Йосип Пеленський. "Йордан у краю та у Львові". Стаття з газети “Діло” за 1938 рік

11:13, 18 січня 2023

1

“Завдяки саме пребогатій народній культурі, ми залишилися народом з усіх славян найбільш славянським. Ми тепер властивий пень усього Славянства, а це на майбутнє малоб мати і деяке значіння практичне”, – писав 85 років тому на шпальтах газети “Діло” український історик Йосип Пеленський. У статті “Йордан у краю та у Львові”, що побачила світ 19 січня 1938-го, вчений розглянув звичаї, які традиційно супроводжували святкування Богоявлення, їхні витоки в українській історії та особливості проведення у Львові та в Галичині Йордану – свята, не характерного для католицького обряду. А тому – тим паче цікавим в контексті українсько-польських відносин в краю.

Оригінальний правопис тексту зберегли. Публікацію розшукав Павло Артимишин.

Пеленський

Йосип Пеленський

український історик, мистецтвознавець, діяч НТШ

Недосяжний своєю красою наш обряд, звеличує ще празник, якого не має латинський обряд. Це Богоявлення, празник всенародньої водохрещі, на памятку хрещення Ісуса Христа в річці Йордані. Святкує його український нарід дуже величаво і ця обставина відбивається корисно навіть на тій частині нашої людности, яка в ріжних часах і з ріжних причин відреклася свого обряду. 

А хоч теперішні христіянські свята переняв наш нарід разом із світлом Христової науки, то всеж він святкує їх по свому і дає місце таким звичаям і закликам старославянського культу релігійного, які не шкодять Христовій науці, дотого зберігають преждевічну славянську традицію, котру інші славяни вже давно стратили під на тиском неславян. Завдяки саме пребогатій народній культурі, ми залишилися народом з усіх славян найбільш славянським. Ми тепер властивий пень усього Славянства, а це на майбутнє малоб мати і деяке значіння практичне. 

4

Митрополит Шептицький здійснює чин освячення води на Йордан на львівській Площі Ринок, 1906 рік

Nowości Illustrowane

На Богоявлення святить український нарід воду скрізь, як довгий і широкий край, де є церква і бодай один священник при ній. Гарний цей звичай існує вже тисяч років (рахуючи від св. Ольги, першої княгині-христіянки). Йорданом стає кожна річка, потік, став, всяка животеча чистої води, навіть криниці та джерела. Одно таке джерело м. ін. було в 14. віці у селі Валява коло Перемишля, а що люди здавна святили там “Ярдань”, отже й джерело те назвали “Святець”. 

Йорданське водосвяття святкує український нарід всюди однаково. За дитячих років ми бачили його в ріднім містечку Комарні. А потому по ріжних містах: у Львові, в Кракові, Сяноці, Перемишлі, Ряшеві, Ярославі, в 1908 р. на Дніпрі в Києві, а за нашої держави знов у Києві і в 1920 р. в Камянці Подільському і т. д. З того винесли ми вражіння, що наш нарід святкує Йордан всюди так, як звичай той вкорінився ще за давних віків.

“Щедрівку” зустрічає наш нарід постом до вечері і свяченої води, яку святять окремі церкви напередодні Богоявлення, звичайно у великих “куфах”. Одночасно Братство (парубки) і церковний причт дбають, щоб на ріці чи на ставі у звиклому місці приготовити “тоню” до завтрішнього, великого водосвяття. Вони рубають більшу полонку, криту витягають на верх, ріжуть її пилою на бруси і ставлять з них коло полонки (з противної сторони) великий хрест. Хрест зливають іще водою, аби замерз в одностайну цілість. Полонку і хрест прикрашують звичайно смеречиною. 

7

Освячення води на площі Ринок у Львові, 1911 рік

Das interessante Blatt

На Богоявлення, отже в сам день Йордану, ціла громада по Службі Божій виходить процесією на приготоване місце на річці. По містах, де є більше церков, процесії виходять з усіх церков і правиться водосвяття соборне. Посвячену воду черпає нарід дзбанками і несе до дому. Там перехрестившись тричі, пють її всі натще, перед обідом. Тимчасом господар, взявши частину свяченої води і кропило, обходить свою царину і проганяє нечисту силу від своєї господи. Решту свяченої води переховують на всяку наглу поміч аж до другого року. 

Даремно булоб тут називати всі звичаї, що їх наш нарід звязує водно зі святом “Щедрівки”. Пють люди свячену воду і дають її трохи худобі при водопою. Тісто у свяченій воді розроблене, дають також полизати тварині. Але скоріше господар з цього тіста маже хрести по стінах. Маже їх в хаті, в клуні, оборі, в коморі на всі чотири сторони світа. Хату білять і хрести зникають. Але там, у клуні, чи коморі, стоять вони неткнені, стоять довго-довго. І що гадаєте? Чи є де маляр, гідний створити щось більш зворушливого, як ця картина, що її мажуть мужицькі руки? Прижмуріть лиш око, а побачите дивне цвинтарище. Хрести за хрестами і ген далеко хрести, ще прадідні, почорнілі, ховаються поза новішими. 

Як бувало по краю, таксамо було у Львові. Колись, ще в княжій добі, Львів святкував Йордан дуже величаво соборним водосвяттям на річці Полтві, чи на її озері. Від нинішних Гетьманських валів по Клепарів, Головсько і Знесіння, тай ще далі, стояло велике озеро. Були там і млини. Таким теж млином, одним з найстаріших в княжій добі, був і хутір “Мелехів”, нині село Малехів. 

6

Урочистості Йордану на ріці Збруч, 1910 рік

Nowości Illustrowane

Після упадку Галицької держави прилюдне свято Йордану у Львові впало на кількасот років. За всі прояви української прилюдної богослужби магістрат карав священників і людей. Не вільно було на похороні нести містом запалену свічку, явно йти українському священникові з Найсв. Дарами до недужого, дзвонити у великий дзвін і т. д. Багато слави і лаврів щирого патріотизму придбала собі за те наша Ставропігія – очевидно доки вона стояла на рідному ґрунті, з якого виросла. Довгий час наші предки у Львові святили воду окремо, під крилами своїх церков. – Краща доля засвитала для українського народу в Галичині щойно від 1772 р., від коли той край забрала Австрія. 18 років, себто за Марії Тереси та її геніяльного сина і співрегента, а потому самостійного монарха Йосифа II. до 1790 р. був час, який вже потому ніколи не повторився. То був час сприятливих можливостей, а Йосиф II був єдиний монарх, що хотів бути добрим опікунам для нашого народу. Але тодішні провідники цього народу не доросли до тої хвилини. Самі не мали ніяких ширших потреб, ніяких бажань і брали ліниво навіть те, що їм давали. Зрештою вони стояли майже в одній лаві з тими, з якими цісар Йосиф II змагався. 

Тільки на церковному полі були заходи підняти наш українсько-католицький обряд. Тоді гурток щонайкращих представників українського народу заходився перед владою привернути стародавній звичай публичного Йорданського свята у Львові. Людьми тими були: Сеніор Ставропігії Яків Березницький, архипрезвітер Святоюрського крилоса і вельми заслужений історик нашої церкви, пізніше барон де Найштерн і власник цісарського ордену Леопольда о. Михайло Гарасевич і парох Волоської церкви о. Іван Гарбачевський. Завдяки тим заходам, українці міста Львова святкували перший раз по віках знов св, Йордан величаво 1789 року і львівський єпископ Петро Білянський посвятив воду у криниці на ринку напроти нинішної “Просвіти”. 

5

Освячення води у Раві Руській. Листівка 1906 року

Фото з відкритих джерел

Від того часу аж по нинішній день щороку виходить процесія на ринок, де відбувається архиєрейське водосвяття. Процесія виходила завсіди з Волоської церкви, тільки в останніх роках виходить з церкви св. Спаса на Краківській вулиці і свячення води відбувається в ринку вгорі, при другій нарожній криниці (всіх є 4) напроти вул. Домініканської і аптики Терлецького. За австрійських часів у цьому святі брали участь представники влади державної автономічної і військо. 

Взято із: Пеленський Й. Йордан у краю та у Львові. Діло. 1938. Ч. 12. 19 січня. С. 3.

Схожі матеріали

600.jpg

Безструктурна, всепроникна, всевладна. Вода у віруваннях українців

Rizdvianiy Pavuk_Listing

Різдвяний ткач. Звідки взявся солом'яний "павук" та як його сплести

cover-3.jpg

Сповнім наш національний обов’язок! Думки під зелені свята

600Х400

Бубон, скрипка і цимбали: як наші предки музикували

shchedryk8.original

Тріумф "Щедрика" у світі

serhii_vasylkivskyi_koliadnyky.jpg

Козацьке Різдво

600.jpg

Проект “Поліфонія”: як відроджують українське пісенне багатоголосся

600-.jpg

10 фактів про українських відьом

ножі сео

"Хліб насущний" вояків Гетьманщини