jpg

Анатоль Курдидик "Їду до Черча!". Стаття з газети "Діло" за 1934 рік

Читанка_СЕО_1.jpg

Репресії набирали обертів. Володимир Шухевич про окупацію Львова росіянами у 1914 році. Частина 3

Рашизм 1200

"Рашизм: Звір з безодні". Уривок з книжки Лариси Якубової

Підлюте

Спогади про похід в Карпати 1931 року

Makhno_group

"По своїм переконанням Махно не був Українцем". Генерал армії УНР про лідера анархістів