Олекса Новаківський. Путівник життям і найбільш знаковими роботами

13:52, 15 березня 2022

Nova nebo 1960.jpg

Європейська освіта, чудовий естетичний смак, неповторна манера вираження, висока репутація у мистецьких колах. У 1913 році амбітний художник Олекса Новаківський переїздить із Кракова до Львова. Тут митцеві пропонують житло і приміщення для майстерні, опіку йому надає сам митрополит Андрей Шептицький. Новаківський мріє про нові творчі вершини, про кінець злиднів і отримує місію – заопікуватися школою для нової генерації митців. Але невдовзі починається війна, і все опиняється під загрозою…

Новаківський досяг висот і став одним із найбільш цікавих українських художників. Він став чудовим педагогом і таки заснував свою школу після війни. Зі слів мистецтвознавиці Діани Клочко, серед українських художників нині картини Новаківського є найдорожчими. 14 березня виповнилося 150 років з дня народження митця.

Iryna Rizun.jpg

Ірина Різун

завідувачка Художньо-меморіального музею Олекси Новаківського

“В тому царстві жив іще Бог”

Олекса Новаківський міцно асоціюється зі Львовом. Утім народився він не на Галичині, а на східному Поділлі – у селі Слободо-Ободівка на Вінниччині, 14 березня 1872 року. У родині Євдокії Дагдій-Білецької і Харлампія Новаківського було шестеро дітей – окрім Олекси, іще двоє братів, Іван та Андрій, а також троє сестер – Раїса, Текля і Марія.

Батько працював підлісним у графа Фелікса Собанського, згодом –– лісничим у панів Бжозовських у Попелюхах тепер Вінницька область. Саме у маєтках вельмож малий Олекса вперше познайомився із мистецтвом. Їхні будинки були декоровані давніми гравюрами, живописом і стародруками. У цих резиденціях, “наче в опозиції до північної російської школи, плекали західно-європейські малярські традиції, які все живущим і скоршим темпом туди безпосередньо доходили”, описував Володимир Сас-Залозецький український політик з Буковини, громадський діяч, дипломат, мистецтвознавець, меценат у своїй монографії.

Мати художника з внучкою, 1890-ті _ 1.jpg

Мати художника з внучкою, 1890-ті роки. Фанера, олія. Зі збірки Національного музею у Львові ім. Андрея Шептицького

“Портрет батька”. 1892 рік _ 1.jpg

Портрет батька, 1892 рік. Картон, олія. З приватної колекції (в експозиції Художньо-меморіального музею Олекси Новаківського у Львові). На звороті картини два авторські написи: "Перший портрет Батька" та "Портрет батька в часі недуги в Попелюхах 6.ІІ.1892"

Портретам батька і матері митця притаманний ще монохромний колорит, але вже помітна малярська пристрасність молодого художника та тонке відчуття кольору й форми.

Малий Олекса любив змальовувати ікони. Міг цілими днями пересиджувати у церкві, у якій тоді ще збереглися пам'ятки старого бароково-візантійського мистецтва.

Він зростав серед красивої природи, у багатстві народних звичаїв і фольклору. “В тому могутньому царстві лісів жив іще Бог… Відвічний Бог, що кохався в звірях і людях, в сонці і звіздах, в вихрах і громах, в лісах і полях, в водах і тиші ночей… безнастанно творив найцікавішу інтересність форми та безконечні багатства краси в кольорах”, – описував у спогадах приятель Новаківського Іван Голубовський.

В учнях у Матейка, в гостях у Лепкого

Оточення Новаківського бачило талант хлопця. Коли Олексі було шістнадцять років, місцевий інженер-лісівник Генрик Павляс оплатив йому навчання в Одесі. Впродовж чотирьох років Новаківський навчався мистецтву у майстерні художника Пилипа Клименка і разом із ним працював над іконостасом у селі Кубанці. “Окрашування іконостасів не припало до вподоби Новаківському. Він радше йде на море і там малює краєвиди тими фарбами, які Клименко зішкрябував з палітри”, – згадував Сас-Залозецький.

Жоден твір Новаківського того часу не зберігся. Першою відомою нині живописною роботою майстра є “Гарбузи” 1892 року. Він виконав її по поверненні з Одеси.

95887457_3234679373209492_5573587147442618368_n.jpg

Гарбузи, 1892 рік. Дошка, олія. З приватної колекції

"Тут ще нема світла. Кольорит трохи приглушений. Але яка сита зелень, яка свіжа жовтава краска гарбузів! Артиста займає не так об’єктивне віддання дійсности, як інтенсивність кольористики", – Володимир Сас-Залозецький про одну з перших відомих робіт Новаківського.

Невдовзі роботодавці Олексиного батька – родина Бжозовських – дали Новаківському-молодшому стипендію для продовження навчання у Краківській академії образотворчих мистецтв. Там він навчався упродовж 1892-1900 років. Спочатку – під керівництвом Яна Матейка, пізніше – Юліана Фалата.

При Фалаті Краківська рисувальна школа стала академією, одним із найкращих мистецьких вишів у Східній Європі. Туди запрошували митців, які поборювали академічний консерватизм і відстоювали творчі позиції – естетику сецесії, імпресіонізму і символізму. Під час студій в академії і чотирирічного стажування у Леона Вичулковського Новаківський створив сотні імпресіоністичних пейзажів, передаючи враження миттєвих відчуттів і переживань за допомогою ескізних мазків і ефектів мінливого світла. Новаківський почав наповнювати краєвиди глибоким змістом і алегоричним підтекстом.

На становлення художника вплинуло не лише навчання, а й культурно-мистецьке середовище Кракова. Він відвідував музеї і храми, проймався європейським мистецтвом.

У Кракові Новаківський cпілкувався із представниками української творчої інтелігенції, що гуртувалася навколо письменника Богдана Лепкого, викладача української мови і літератури в Ягеллонському університеті. Помешкання Лепкого було центром дискусій про проблеми національної політики та мистецтва. Туди приходили Василь Стефаник, Осип Курилас, Модест Сосенко, Іван Труш, В'ячеслав Липинський.

Митець і кохана-модель

Року 1904 Новаківський переїхав у село Могила у передмісті Кракова. Там винайняв кімнату у Розалії Пальмовської, вдови, яка мешкала із шістнадцятилітньою донькою – Анною-Марією. Юна дівчина цікавилася працею Олекси – годинами спостерігала за його роботою. Коли пані Пальмовська померла, художник почав опікувався сиротою. Поступово їхнє спілкування переросло у ніжне кохання. “Моя ти єдина сонячна любове”, – звертався Новаківський до Анни-Марії.

Пара побралася у серпні 1914 року, після переїзду до Львова. Вінчав їх сам митрополит Андрей Шептицький. У подружжя Новаківських народилося двоє синів – Ярослав і Ждан-Олекса.

Анна-Марія була улюбленою моделлю для портретів і символіко-алегоричних картин художника. Саме вона позувала йому для полотна “Пробудження”. Художник працював над задумом багато років (у 1910–1920-х), і залишив низку олійних варіантів та підготовчих графічних ескізів.

Пробудження, початок 1910-х.jpg

Пробудження на тлі образів, початок 1910-х років. Полотно, олія. Зі збірки Національного музею у Львові

Пробудження, початок 1910-х _ 2.jpg

Пробудження на тлі розп’яття, 1914 рік. Фанера, олія. З приватної колекції (в експозиції Музею Новаківського)

На композиції митець зображав оголену жіночу постать, яка прокидається зі сну і потягується. Позаду неї – певне символічне тло: ікони, вівтар чи розп’яття. У циклі “Пробудження” центральна постать поступово трансформується із зображення маленької дівчинки до підлітка і згодом до молодої жінки, яка набуває і фізичної, і духовної зрілості. Ця тема символізує національне відродження України.

Дружина була моделлю для картини “Коляда”. Ця робота теж алегорична, хоча сюжет, на перший погляд, є простим. Митець зобразив у народних строях трьох жінок, які колядують у кімнаті на тлі вікна, за котрим видно зимовий краєвид. Новаківський наповнив полотно полісемантичним звучанням – жіночі постаті з однаковими обличчями композиційно утворюють піраміду. Ця картина із зображенням різдвяного обрядового дійства перегукується з іконою Старозавітної Трійці.

Коляда, 1907-1910.jpg

Коляда, 1907–1910 роки. Полотно, олія. Зі збірки Національного музею у Львові

Ще одна яскрава символіко-алегорична робота із зображенням Анни-Марії – полотно "Втрачені надії. Визволення", над яким митець працював п'ять років. Новаківський зобразив себе і наречену в момент розпачу – над домовиною дитини. Він звернувся до уявної ситуації, у котрій найповніше розкриваються і трагізм, і велич людського призначення (у самого подружжя діти не вмирали).

Зламана горем Анна-Марія творить смислову антитезу вольовій постаті художника. Вона зображена у барвистому народному строї, характерному для краківського регіону. Натомість партнер постає на картині з рішучим жестом стиснутої руки. Його погляд сповнений болем та волею до життя і спрямований до глядача. Над постатями чоловіка і жінки зображені лики Богородиці й Ісуса Христа, котрі нагадують про жертву Спасителя заради майбутнього людства.

Втрачені надії або Визволення , 1903-1908 роки.jpg

Втрачені надії. Визволення, 1903–1908 роки. Дошка, олія. З приватної колекції (в експозиції Музею Новаківського)

Зрозуміти себе – через автопортрети

Олекса Новаківський часто малював себе. Художник створив понад півтора десятка олійних автопортретів і понад сотню начерків пером, олівцем і вуглем. Новаківський самостверджувався, фіксував свій образ і психологічний стан у той чи інший період життя, висловлював почуття і емоції, декларував життєву позицію і переконання.

Від першого академічного автопортрету (1898) його образ трансформувався в експресивне, містифіковане зображення митця із символічним букетом квітів (1933). Ці “преображення” художник відтворює через зміну колориту від монохромного – до яскравого і контрастного; від реалістичної пластики форм – до ілюзійного зображення; від чітких ліній – до хвилястих імпульсивних мазків. Прикметно, що на більшості автопортретів митець дивиться на світ через плече. Він наче докоряє байдужому до мистецтва суспільству, що не цінує митця і прирікає його на заняття, не достойне високого покликання.

Автопортрет, 1898 рік _ 1.jpg

Автопортрет, 1898 рік. Полотно, олія. Зі збірки Національного музею у Львові (в експозиції Музею Новаківського)

Автопортрет із букетом квітів, 1933 рік _ 1.jpg

Автопортрет із букетом квітів, 1933 рік. Фанера, олія. З приватної колекції (в експозиції Музею Новаківського)

 

Автопортрет із пензлем, 1911 р _ 1.jpg

Автопортрет із пензлем, 1911 рік. Картон, олія. Зі збірки Національного музею у Львові

Автопортрет із музою, початок 1900-х.jpg

Автопортрет із музою, початок 1900-х років. Полотно, олія. З приватної колекції

Новаківський потерпав через матеріальні нестатки і наполегливо, до виснаження, працював. Часто хворів.

“Працював в голоді і нужді, котрих оповіданнєм не можу нудити, через літ двадцять не для кар'єри артистичної, бо ніхто би сего не перейшов для неї, але просто для того, що без штуки не можу жити, і що вона мені так само потрібна, як сі пісні бараболі, якими я успішно мій запал артистичний при життю піддержував”, – писав Новаківський у листі до митрополита Андрея.

Часом робота йде як слід, і легко доходжу до розв'язки різних труднощів... Тоді почуваю себе і багатшим, і щасливішим за усіх королів... А от не минає і один день... огляну критично дещо з уже випрацюваного, а то і без того приходять якісь несподівані труднощі, яких – здається – ніяк не розв'яжеш, і наскакує на мене страшна думка, що в мене таки немає таланту!”, – переказував слова художника Іван Голубовський.

Голубовський був великим другом Новаківського. Художник познайомився з ним у Кракові через сім’ю свого лікаря Йосипа Гогульського. Щоб віддячити докторові, художник малював портрети його дружини Леонтини та членів родини. Голубовський був братом Леонтини. Навчався тоді на юридичному факультеті Ягеллонського університету.

Портрет Романа Гогульського Хлопчик з фіалками, 1909.jpg

Портрет Романа Гогульського “Хлопчик з фіалками”, 1909 рік. З приватної колекції (в експозиції Музею Новаківського)

Після Першої світової війни Голубовський переїхав до Львова і відкрив власну адвокатську контору. Він надавав юридичні послуги і Новаківському, і його мистецькій школі. Часто виручав друга із фінансових труднощів, купуючи його картини або продаючи їх. Приятелі багато дискутували – ці історії Голубовський виклав у творі “Розмахом могутніх крил”. Після смерті митця товариш заопікувався похороном художника і взявся залагоджувати справи, пов'язані з його спадщиною. Він зібрав велику колекцію картин Новаківського.

Знайомство з владикою

Року 1909 Іван Голубовський запросив Новаківського на гостини. Олекса декілька місяців провів у його родинному маєтку в селі Брошнів нині Івано-Франківська область на Бойківщині. Там молодий художник познайомився із митрополитом Андреєм Шептицьким, який перебував неподалік у літній резиденції галицьких митрополитів “Кедрова палата” в урочищі Підлюте.

Зимовий пейзаж, 1900-ті.jpg

Зимовий пейзаж. Брошнів, 1909 рік. Зі збірки Національного музею у Львові. Дар професора Миколи і Магдалини Мушинок (Пряшів, Словаччина)

Митрополит Шептицький відіграв особливу роль і у творчому шляху, і в особистому житті Новаківського. Невдовзі після знайомства владика почав виплачувати йому щомісячну пенсію в розмірі 40 корон, що відповідало половині місячної зарплати вчителя.

Року 1911 Новаківський представив 100 малярських полотен на виставці Товариства приятелів красних мистецтв у Кракові. Цю експозицію відвідав сам Шептицький. Владика запросив маляра до Львова, пообіцявши всіляку підтримку. “Дорогий пане! Запрошую Вас до Львова! Робітня в домі Стики вільна – приїдьте, поговоримо і будемо обдумувати способи і дороги разом”, – писав у листі митрополит.

“Коли тепер зможу захопити в своїй творчості ширший горизонт, оживотворити приборкану ідею, посадити на царині мистецтва свою квіточку – се буде для Вашої Ексцелєнциї моя скромна вдяка. Працюючи для штуки, відвдячуюсь єї Великому Покровителеви”, – дякував Новаківський.

Перед переїздом до Львова, восени 1913-го, Новаківський проходив тривале лікування у краківському шпиталі Святого Лазаря. Та навіть у стінах лікарні художник продовжував творити – створив 143 рисунки! Котрі згодом передав Шептицькому.

Тоді ж Новаківський намалював живописний імпресіоністичний етюд “У шпиталі св. Лазаря” із символічною авторською назвою “Неспокій”. Він зобразив велику, заповнену світлом лікарняну палату, використовуючи білу, рожеву і блакитну барви різної градації.

В шпиталі Св. Лазаря, 1913.jpg

У шпиталі св. Лазаря. Неспокій, 1913 рік. Фанера, олія. З приватної збірки (в експозиції Музею Новаківського)

У Львові Новаківський мешкав навпроти собору Юра, у колишній віллі Яна Стики. Цю будівлю придбав митрополит Андрей 1907 року і подарував Національному музеєві. Художник працював у майстерні на другому поверсі. Сім’я оселилася у п’яти кімнатах, розміщених поруч. Художник зобов’язався дарувати до фондів музею свої твори як оплату за майстерню і помешкання. 

Новаківський часто відвідував Андрея Шептицького в Митрополичих палатах сам, а також разом із сім’єю – дружиною Анною-Марією і синами Ярославом та Жданом-Олексою.

Новаківський створив близько двох десятків малярських портретів і понад 200 рисункових начерків зі зображенням митрополита. Він не тільки показав духовну велич владики, а й зобразив найяскравіші та найхарактерніші риси українського культурного, історичного й духовного середовища. “Митрополит у чернечих ризах”, “Мойсей”, “Тяжкий сон”, “У митрополичім кріслі”, “Князь Церкви”. Багато робіт із зображенням Шептицького було знищено радянською владою під час так званої “інвентаризації фондів”.

Митрополит став офіційним опікуном синів Новаківського після смерті батьків. Обидва отримали хорошу освіту; Ярослав став архітектором, а Ждан-Олекса – лікарем.

Тяжкий сон.jpg

Тяжкий сон [Переживання світової війни], 1920 рік. Картон, олія. З приватної колекції

Мойсей, портрет митрополита 1915-1919.jpg

Мойсей, 1915–1919 роки. Картон, олія. Зі збірки Музею митрополита Андрея Шептицького (Львів)

Митрополит у чернечих ризах, 1930-31 роки _ 1.jpg

Митрополит у чернечих ризах [Владика ІІ], 1930–1931 роки. Фанера, олія. З приватної колекції

Плани на Львів

Переїзд Новаківського до Львова наприкінці 1913 року припав на буремні події – спалах національно-визвольних змагань по обидва боки тодішнього австрійсько-російського кордону. Олекса звернувся до історичної тематики і взявся за серію зображень князів Русі. Образи набули патріотичного звучання і пробуджували бойовий дух.

Поштовхом до створення стала пропозиція керівника Пресової квартири УСС, письменника Осипа Назарука, проілюструвати його повість “Князь Ярослав Осмомисл”. Також до Новаківського звернулось київське видавниче товариство “Вернигора” і запропонувало виконати портрети для підручників з історії України.

Новаківський створив монументальні рисункові портрети князів: “Ярослав Мудрий” (1917), “Святослав Завойовник” (1918), “Ярослав Осмомисл – воїн” (1919). 

Ярослав Осмомисл, 1919 рік.jpg

Ярослав Осмомисл – воїн, 1919 рік. Полотно, вугіль. З приватної колекції

Олекса Новаківський малює лицаря із потужною енергетикою і залізною силою волі. Фронтальна постать князя у лицарських обладунках із аскетичним обличчям закомпонована у шестикутник, який нагадує саркофаг. Чіткість, паралельність ліній гармонійно поєднуються із темними плямами різної градації. Голова ніби вписана у церковну баню, а ноги оперезані вінком-короною з трилисниками. Це полотно наповнене різноманітними символічними знаками, зокрема князь у лівій руці тримає тризуб – символ України.

Після війни Новаківський відкрив у Львові Мистецьку школу. Вона діяла із 1923 по 1935 роки. Її натхненником і меценатом був Андрей Шептицький.

Ця перша у Східній Галичині українська художня школа вирізнялась чіткою національно-культурною орієнтацією й стала активним осередком мистецького життя. У ній працював сильний, добре підібраний склад педагогів. Майбутніх художників навчали Осип Курилас, Степан Балей, Іван Раковський, Євген Нагірний, Володимир Пещанський, Володимир Залозецький, Іларіон Свєнціцький. Двічі на місяць лекції читав сам Шептицький.

Для вступу треба було пройти екзамен по рисунку – кілька днів рисувати гіпсову Венеру і виказати свій хист і поступово входити в атмосферу хатнього життя професора. Тоді ішла друга – спільна робітня. Кожного дня перейти всі кімнати, бачити нужду Великого Вчителя і брак найконечніших засобів до життя, вислухати частенько нарікань на “прокляте” суспільство і на колоди, які кидали йому під ноги таки свої люди, – це була теж “школа”, – згадував слухач школи Григорій Смольський.

Щорічно, у часі літніх вакацій, учні виїздили на пленери до Космача. Гуцульщина, її міфологія, народні характери, багата обрядовість і мальовничий побут карпатського краю міцно ввійшли і у творчість Олекси Новаківського і його вихованців.

“Ми жили у винаймленій гуцульські хаті, спали на лавах, на світанку зривалися на мандрівки по горах, завжди з касетами, з фарбами й картонами та завзято малювали гарні мотиви. Вернувшись, розставляли свої етюди під стіною хати і Новаківський давав нам свої зауваження”, – згадував учень школи Святослав Гординський.

Гора Грегіт, 1930-ті.jpg

Гора Грегіт, 1931 рік. Фанера, олія. Зі збірки Національного музею у Львові

На горі свого таланту

Особливе місце у творчості Новаківського займав образ Святоюрської гори. Чудовий краєвид на пагорб відкривався просто із майстерні художника. Собор Юра як осередок українства, як місце, де була резиденція духовного провідника Андрея, митець зобразив на сотні своїх пейзажів. 

“І є річчю характеристичною, що між сотнею тих творів про один і той сам предмет – нема двох, щоб були до себе стисло подібні. До кожного з тих творів підложено іншу музику в формі, в красці, в світлі й виразі – тож зрозуміло, чому учні з любов’ю величали митця «святоюрським магом»”, – згадував Іван Голубовський.

 На картині “Юр при заході сонця” (1923) одне з головних вражень справляє не архітектура, а саме краєвид і барва. Вигнуті дерева із фантастичними кронами немовби тягнуться до собору. А небо промальоване мазками, які палахкотять, наче контрастні блакитні і рожеві язики полум’я.

Юр при заході сонця, 1923 рік _ 1.jpg

Святий Юр при заході сонця, 1923 рік. Картон, олія. Зі збірки Національного музею у Львові

Юр. Поема світової війни, 1916-1922 роки _ 1.jpg

Юр. Поема світової війни, 1916-1922 роки. Полотно на фанері, олія. З приватної колекції

“В страшній боротьбі космічних елементів змагаються розхвильовані силуети форм. З цього моря розлитих, супротивних хвиль виринає наче в якійсь казці Юр. Він є одиноким захистом серед хаосу розбурханої стихії. На південнім сході знімається над овидом ярке сяйво і поблимує у фантастичних, схвильованих масах хмар. А в хаотичній боротьбі виринають сям і там предивні постаті, демони темноти, герої в проблисках сяйва, борці за світло, мадонни, святі, злі й добрі генії народу і складаються на одну візію минувшини і теперішности”, – відгукувався Володимир Залозецький-Сас.

Вінцем творчості Новаківського мав стати його останній твір – ікона “Мати Милосердя” (“Святоюрська Мадонна”). Майстер виконував її для центральної вівтарної стіни Архикатедрального собору святого Юра. Проте не завершив.

Цей образ – своєрідний підсумок творчої роботи митця над тематикою Богородиці. Працюючи над іконою, Новаківський створив близько двадцяти олійних ескізів і майже сотню рисунків пером, олівцем та вуглем. Творчий задум еволюціонував від типового для східнохристиянської традиції трактування Богородиці – до авторського, цілком самобутнього, на ґрунті поєднання давньоукраїнських і західноєвропейських традицій.

Мати Милосердя.jpg

Мати Милосердя. Святоюрська Мадонна, 1935 рік. Полотно на дошці, італійський олівець. Зі збірки Національного музею у Львові

У некролозі на смерть Новаківського у газеті “Мета” йшлося: “Нині мусимо зі смутком у очах сказати: образ Богородиці Милосердя кисти Олекси Новаківського ніколи не украсить нутра Святоюрського храму. Провидіння так зарядило, що цей образ став останнім, недовершеним мистецьким завданням Олекси Новаківського... Мистець помер. Але могутня його творчість довгі віки житиме в пам’яті Українців”.

Олекса Новаківський відійшов у засвіти вночі проти 29 серпня 1935 року. Перед цим він відпочивав у Карпатах, у селі Дора. Стан його здоров’я погіршився, його прооперували.

В останні дні біля Новаківського сидів Іван Голубовський. Він втішав, що невдовзі має бути повторна операція, котра обов’язково стане успішною. Голубовський переказував, що перед смертю Новаківському приснився сон: “Була у мене вночі… дружина. То вже кінець, Іване! Нині вночі впізнав я свій заблуд. Я вже не утримаю рукою пензля… Я до неї кричу: не хочу вмирати. А вона на це: це ж не смерть. Немає смерти! Ніщо не вмирає…”.

Немає смерти. Ніщо не вмирає!

241275017_4701355623208519_1616695859100613370_n.jpg

Олекса Новаківський (1872 – 1935)

Схожі матеріали

600.jpg

Митець затьмареного розуму. Никифор Дровняк

600.jpg

Козак українського гумору

prymachenko_800-500.jpg

Марія Примаченко. Залізна леді з Болотні

vesniani_klopoty.jpg

Віктор Зарецький — український Клімт

600.jpg

Останні дні Георгія Нарбута

trush 2 1200 900.jpg

“Острий полєміст, інтелігенція глибока”: Іван Труш і його шедеври

600х400.jpg

Драма розкошів і швидкоплинності Катерини Білокур

Мурашко_за роботою.jpg

Смерть Мурашка. Хто і за що вбив українського художника?

600.jpg

Безпредметне мистецтво Пархомівки