"Наша прикмета і наш Тризуб". Стаття Галактіона Чіпки за 1936 рік
15:31, 16 лютого 2022
День єднання України є хорошою нагодою для переосмислення українцями самих себе та своєї минувшини. Своїх здобутків, але й водночас і недоліків.
Актуальною у цьому контексті, тим паче напередодні Дня Державного Герба України, видається стаття “Наша прикмета і наш Тризуб” авторства Галактіона Чіпки, що побачила світ 17 грудня 1936 року на шпальтах газети “Діло”.
Основною ідеєю публікації була все ж не історія нашої старовинної емблеми, а осмислення української не менш давньої національної прикмети, яка не завжди є нам корисною. Якої – дізнаєтеся далі у статті. Оригінальний правопис тексту зберегли.
Маємо одну велику національну прикмету: хочемо мати все ориґінальне, до нікого неподібне, від нікого незапозичене. Це не перешкоджує нам наслідувати всіх і вся, але про це іншим разом, бо нині воно пошкодилоб моїм дальшим словам.
Отже… Маємо прикмету відпорюватись від кожного народу, а спеціяльно від своїх славянських сусідів, а ще спеціяльніше від москалів і поляків.
– Панове, “пощада” може бути? – питає хтось у редакції.
– Зараз поглянемо до словника! – відповідає спец від мови. Посада… посадити… посумніти… по… почор… пощадити… Але пощади нема!
Значить – русизм!
Срібник Ярослава Мудрого, XI cтоліття
wikimedia.orgІ так усюди. В редакціях, установах, у приватних балачках. Архаїзми засуджені за русизм, неольоґізми за польонізм, або… навпаки.
Буває й так, що вживане слово нараз тратить право громадянства, бо куомусь видалося, що воно запозичене. Наслідки такі, що тратимо слово за словом, але тим не гриземося. Наша мова багата як князь Острожський, чи інший Кочубей. Возьме якийсь чужий письменник наше слово, ми спершу радіємо, що чужа мова засмічується, потім починаємо злоститись, що хтось зараховує це слово до чужої мови, потім забуваємо і за пів сотні літ викидаємо те саме слово зі свого словника.
– Чистий москалізм! – заявить вам якийсь спец. – Погляньте до російського словника!
Передо мною російський часопис “Часовой”, що виходить у Парижі, як орґан військової російської ґрупи. Він каже ні менше ні більше, тільки таке, що тризуб це російський герб.
Так само і місячний “За Нову Россію”. На першій сторінці – великий чорний тризуб.
Державний кредитовий білет УНР номіналом 100 гривень, аверс. Автор Георгій Нарбут, 1918, Київ.
istpravda.com.uaЗдається, Ш. Родимці, ніхто з нас і в сні не подумав би, що щось такого може статися. Тризуб, за який стільки крови пролили українці в боях, а ще більше по московських чрезвичайках, який здирали москалі де не побачили його, який наемники російських большевиків здирають і в Галичині – тепер той сам тризуб зявляється як російський герб Росії.
Воноб не було дивне, якби не наша прикмета. Дали ми свого часу московинам династію, дали прикметник від слова русин на національну назву, то можуть вони уважати наш герб різночасно і за свій.
Але – прикмета!
Спершу будемо сміятися, потім будемо хвилюватися, а там і перестанемо. Мине пять-десять чи більше (а може й менше!) років і справа возьме зовсім інакший оборот.
– Тризуб?! – скаже нам якийсь спец. – Це бачите, чистий москалізм! Вже в 1935 р. вживали його часописи “Часовой” і “За Нову Россію”.
Злостило мене, коли ми з легким серцем відкинули Архангела і Льва, а прийняли Тризуб. Треба було його прийняти, але… після великого бою. Цеж ішло про герб. Ну, але прийняли і він є. Тепер треба його ще з більшим боєм оборонити, бо – далебі – боюся нашої прикмети.
Останніми часами вона неодному боком вилазить.
Взято з: Чіпка Галактіон. Наша прикмета і наш Тризуб. Діло. 1936. Ч. 284. 17 грудня 1936. С. 9.
