Путівник Грушевського

"Світ, осяяний полудневим сонцем"

— Я в вагоні — і тихе почуття заспокоєння обхоплює мене, коли переступаю поріг своєї переділки й сідаю на її канапці. Ах життя, суворий і вибагливий педагоге! Скільки треба поламати чоловіка, як вивернути йому життя, щоб з сеї гуркітливої клітки, що під дзвін дзвінків, під гук свистків, дзвонячи тисячами шруб, віконниць, дверцят і всього іншого, летить, трясучись й підскакуючи на кождім кроці, — зробити захист спокою і відпочинку!.. Передо мною сим разом не короткий переїзд, а довгий спочинок, так давно вимріяний, вичеканий під час сих безконечно довгих, безконечно тяжких останніх літ, — такими словами описував початок своїх італійських вояжів Михайло Грушевський.

Професор із Львівського університету був залюблений в Італію. Вперше побував на Апеннінах 1904-го разом з Іваном Франком. Мав тоді 37 років. Йому там так сподобалося, що вже за кілька місяців повіз до Венеції і родину. Року 1908 Грушевські мандрували Італією півтора місяця. А 1911-го історик запросив у подорож Василя Кричевського.

Відпочинок наче солодке неробство був розкішшю для наших великих. Як людина нестримної інтелектуальної праці Грушевський не міг віддатися знаменитому dolce far nienteсолодкому байдикуванню. Це — таки прерогатива забезпечених і сталих держав. Швидкий аналітичний розум вигадував, як із подорожі можна викрутити корисну працю. Тому закордонні вакації супроводжувалися певним робочим навантаженням.

Свої спостереження і знання Михайло Грушевський передав у серії дорожніх репортажів. Упродовж 1908—1909 років вони вийшли в "Літературно-науковому вістнику" публікаціями. У 1911 році історик вирішив доповнити свої тревелоги мистецтвознавчими розвідками і створив оновлений рукопис для серії "По світу". Грушевський мав амбітну мету — створити український путівник від Львова через Відень і до знакових міст Італії.

Допомогти йому в цьому мав Василь Кричевський, фундатор українського архітектурного модерну й тонкий графік. Художник оформив видання Грушевського "Ілюстрована історія України", що побачило світ якраз у рік спільної подорожі до Італії, 1911-го. Також Кричевський мав бути консультантом й ілюстратором.

Грушевський хотів, щоби його праця вирвала читача "з суворої, гнітючої обстанови тих тяжких настирливих, гнітючих вражінь, що намучили його душу, поранили змисли". Адже Італія — це "світ, осяяний полудневим сонцем і невмирущим світлом культурної традиції".

Анотація від майбутнього голови Центральної Ради звучить немовби з актуального путівника. Так що забудьмо про ґуґл. Подорожуймо Італією за Грушевським.

Присмачено к’янті

Подорож назустріч сонцю почалася із львівського двірця. Михайло Сергійович прискіпливо досліджував випадкових компаньйонів у дорозі. Він не міг задовольнитися зміною пейзажів за вікном. Його конче цікавило, хто є навколо, і чим ці люди живуть.

Озирнувшись, Грушевський зазначив: серед пасажирів не було земляків. "Нова публіка навколо мене. Всяка, розуміється, тільки української не видко. Як і деінде — їдь по українській землі скільки хочеш, побачиш кого хоч — тільки українця не видати", — написав він згодом у тревелозі. Очевидно, ці гіркі спостереження і спонукали професора описати свої мандри — щоб розширити горизонти співвітчизників.

Навіть у путівнику історик висловив дуже скептичне ставлення до імперії. Він не знайшов доброго слова для Австро-Угорщини. Навпаки — критикував за пихате ставлення до східних теренів, Галичини, і викачування з неї ресурсів.

Проте варто йому було перетнути німецько-італійський кордон, як настрій кардинально змінився. На залізничній станції Понтебба Грушевський поміняв гроші на ліри та сольді й зробив закупи. Дріб’язок віддав жебракам.

Грушевський констатував традиційне для Італії спізнення — потяг відбився від графіка. Він зауважив зальну відмінність порівняно з німецьким світом: "Безперечно, менше солідності, порядку, дисципліни; більше нехлюйства, бруду, бідності і халатності".

Утім це не затьмаримо солодких очікувань від подорожі. Життя присмачували куплені на станції солодкі помаранчі та кругленька оплетена тростиною "фіаска" — тобто фляшка — з терпким темно-червоним к’янті.

Італійський поїзд мчав до венеційської низовини. За вікном — віадуки, засніжені скелі, стрімкі потоки та стрункі стели кампанілі, характерних для Італії дзвіниць доби Середньовіччя та Ренесансу.

"Ніколи не досить, ніколи не досхочу"

Венеція захопила Михайла Грушевського з першого погляду. "Здається, в’їздиш в якийсь інакший світ, де спить горе й нужда, а живе щастя й краса", — описував він цю зустріч теплої весняної ночі.

Гондола несла подорожніх вузенькими темними вуличками. "Де-не-де серед пітьми виріжеться ясне вікно, з жіночою головою в типовій венеціанській шевелюрі, зі спущеними на чоло і виски хвилями ясно-каштанового волосся. Стрінуться відчинені двері винарні й веселий спів вилетить відти. І знов темні, вогкі, безконечно високі стіни мов мертвого города. І раптом з сих темних катакомб гондола легким ударом весла вилітає на широкий простір Canal Grande, повного світла, життя і руху", — зафіксував Грушевський. Зупинився він у Hotel de Milano на вуличці, що виходить на Ґранд-канал.

Захоплення Грушевського Венецією було настільки великим, що за кілька місяців він повернувся сюди з дружиною Марією та чотирирічною донькою Катериною. Катруся гідно витримала подорож. Напевне вона разом із татом годувала голубів на площі Сан Марко. Грушевський захоплено описував цей процес у нотатках. І хоча відтоді минуло понад сто років — голуби на центральній венеційській площі так само довірливо злітаються до туристів.

"З враженнями від Венеції ніщо не може рівнятися, вона зістається єдиною, недосяжною, незабутньою, котрої ніколи не бачиш досить, ніколи не натішишся донесхочу", — підсумував Грушевський.

"Втішніше від наших почорнілих хаток"

Відтак Грушевський вирушив до Тоскани. Його порада — околицями Флоренції треба мандрувати навесні. Тоді буйно зеленіють виноградні лози, пінії й кипариси не втомлюють ока запорошеним листом, а оливи не мають ще безнадійно сірого кольору. Багатство тосканських долин вражає мандрівника — аж напрошується порівняння з домом.

"Великі кількаповерхові тосканські двори, щось середнє між замками і віллами, розкидані відокремлено серед нив і городів, скільки сягне око, незвичайно оживляють сей краєвид, нагадують про сильне, інтенсивне людське життя серед сеї багатої природи. Ах, наскільки втішніше, імпозантніше виглядає се все від низьких почорнілих хаток з розкиданими солом’яними верхами, що вкривано весняний краєвид наших українських, особливо західних, галицьких околиць". 

Для Грушевського Флоренція — "вся така маленька, ціла в одній жмені". Та перш ніж оббігати всі пам’ятки, визнав необхідність добре відпочити в готелі. Вранці після швидкого сніданку він стрімко рухався у напрямку центральної площі Дуомо та найвідоміших туристичних об’єктів. Вежа Джотто, катедра Santa Maria del Fiore, менші й більші церкви, місце спалення Савонароли. Щоби насолодитися архітектурною гармонією міста, Грушевський радив сісти у трамвай і піднятися високо на пагорби сусіднього міста Фієзоле. Звідти відкривається неймовірний краєвид. 

Якщо всі дороги ведуть до Рима, то в путівнику історика обов’язково мусила бути згадка про стару Via Appia. Найважливіша з давньоримських доріг настільки вразила родину Грушевських, що вони відвідували її двічі, навіть попри незручну логістику. Щоб добратися до неї, доводилося або довго йти пішки, або наймати дорогий фіакр. "Ті, що живуть в Римі завсіди і мають власних коней, повинні б щодня їздити на Via Appia", — наголошувала Марія Грушевська.

Римська подорож Грушевського припала на "руський Великдень". Михайло Сергійович відвідав український храм — церковцю Сергія і Вакха на Piazza della Madonna dei Monti, 3. Там він провів кілька годин, приязно спілкуючись із земляками.

Дістався історик і до інших визначних пам’яток Італії — Помпей, Везувію, Неаполя.

Не все "три зірки"

Для Василя Кричевського подорож до Італії була можливістю вперше на власні очі побачити відомі архітектурні споруди ітвори видатних художників. На час мандрівки йому було 38 років. Він уже був визнаним архітектором і художником.

Подорожував Василь Кричевський разом із подружжям Грушевських. Восени 1911 року йому пощастило відвідати грандіозну Міжнародну мистецьку виставку в РиміEsposizione Internazionale d’Arte. Експозиція була присвячена 50-літтю об’єднання Італії і представляла мистецьку історію від античности до сучасних їм часів. Кричевському пощастило побачити все в одному місці й в один час.

Шлях мандрівників пролягав до Флоренції, Болоньї, Равени, Верони і Венеції. Художник у цій подорожі був консультантом і в дечому навіть гідом, коли справа стосувалася оцінювання мистецьких творів.

Грушевський орієнтувався на путівники Бедекера. На ті часи його роботу вважали еталоном такої продукції. А Кричевського не дуже захоплювали об’єкти, які автор відзначив високим знаком у "три зірочки". "Не всі ті образи з трьома зірками Бедекера заслуговували такої уваги. Здебільшого зірки стояли коло тих образів, як, скажемо, Рафаель, або Мікель Анджельо й тому подібні. Але якраз нам чомусь більше подобалися інші малярі, головним чином прерафаеліти", — згадував згодом шваґрочоловік сестри або брат дружини  Кричевського, мистецтвознавець Вадим Щербаківський. Із ним Кричевський ділився естетичними враженнями від тієї поїздки.

Із тієї подорожі Кричевський привіз низку замальовок. Художник ще встиг виставити свої італійські роботи на Першій українській артистичній виставці 1912 року — "Мавзолей Галли Плацідії в Равенні", "Венеція", "Торчелло", "Верона", "Флоренція". Втім оцінити ті малюнки ми уже не можемо: найімовірніше, ці роботи Кричевського разом з іншими працями та грандіозною колекцією мистецьких старожитностей згоріли в його майстерні-музеї. Вона була розташована в київському будинку Грушевського на Паньківській, 9. Будівлю прицільно розстріляли більшовики взимку 1918 року.

"Навіщо панові посуд?"

Через рік після італійського вояжу Кричевський знову вирушив до Західної Європи. Він поділив подорож на дві частини — оздоровчу й освітню.

Спочатку зупинився у модному Cанаторії доктора ЛяманаLahmann-Sanatorium під Дрезденом. Його клієнтами були Райнер Марія Рільке, Франц Кафка, Томас Манн. Відвідувачам пропонували водні процедури, повітряні ванни, фізичні вправи.

Щоби поїхати туди, Кричевський продав кількадесят картин. Їх купили Олександр Грушевський та Ганна Грушевська-Шамрай, брат і сестра історика.

Згодом у Німеччині до художника приєдналася його майбутня дружина Євгенія Павловська. "Учора повернувся з МонахіїМюнхен. Сьогодні їду на Берлін, а звідти додому. Обгортку зараз же почну і вишлю до Львова. Був у Нюрнберзі, де є дуже гарний музей: саме місто цікаве", — писав Кричевський Грушевському під час подорожі. Як бачимо, навіть поміж відвідинами музеїв та культурних пам’яток знаходив час на роботу.

Із Німеччини Василь Кричевський привіз додому колекцію етюдів та рисунків німецьких міст і пам’яток архітектури. Ще — світлини, зняті на фотоапарат, придбаний у мандрівці. Окрім того — збірку нових мистецьких видань й окремі екземпляри скла та кераміки. "Навіщо панові розрізнений посуд замість повноцінного сервізу?" — дивувалися митники на кордоні. Такими були забаганки колекціонера!

Кричевський був знаним колекціонером. Пізніше Микола Бажан описував у спогадах, як він водив його на київському Подолі "в квартири колекціонерів, де всіма нотами гами бриніли кришталеві келихи, полискувало димчасте гутне скло, сяяв синій, жовтогарячий, темно-зелений, білий фаянс межигірських тарелів і ваз".

Партнерство Грушевського з Кричевським сприяло розвиткові новітнього українського мистецтва. Художник оформив низку видань історика — "Ілюстровану історію України", "Нашу політику", "Про українську мову і українську школу". Також він допоміг переоблаштувати в стилі українського модерну будинок Грушевських на Паньківській.

Було домовлено, що Кричевський ілюструватиме й "По світу". Проте тревелог Грушевського у формі окремої праці так і не реалізовано.

У дружбі двох великих були й курйози. Вадим Щербаківський згадував: «Василь Кричевський був дуже скромним і завжди недооцінював свої роботи. За обгортку "Ілюстрованої історії України" він виставив ціну у 15 рублів. Грушевський, подумавши, сказав: "Пане товаришу, може це задорого, хай буде 12"».