"Монах Андрей". "Пейзаж з будинком"

Ностальгійне вітання з Лаврова

Мало хто знає, чим на дозвіллі захоплювався митрополит Андрей Шептицький. Принаймні про практику малярства. Утім маємо декілька його робіт, що виказують руку доброго майстра. Серед них — невеличкий "Пейзаж з будинком". Його виконано олійними фарбами на полотні, наклеєному на картон. Цей твір 1944 року передав до збірки Національного музею у Львові академік Василь Щурат. Із такою назвою роботу зафіксовано в музейному інвентарному описі, а її автором записаний "монах Андрей" (відповідно до підпису праворуч внизу — "Монах Андрей, Ч. В. В."). Зі зрозумілих причин у часи радянської влади не варто було подавати конкретнішої інформації про пам’ятки, дотичні до особи Митрополита. Проте сьогодні можна зробити уточнення до авторства й назви пейзажу. Інформацію про конкретну місцевість і час виконання твору читаємо на звороті. Тут є напис олівцем, що його, вочевидь, зробив Митрополит: "Лаврів. Корчма при гостинці. 1890 р.". Тож пейзаж Андрей Шептицький написав під час перебування у сусідньому з Лавровом Добромильському монастирі.

Монастир святого Онуфрія у Лаврові, заснований у ХІІІ столітті, — один із найдавніших збережених і дотепер чинних монастирів на заході України. Упродовж семи століть він розвивався як потужний духовний та культурний центр. Його архітектура і фрески ХVІ століття мають значну мистецьку цінність. Велика монастирська бібліотека з унікальними фоліантами, яку по-варварськи знищила нова влада, приваблювала багатьох учених. Серед них і Митрополита, який мав особливий пієтет до книжки. Саме в Лаврівському монастирі Андрей Шептицький у 1910-х роках написав чимало богословських праць, зокрема пастирських послань.

Мистецьке обдарування Андрей Шептицький, можна гадати, успадкував від матері Софії Фредро. Відомо, що вона впродовж двох років навчалася у Парижі й виставляла свої твори у французьких салонах поряд з імпресіоністами.

Можемо точніше ідентифікувати цей краєвид. Це дорога в центрі Лаврова, неподалік монастиря. Просто й водночас переконливо тут передано теплий погідний день ранньої осени із прозорим чистим повітрям, яке буває тільки в цю пору. Безхмарна блакить неба над горбистим горизонтом, прижовклі голі поля на пагорбах, золотисті дерева, ще зелені кущі поблизу берега річки з дерев’яним містком. Мотив простий і непримітний, однак приваблює особливою, проникливою поетикою. Ліворуч при дорозі — будівля сільської корчми. На другому плані, углибині, серед дерев ледь видніє хатинка.

Притихлий куточок сільської ідилії, сповнений осіннього настрою, сьогодні навіює нотки ностальгії. Річка давно змінила русло; зникли і корчма, і хатинка. А дерева, які за понад століття густо й пишно розрослися, затулили обрій. Утім ще зовсім недавно в Лаврові жили люди, які застали цей пейзаж таким, як на картинці. І пам’ятали відвідини Андрея Шептицького вже як Князя Церкви у 1926 році. Один із найстаріших жителів Лаврова був тоді малим хлопцем і прислуговував у церкві. Він розповідав, що бачив, як канцлер, одягаючи Митрополита в архиєрейські ризи до Літургії, ставав на стілець, бо ж Митрополит був високого зросту.

Інші живописні твори

Пейзаж із Лаврова чи не найцікавіший з погляду живописного вирішення і водночас найпоетичніший серед декількох відомих творів митрополита Андрея. У Національному музеї у Львові є ще один його твір — "Верховинець" (інша назва — "Бойко"), виконаний 1906 року. Він радше етюдний. Цей етюд Андрей Шептицький подарував отцю Титові Войнаровському, який був довіреною особою Митрополита. А той передав його до Музею Богословської Академії. Звідти 1939 року, разом з усією збіркою, твір потрапив до Національного музею. До Другої світової війни в Національному музеї зберігали ще два твори Шептицького: "Цар лісів" та ікона на полотні "За гріхи світу". Сьогодні ікона належить музеєві Українського католицького університету іменісвятого Климентія Папи в Римі.

Живописні твори Андрея Шептицького є хай невеличким, але цікавим штрихом до характеристики його особистости і внутрішнього світу, масштабність якого з часом постає у все яскравішому світлі.

Розвиток культурно-мистецького та церковного життя на західноукраїнських теренах нерозривний з особою Митрополита. Тому щоразу виникають нагоди згадувати його як мислителя-богослова, мецената, фундатора. Великі починання і задуми Андрея Шептицького активно розвиваються і сьогодні. Цього року відзначає 120-літній ювілей Національний музей у Львові, що має ім’я свого засновника. Нині це найбагатша скарбниця давньоукраїнського мистецтва, яку Андрей Шептицький спершу задумував як Церковний музей. Цю фундацію Митрополит вважав своїм "найкращим дитям", що має розвиватися на славу українського народу й майбутніх поколінь. Довгий період утисків Національного музею, до яких вдавалася атеїстична влада, вже позаду. Після десятиліть запустіння розвиваються і найдавніші василіянські монастирі: Добромильський, де прийняв чернечий сан Роман Шептицький, і Лаврівський. Обидва в роки тоталітарного режиму зазнали чи не найбільшого цілеспрямованого руйнування та наруги.

Тож навіть найменшими нововідкритими чи маловідомими фрагментами історії вшановуймо наших Велетнів Духа, яким сьогодні так багато завдячуємо.