"Який Новий рік, такий буде і цілий рік!". Новорічні та йорданські звичаї українців

Багато праці треба присвятити збиранню, заникаючих уже сьогодні, людських споминів про наші народні звичаї. Еміграційні обставини ще більше утруднюють наші зусилля, щоб новозаписані матеріяли про різдвяну обрядовість могли бути справді вартісним всестроннім доповненням до вже існуючого видрукованого матеріалу. 

Лекції В. Петрова дало мені поштовх робити записи про українські народні звичаї серед людей, що жили в таборах ДП. Лише у п’ятьох випадках розповідачами були люди з середньою і теж високою освітою. Хоч вони тих звичаїв уже не додержувалися, але все таки, як діти села, добре їх знали із свого дитинства й молодечих літ. 

<p>Ізидора Левкович "Українські народні різдвяні звичаї"</p>

Із моїх записів про різдвяні звичаї склалася у мене колекція за таким розподілом їхнього походження з Дрогобича, Бібрки, Судової Вишні, Медики, Стрийщини, Чернігівщини та ін.

Ніч і Новорічний ранок. Вечером перед Новим роком збирають хліб-"настільник" зі стола. "Уберетсі його (хліб) ружком, василькою, паперовими оздобами, зілем. Натикаєтсі то всьо на червону крайку зі звичайної ноші. Потім настільник кладетсі на край, на п’єц. В ту ніч нікому на п’єцу не можна спати бо хліб іде на забаву, хліб буде з п’єцом танцювати"с. Клубівці. Господиня наливає в склянку чи горнятко води щоб ранком зміряти чи прибуло її, чи убуло. Таким способом вона хоче дізнатися як довго житиме. Якщо води убуло — коротке буде її життя. Рано-вранці виносять сміття і старий віник за ворота. Господар здіймає "настільник" з печі, бере його під паху та йде з ним по воду. Набирає води повне відро, купає хліб з трьох боків і вертається до хати. Переступивши поріг, пускає хліб по землі в напрямі стола й каже: "Щоби так скоро минув рік у гаразді, як скоро перекотивсє через хату". Підіймає хліб із землі й кладе його знову на стіл. Воду, що її приніс, наливає в миску до миття й кидає до неї гроші. В ній, по черзі, всі члени родини миються. Там де є звичай класти гроші під хліб на свят-вечір, тепер виймають їх і кидають до води. В тих околицях де купають хліб у воді, відрізують три "окрайці", кидають до води разом з грішми і миються. В деяких околицях біжать митися до потоку.

В багатьох місцевостях сніп виносять з хати рано, щоб не застали його "сівачі". "Сівачі" — це переважно малі хлопці, яких іноді звуть "волітниками" або "новолітниками". Вони ходять рано по хатах і "сіють" збіжжям, переважно вівсом. Радо вітають їх у кожній хаті, бо ж вони складають новорічні побажання. Ось формула такого побажання в Бібрці "На щісцє на здоров’є, на той Новий рік, щоби вам ся родило всьо добро".

В побажаннях з Медики, відчувається теж і дещо гумору "Помагай Бог на щастя на здоров’я та на той Новий рік щоби родилося вам жито, пшениця і все добро, а за п’єцом дітей копиця".

В нагороду за побажання "сівачі" отримують горіхи, яблука, пампушки, колач, а рідше гроші. Отримавши колача "новолітник" підносить угору руку й каже "Тільки колос!".

Свят-вечірній сніп тримають у хаті доки не забракне колачів для дальшого обдарування "новолітників". Тоді господар виносить його з хати і останні "новолітники" помагають йому молотити сніпа приговорюючи "Родитсє жито, пшениця, яриця як палиця, буряки як бики…".

До звичаю "засівання ", український нарід прикладає велике значення. На галицькому Поділлі кажуть, що "сіяти" можна доти, доки не задзвонять церковні дзвони. Але молодь тут, мимо заборони, набирає повні кишені зерна, щоб і в церкві ще "посіяти".

Який Новий рік, такий буде і цілий рік! Тому не вільно в цей день ані сваритися, ані битися. В деяких місцевостях молодь на звеличання Василя або Маланки б’ють горщики недбалим господиням, що залишили їх надворі.

З пісень, які вдалося мені записати, хочу навести таку:

Пливе качор горі водою,
Несе косицю за головою.
Тая косиця позолочена,
Наша Маланка заручена.

По закінченні пісні, що її співають під вікном, бажають так: "Під коморою стою, ногами тупаю, очима лупаю. Пустіть нас до хати, бо надворі мороз, вінчувати не мож!". Тоді хлопців запрошують до хати.

3 новорічними піснями, що їх у Стрийщині звуть "вінчівкою", ходять хлопці до дівчат на Маланки, себто в навечеріє Нового року. В одній із пісень виступає дівчина Маланка і хлопець Василь, що їх сватають. Ця тема дуже на часі зараз після Богоявленія. Це час на нав'язування нових подруж. І не є збіг обставин, що в різдвяному циклі з весільних елементів знаходиться також хлібна діжа та хліб, прибраний неначе коровай, який іде на Новий рік "танцювати з печею". В зимовому циклі є ще більше моментів, що відносяться до питання майбутнього весілля. Пригадаймо хоча б таке вгадування майбутнього судженого, коли то дівчата лічать поліна або кілля в плоті. Калатання ложками, чи перев'язування перевеслами овочевих дерев, де кожне перевесло носить назву якогось хлопця. Правдоподібно, колись було більше таких звичаїв, які могли б дати нам конкретну відповідь на тему сватання у різдвяному циклі. Але на основі збережених епізодів можна одне сказати з певністю, а саме: натяки або й деякі весільні моменти, що виступають у різдвяній обрядовості відносяться до майбутнього родинного життя молодих.

Рано напередодні Богоявленія люди йдуть до церкви святити воду. Начиння на воду прикрашують звичайно васильками, або вічнозеленим миртом чи якимось іншим зіллям. Вертаючись із церкви вливають трохи свяченої води до своєї криниці. 

У зв’язку із кропленням майна свяченою водою, у Стрийщині зберігся такий звичай: господар бере ложку куті та "закусовники" на тарілку, вдягається з сином у вивернені вовною наверха кожухи і йде з ним кропити, починаючи від хати, яку кроплять навхрест, відкривають усі двері і скрині. З хати заходять в стодолу. Там господар шепче слова молитви, а опісля кидає кутю в кут і починає із сином їсти "закусовники". У збіжжя господар викладає головку часнику, щоб забезпечити урожай від мишей. Кидання куті в кут стодоли, це начеб годування того хто нею опікується. Споживання "закусовників", голубців, вареників нагадує трапезу, яка колись відбувалася восени під стодолою. Син (часом і кілька синів) ідучи до інших будинків, за плечима батька далі їсть "закусовники". Це ж уперше від свят-вечора можна їсти надворі.

Готування до цих свят менші, бо як каже народня приказка "Другі свята, як другий чоловік". Але все ж таки варять свят-вечірні страви, та, між іншими, також кутю і узвар. Не мусить їх уже бути дванадцять. У тих околицях де вже винесли сіно і снопа, приносять їх знову. На галицькому Поділлі на перші свята був пшеничний сніп, а на другі вже приносять вівсяний. У Стрийщині стіл готують подібно, як на перший свят-вечір, але хліби звуться вже не Василь і Маланка, а тільки Іван і Маланка. Сніп також звуть Іваном.

На Лемківщині рано на Йорданнайпізніше до 10 год. ходять хлопці щедрувати. В сінях господаря, в якого щедрують, залишають прута. Натомість у Львівщині ще звечора ходять щедрувати дівчата попід хати. Із щедрівок співають: "Ой чи є, чи нема пан господар дома?", "Гей, щедрий вечір, добрий день...", "Нисько над зороом, світить місяць над зорами", або "Ци є, ци нема господар дома, славен еси на небеси...". В першій щедрівці, господар ставить копицю зі самого сіна, жита, пшениці, а на кінці зі "самих долярів".