Конфлікт кольорів. Чому український прапор синьо-жовтий?

08:00, 23 серпня 2021

1920.jpg

В Україні впродовж останніх десятиліть не бракувало спекуляцій навколо різних питань – мовних, конфесійних, меморіальних. Чи не єдиним об’єднавчим чинником були національні символи. Особливих суперечок вони не викликали. Спроби окремих маргіналів робити нападки на герб чи гімн не мали особливого резонансу. Втім останнім часом цю тему підхопили російські політтехнологи. Ширяться намагання дискредитувати український прапор та пропозиції його "перевернути". Активними носіями цих "ідей" стали не тільки професійні провокатори та українофоби, але й наївні та не надто компетентні люди, які повелися на їхні псевдоаргументи

500.jpg

Андрій Гречило

доктор історичних наук, фахівець у галузі спеціальних історичних дисциплін, зокрема геральдики

Трохи передісторії

Формування національних кольорів і затвердження національних чи державних прапорів для більшости сучасних країн почалося тільки-но у ХІХ–ХХ століттях. Поява таких символів зазвичай тісно пов’язана з національно-визвольними рухами. Немає єдиних правил, за якими формують національні прапори. Вибір – індивідуальний у кожному окремому випадку. Іноді – з апеляцією до історичної традиції давніх форм державности. Іноді за основу беруть традиції активнішого регіону, у якому розпочався процес національного відродження. Іноді на це впливають деякі культурні, політичні, релігійні чи природні особливості.

Утвердження синьо-жовтого сполучення як українських барв однозначно можемо датувати 1848 роком, моментом національного відродження на Галичині та Буковині. Поступово це поняття поширилося на закарпатські землі, а з початком масової еміграції українців за океан – і на поселення в Америці. На землях, що входили до складу Російської імперії, українофільський рух сприймали як ворожий і його переслідували. Кольори почали утверджуватися тут лише після революції 1905 року.

Подальші дискусії на цю тему в 1911–1912 роках довели історичну традицію синьої та жовтої барв не лише на Галичині, але й на Наддніпрянщині. Публікації на цю тему припинили будь-які суперечки про те, які кольори для українців вважати національними. Хоча в них не було спроб встановити порядок барв – яка з них верхня, а яка нижня. Тому використовували обидва варіанти. Нічого дивного в цьому немає. Наприклад, поляки тоді також використовували і біло-червоні, і червоно-білі прапори. Лише затвердження 1919-го першого варіанта на державному рівні остаточно вирішило це питання.

natsion-fond.jpg

Агітаційна картка до Дня Національного фонду, Київ, весна 1917 року

Усі ілюстрації надав автор

Блакитне небо і золота пшениця

У лютому 1917 року в Росії було повалено самодержавство. 25 березня (за новим стилем) у Петрограді відбулася 20-тисячна маніфестація українських солдатів і студентів під синьо-жовтими та червоними прапорами. 1 квітня того ж року понад 100 тисяч киян вийшли на вулиці міста. Очевидці стверджували, що на цьому заході “прапорів було більше, ніж 320 самих національних та понад 10 червоних, робітничих, з українськими написами про міжнародну солідарність робітничої кляси”.

Михайло Грушевський у своїх споминах про той день тричі називає ті прапори “синьо-жовтими”. Але там само подає і анекдот про двірника, який побачив маніфестантів із “жовто-блакитними” прапорами. У статті Сергія Єфремова стяги вже “блакитно-жовті”. Газета “Нова Рада” називає їх “синьо-жовтими”. А Дмитро Дорошенко пише про ту саму подію: “Гордо маяли в повітрі жовто-блакитні прапори. Колір – символ нашого блакитного неба і золотої пшениці на полях”. Навряд чи він наводив би таке пояснення кольорів, якщо жовтий був згори.

Протягом наступних тижнів відбувалися масові акції українців у багатьох містах зруйнованої імперії. Обов’язковим їхнім атрибутом були прапори – з поєднанням синього чи блакитного і жовтого кольорів, червоні – як міжнародні символи революційного руху, малинові – як данина козацькій традиції. На відкритті І Українського військового з’їзду 18 травня 1917 року на сцені за президією розгорнули синьо-жовтий прапор із написом “Хай живе національно-територіальна автономія. Депутація з Петрограду”.

11.jpg

Поштівка до 100-річчя з дня народження Тараса Шевченка, Вінніпег, 1914 рік

Перша плутанина

За юридичними та вексилологічними нормами кольори прапорів, які мають горизонтальні смуги, називають від верхньої до нижньої. Однак автори того часу називали український прапор довільно. На Центральній Україні поширилось словосполучення “жовто-блакитний”. Але навряд чи йшлося саме про порядок кольорів. Зрештою, у київській газеті “Народна Воля” російський прапор вказано як “синьо-червоно-білий”.

На жодні дискусії щодо порядку кольорів у тогочасних публікаціях не натрапляємо. Вийшла тільки невеличка замітка мистецтвознавця Василя Щавинського, у якій він просив використовувати темніші відтінки – синьо-жовті. До Дня Національного фонду у травні 1917 року випущено блакитно-жовті агітаційні картки. На петроградських поштівках авторства Литвиненка прапори також блакитно-жовті. У брошурі “Катехізис українця”, надрукованій у видавництві “Вернигора” 100-тисячним накладом, національні барви вказані як “синьо-жовті”. У тому самому видавництві вийшла поштівка Богуша Шіппіха “Згинуть наші воріженьки” – і там прапор уже жовто-блакитний. А на плакаті “1917” – знову синьо-жовтий. Подібний різнобій траплявся і з прапорами військових підрозділів того часу.

Жовтневий переворот у Петрограді та проголошення Української Народної Республіки пришвидшили розвиток подій. Непопулярні в Києві більшовики намагалися вилити свою злість в образному протиставленні прапорів. “Червоний прапор боротьби робітників і селян проти буржуазії замінюється блакитно-жовтим. Відповідальність за це цілковито лягає на Українську соціал-демократичну партію”, – писала газета “Пролетарская мысль”.

petrograd.jpg

Поштівка “Герб славного війська Запорозького”, Петроград, 1917 рік

12.jpg

Плакат, Київ, 1917 рік

Міт “історичний”

Прихильники теорії “перевертання” вважають, що нібито прапор УНР був прийнятий з ініціативи Михайла Грушевського як жовто-блакитний, а коли через півроку до влади прийшов гетьман Павло Скоропадський, він поміняв кольори місцями.

viskovyj-prapor.jpg

Новий прапор військового флоту, затверджений Скоропадським 16 липня 1918 року

Жодних документальних доказів цього твердження немає. Натомість перший законодавчий акт, який урешті врегулював порядок кольорів на прапорі як блакитно-жовтий було прийнято 27 січня 1918 року. Тоді Центральна Рада під головуванням Михайла Грушевського затвердила тимчасовий закон про флот УНР. Другим і третім пунктами там було визначено: “Прапором української військової фльоти є полотнище о двох – блакитному і жовтому кольорах. В кряжі блакитного кольору – історичний золотий тризубець з білим внутрішнім полем в ньому. Прапором української торговельної фльоти є полотнище о двох – блакитному і жовтому кольорах”.

Ще один міт подає, що нібито 22 березня 1918 року Центральна Рада ухвалила закон про жовто-блакитний прапор. Однак ні у протоколі засідання, ні у звітах про це нічого немає. Таке питання взагалі не порушували. Того дня обговорювали проекти зображень герба та печатки, які виконав Василь Кричевський. Можна ще згадати постанову Ради народних міністрів про встановлення знака-емблеми на прапорах пароплавів Міністерства шляхів, у якій було визначено: “Майва уявляє з себе український національний синьо-жовтий прапор”.

zalizna.jpg

Прапор 3-ї Залізної дивізії Армії УНР, 1919 рік

Очевидно, що гетьман Павло Скоропадський не змінював прапора. За його правління залишалися в обігу банкноти з написом “Українська Народна Республіка” та герб, який прийняла Центральна Рада. І з прапором жодних “перевертань” не було. Про це твердять документи. 16 липня 1918 року гетьман затвердив малюнок нового військового прапора Української Держави: “Білий прапор з рівним синім хрестом, який ділить прапор на 4 рівних частини. Ширина хреста 1/11 всієї довжини прапору. Відступивши на 1/8 ширини хреста проходить коло нього такої ж ширини (теж 1/8 ширини хреста) синя смужка, крім тих його боків, які прилягають до крижа. В крижі ж теж відступивши на 1/8 ширини хреста від його боків міститься національний прапор Держави, складений з блакитної і жовтої горизонтальних смуг, в центрі якого міститься золота печатка Святого Володимира такої ж ширини, як хрест, і в 1½ раза вища своєї ширини. Прапор шиється з матерії відповідного кольору, а печатка малюється бронзовою фарбою”.

1 листопада 1918 року у Львові проголошено Західно-Українську Народну Республіку. “На ратуші перший раз від 1849 року показалися українські фани, перший раз відітхнув український Львів, скинувши з себе пута вікової неволі”, – описувала той день газета “Свобода”. На засіданні Національної Ради затверджено символи нової держави: “Державний прапор є синьо-жовтий”.

Через 1,5 місяця у Києві гетьман зрікся влади. Відновлено УНР під керівництвом Директорії. Для Армії УНР усталили дивізійні прапори. Вони мали малинове полотнище, обшите золотистими торочками. У крижі нашивали або малювали блакитну й жовту смуги з тризубом. З одного боку був напис “УНР” і назва дивізії, а з другого – “За визволення України”. Як приклад можна навести бойовий прапор 3-ї Залізної стрілецької дивізії армії УНР – малиновий із блакитно-жовтим у крижі. Відомий і блакитно-жовтий прапор Зимового походу 1919 року.

Перший проект Конституції Української Держави, що ухвалила Всеукраїнська національна рада навесні 1920-го в Кам’янці-Подільському, подавав: “Державними барвами Української Держави є барви синя-жовта”. У другому, опрацьованому восени того самого року, було зазначено: “Державними барвами Української Держави є барви синя та жовта. Прапор військової фльоти є синій-жовтий з державним гербом золотої барви в лівому розі синьої частини прапора. Прапор торговельної фльоти є синій-жовтий”.

Міт “кіно-фото”

Ще одне джерело мітотворення: на давніх чорно-білих фото та кінохроніках верхня смуга прапора світліша від нижньої. Як приклад наведемо фото складання присяги членів Директорії УНР 14 жовтня 1919 року в Кам’янці на Поділлі. Прапори на ньому мають світлу верхню та темну нижню смуги, однак вони блакитно-жовті, що підтверджують і спомини учасників цих подій, і офіційні затвердження прапорів того періоду. Для порівняння глянемо на фото товариства “Сокіл” 1912 року. Цей прапор зберігся досі, однак його сині елементи на старому фото виглядають значно світлішими від жовтих.

prysyaga-1024x745.jpg

Присяга членів Директорії, 1919 рік, Кам’янець-Подільський

Треба враховувати особливості тогочасних фото- і кіноматеріалів. Фотографи використовували бромосрібну желатинову емульсію. Вона менш чутлива до спектрів кольору вище синього і блакитного. Тобто при фотографуванні світло, яке відбивають жовті, оранжеві чи червоні предмети, практично не діє на фотоматеріал. На негативі ці місця виходять світлими, а при друці – темними. А синій і блакитний – навпаки.

Щойно 1906 року винайшли сенсибілізатори, які давали змогу отримати рівномірну чутливість до всього видимого спектра. Втім вони не могли одразу витіснити старих матеріалів, дешевших та простіших у застосуванні. Лише у 1940-х вдалося сповна запровадити нові технології та отримати бажаний результат.

Практично всі фото та кінохроніки періоду української революції 1917–1921 років виконані на несенсибілізованих фотоматеріалах. Тому жовтий там виглядає значно темнішим від синього чи блакитного. Це дає змогу точно встановити порядок кольорів на прапорах без конкретного визначення, який саме колір мають верхня і нижня смуги.

Міт “геральдичний”

“Порядок кольорів на українському прапорі не відповідає геральдичним нормам”. Такі баламутні дискусії розпочалися ще у 1920-х на окупованій Польщею Галичині. З часом вони вилилися у “конфлікт кольорів” серед української діаспори. Прихильники жовто-блакитного (синього) варіанта постійно апелювали до “правил геральдики”, а їхні опоненти – до усталеної впродовж 1917–1920 років історичної традиції.

Насправді ж наука геральдика не має жодного стосунку до прапорів. Вона вивчає й регулює норми складання гербів. Прапори створювали за різними принципами, без якихось жорстких норм, іноді без жодного зв’язку з гербами. Це привело до появи окремої історичної дисципліни вексилології.

viden.jpg

Прапор міста Відень (Австрія)

tirol.jpg

Прапор федеральної землі Тіроль (Австрія)

fyurarbelg.jpg

Прапор федеральної землі Форарльберг (Австрія)

italiya.jpg

Прапор Італії

frn.jpg

Прапор ФРН

То звідки ж виник цей міт? У ХІХ столітті в Німеччині під час різноманітних масових святкувань почали активно використовувати прапори, банери та кокарди, розфарбовані кольорами земель або міст. Щоб впорядкувати цей процес, створили рекомендації. Для верхньої смуги прапора брали забарвлення фігури з герба, для нижньої – колір поля щита. Ці норми частково поширились і в Австро-Угорській імперії. Однак подібні правила не застосовували в інших країнах (досить подивитися на символи Португалії, Франції, Італії чи Іспанії), за винятком хіба що окремих сусідніх новопосталих держав. Зрештою, не дотримуються цих правил і в сучасних Німеччині та Австрії.

Деякі особи популяризують ще одне вигадане “правило”: нібито у прапорах з горизонтальними смугами верхні мають бути світлішими від нижчих. Щоб його спростувати, достатньо глянути на чорно-червоно-жовтий прапор Німеччини.

Міт “містичний”

Суть наступного міту: синьо-жовтий прапор не відповідає фен-шую. За книгою “І-цзин» він утворює гексаграму “Пі”, на якій “вода заливає вогонь” й уособлює занепад. Натомість в оберненому вигляді це буде гексаграма “Тай”, що позначає розквіт.

Передовсім треба пояснити, що фен-шуй – це система китайських вірувань у цілісність всесвіту. Натомість “І-цзин” або “Книга змін” – це перша з п’яти книг конфуціанського канону, вона присвячена ворожінню. Для тлумачення там використовують магічні символи – триграми та гексаграми.

Немає сенсу докладно розглядати інтерпретації цих знаків. По-перше, ні китайські вірування, ні конфуціанство не мають жодного стосунку до українських традицій. По-друге, фен-шуй та “І-цзин” ніяк не впливають на вексилологію та принципи створення прапорів. Скажімо, прапори із трьома горизонтальними смугами, вертикальними діленнями, хрестами тощо до цих гексаграм ніяк не прилаштуєш.

Зрештою, навіть китайський прапор створений не за фен-шуєм, а на ідеологічній комуністичній основі.

Міт “юридичний”

“Перевернутий прапор є міжнародним символом нещастя і використовується як протестний символ”, – вважають опоненти. Поширенню такої байки сприяв фільм “Остання фортеця” (2001). Його головний герой намагався вивісити над тюремним майданом американський прапор догори дриґом.

У США ще 1923 року прийнято нормативний акт про застосування національного прапора. У розділі про пошанування прапора в одному із пунктів йдеться, що заборонено вивішувати прапор у перевернутому виді, хіба що як сигнал нещастя і крайньої небезпеки для життя та майна. Тобто передовсім йшлося про таке використання прапора на морі під час якогось піратського нападу або стихійного лиха.

Підо впливом згаданого фільму почалися спроби вивішувати перекинутий прапор США на знак протесту проти політичних рішень правлячої верхівки. Однак такі кроки безглузді. Прапор – це загальнонаціональний символ, а не уособлення влади.

Жодних міжнародних норм щодо цього питання немає. Хто не вірить, може спробувати “поперекидати” прапори Франції, Швеції, Ізраїлю чи Японії. Це нічого не дасть – всі вони симетричні відносно центральної горизонтальної осі. Лише одна держава світу має передбачене законодавством використання перевернутого прапора. Це – Філіппіни. Там на період війни червону та синю горизонтальні смуги змінюють місцями.

filipiny-1024x745.jpg

Прапор Філіппін

shvetsiya-1-1024x745.jpg

Прапор Швеції

Столітня традиція провокацій

Спроби паплюжити наш прапор – не нові. Від моменту його утвердження на початку ХХ століття почалися нападки з боку ворожих сил. Радянська пропаганда обмежувалася ярликами про “буржуазність” та “націоналістичність”. Українофобська “біла” еміграція вигадувала історичні фальшивки. За однією з них синьо-жовті кольори для стягу отримав від шведського короля “зрадник” Іван Мазепа. За іншою – їх подарував галичанам австрійський цісар, аби “одірвати від російської єдности”.

Ці побрехеньки вже давно спростовано. Та 10 років тому їх знову повторили на одному українському телеканалі у програмі з претензією на історичну достовірність. Ще й у День національного прапора! Авторів цього фільму цікавили не “пошуки істини”, а лише імітація сенсаційної таємничости та вигадування проблем там, де їх немає. Втім окрім старих фальшивок вони спромоглися понавигадувати й новіших “аргументів”.

За усіма так званими ініціативами “перевернути прапор” немає ніяких підстав. Це звичайнісінька політтехнологічна провокація. Її завдання – посіяти чвари, створити чергове штучне протистояння в українському суспільстві. Це вигідно хіба що різної масті противникам нашої державності. Зрештою, саме такі персонажі найчастіше мусують цю тему.

Треба бути зовсім наївним, щоби вірити, ніби тільки “перевертанням” прапора можна зупинити російську агресію, повернути тимчасово окуповані райони Донбасу та Крим або досягнути економічного зростання. Не варто піддаватися на провокації. Шануйте національний прапор і не дозволяйте його паплюжити!

perfetskyj.jpg

Леонід Перфецький “Останні набої”

Схожі матеріали

600.jpg

Великі проблеми навколо великого герба

velykyj gerb 960-560.jpg

В Україні запустили флешмоб проти введення великого герба

velykyj gerb 960-560.jpg

Верховна Рада у першому читанні підтримала введення великого Герба України