Безструктурна, всепроникна, всевладна. Вода у віруваннях українців

10:04, 19 серпня 2021

1920.jpg

Вода в українських віруваннях, переказах, піснях – це первісна субстанція, з якої постав світ. Їй приносили жертви, її використовували для передбачень і лікування різноманітних хворіб. "Жива" вода охороняла від злих духів, "мертвою" водою відьми могли заклясти на смерть. У воді жили берегині, болотяники та русалки. А коли наставала посуха, наші предки вдавалися до магічних обрядів

chebaniuk.jpg

Олена Чебанюк

кандидатка філологічних наук, дослідниця фольклору

Вода на ім’я Уляна

"З первовіку була лише одна вода, облаки і Бог святий. Землі зразу не було, лиш море ціле. На морі був шум. З верхи, з воздухів падала роса", – йдеться в гуцульській легенді. Розрізняють воду небесну – дощ, роса, сніг, град; земну – моря, річки, озера, болота та підземну, до якої ведуть джерела, криниці. Перша належить до світу богів, друга – до світу людей, третя – до підземного царства мертвих та хтонічних істот. Усі вони пов’язані між собою особливими зв’язками, відкритими тільки втаємниченим – відьмакам, чаклунам, мольфарам. 

Вода є дорогою до Вирію – загадкової країни вічного тепла. Там мешкають наші давно померлі предки рахмани. Міфологізований водний простір пов’язаний із річкою Дунай як дорогою в потойбіччя. На Поліссі й нині страви, що залишаються після поминальних Дідів, годиться віднести "на біжучу воду". А на Чернігівщині співають веснянку: 

Ой десь наші родителі живуть за горами, 
Вони до нас щовечора пливуть селезнями. 

Bez nazwy-1.jpg

Водохреща

Фото: архів проєкту "Локальна історія"

Вода – кровоносна система землі. "Як у чловіці іде кров жилами, так іде вода в землі", – переконували гуцули етнографа Володимира Шухевича (1849–1915). У баладі про створення світу сестра потопає у водах Дунаю і звертається до брата: 

Не пий, брате, з Дунаю води,
Бо в Дунаю вода, то ж кров моя.
Не їж, брате, із Дунаю риби.
В Дунаю риба, то тіло моє.

Без води як творильної сили неможливе існування людей, тварин, рослин. Водночас як середовище постійного перебування вона – згубна. Безструктурну, всепроникну та всевладну воду сприймали як стихію хаосу. Вона є субстанцією і життя, і смерті. У замовляннях до неї звертаються як до живої істоти на ім’я Уляна, Оляна, Олена: "Добрий день, водо Уляно! Дай мені води од усякої біди".

Хабар Дідові Водяному

Візантійський хроніст Х століття Лев Диякон розповідав, як воїни Святослава Ігоревича потопили немовлят і півнів у річці Дунай, де князь збирався будувати свій стольний град. Майже через тисячу років Володимир Гнатюк (1871–1926) зазначав: "Мельники і рибаки уміють придобрюватися водяникам, кидаючи їм у воду новонароджених мертвих дітей і падлину. Мельники кидають їм також у дарі в воду хліб, а рибаки – варену рибу". Шанувати духа-хазяїна водної стихії любителі риболовлі намагаються і сьогодні. 

– Як хочеш, щоб був гарний кльов, треба у воду кинути хліба, ковбаски, чогось солоденького, а то й горілочки линути, – розповідає киянин Олексій Лунько. – Це "хабар" Дідові Водяному, він це любить. А як не даси, то порозганяє рибу й буде рвати льоску й гачки. 

05 Село Улюч, Водосвяття на кутку, 1938 рік.jpg

Водосвяття у селі Улюч, Сяноцького повіту (нині територія Польщі). 1938 рік

Фото: архів проєкту "Локальна історія"

Ритуали на пошанування водної стихії приурочені до Водохреща, Стрітення, Юрія, Переполовіння або Переплавної середи, Маковія. На ці свята та присвятки чистять і освячують сільські криниці, степові й лісові джерела. Біля них влаштовують громадські обіди, залишають ікони, рушники та хустки, кидають на дно дрібні монети.

– Водічка з лісної кринічки дуже целєбная, – вважає Олена Козачок із села Великий Дирчин Городнянського району Чернігівської області. – Вана людям помагає од багатьох хвароб, а асабліва од шкіряних інфекцій, ад карости. Так тою вадою надо аблітса на Переплавну середу, щоб ніякої гадості не нападало, й так очіщається всє тєло. 

Особливі пошанування водної стихії пов’язані зі святом Івана Купала. Ритуальне купання на Івана забезпечувало здоров’ям і щастям протягом року. Вода тієї ночі стає "благословенною", а вранці купається навіть Сонце. По купальській росі качалися – це мало сприяти примноженню життєвої сили. Росою вмивалися, щоб вилікувати очі та шкіру, напували худобу – це мало сприяти збільшенню надоїв. 

"Жива" і "мертва"

Помічною вважали воду, взяту на місці злиття трьох потоків, пропущену через вогонь, весільну каблучку, низку коралів. Пиття й обливання такою водою не тільки рятує від хворіб, а й захищає від уроків "з поганих очей". Також її використовували як приворот у любовній магії. 

На Харківщині освячену в церкві на Стрітення воду передавали з рук у руки на чотирьох порогах: воріт, хати, сіней, кімнати. При цьому зверталися: "Господи, зборони хрестіянську худібку і мою від звірів, і від поганої віри на росах, на водах, на кождих переходах!". Знахарки шептали на цю воду замовляння й лікували недужих від хворіб, пристрітів й дитячих "крикливців". Освячена на Водохреща вода очищає і від гріхів. Її тримають біля ікон. 

P1030788.JPG

На Десяту п’ятницю після Великодня освячують джерела та обливаються водою, щоб змити з себе хвороби й гріхи. Село Пужайкове Балтського рйону

Фото: Олена Чебанюк

Розрізняють воду "живу" і "мертву", сприятливу та згубну. "Данням" – водою, на яку відьми нашептали "чорні" замовляння – могли заклясти на смерть. Особливо, якщо напоїти нею вдалося на весіллі або хрестинах. У чорній магії також цінують воду, що залишилася після обмивання померлого. Тому її варто якнайшвидше вилити у глухий кут на обійсті, де ніхто не ходить. "Мертвою" вважають усю воду з хати, у якій був небіжчик. Нею знахарки лікували деякі онкологічні захворювання, шкірні висипання.

Дівчата використовували воду при ворожіннях та закладаннях на "віщий сон". Особливу силу має "непочата" вода, яку набрали першою з трьох, семи або дев’яти криниць. Її наливали в миску, зверху клали "місток" з вербових гілочок. Вірили: у сні можна побачити судженого, який переводить дівчину мостом через річку. Щоб приснився майбутній чоловік, на Андрія дівчата сіяли льоном, маком або коноплями по снігу біля криниці. Того ж вечора, щоб передбачити долю, замішували пампушки чи вареники на воді, яку від криниці несли в роті або ложці.

Берегині, болотяники, русалки

У середньовічній повчальній літературі є згадки про водяних духів – берегинь, які живуть у водоймах. Згадують їх у парі з упирями, що дає підстави припустити демонічне начало цих створінь. Можливо, з часом їхні функції перебрали на себе потопельники, котрі лякають людей і затягують необачливих у вир. 

– Хто потонув, то на повному місяці з води виходять і так страшно-страшно ухають, – розповідає Оксана Герасимова з села Запруддя Рокитнянського району Київської області. – Можуть схопити й потопити того, хто вночі купається або пісні співає, їхній спокій порушує.

Bez nazwy-2.jpg
Фото: архів проєкту "Локальна історія"

Водяний дух болотяник мешкає посеред болота. Він заманює до себе перехожих або тих, що проїжджають повз трясовину. Всю ніч у його ошатному палаці триває забава. А на ранок людина опиняється посеред болота, знесилена бенкетом із нечистим духом. Часто така зустріч закінчується неприємностями. 

Болотяники беруть собі за дружин русалок. Це душі дівчат, які померли засватаними, нехрещених немовлят, а також тих, хто народився або помер на Зелені свята. Їх уявляють красивими зеленоокими дівчатами з розпущеним довгим волоссям. На Трійцю русалки виходять на землю: бавляться, плескають у долоні, співають і граються у всілякі ігри по берегах водойм. Тому протягом тижня після Трійці суворо заборонено купатися – бо русалки можуть залоскотати й затягнути на дно. 

Викликання дощу

У колядках Дощ разом із Сонцем, Місяцем і Вітром урочисто запрошують на святкову вечерю. Небесна вода є запорукою гарного врожаю. Тому в посуху до магічних практик вдаються не тільки ті, "які щось знають". Але прерогатива належить жінкам, особливо "чистим": незайманим дівчатам, вдовам або тим, хто вийшов із фертильного віку.

Причиною відсутності дощу може бути неправильна поведінка людей під час великих свят, порушення табу не чіпати землю від Воздвиження до Благовіщення. А ще – залягання ключа води жабою або вужем, змією. Цих тварин вбивали й вивішували на кущах. Дощ могли вкрасти відьми, щоб нашкодити односельцям, які їх образили. Відьом обливали водою.

2.JPG

Під час посухи до криниці кидають ключ. Село Федорівк Сарненського району Рівненської області

Фото: Олена Чебанюк

Джерела, криниці пов’язані з небесними водами, як сполучені посудини. Тому під час посухи у криницю кидали ключ від замка або часник, сипали мак і льон, лили освячену воду. На Рівненщині всі жінки збиралися в центрі села й вишивали ритуальний рушник, для якого збирали льон із кожної господи. Зробити це треба було протягом доби. Чоловіки за цей час мали виготовити хрест-"фігуру", на який і вішали обітний рушник.

На Одещині для дощу крадуть два гладущики з молоком у вдови або сім’ї, яка дуже добре живе парою. Їх викидають у криницю. На Київському Поліссі те саме роблять із борщем, який поцупили з печі вдови. У селі Ясенувата ще й зараз у посуху поливають водою могили самогубців і утоплеників. При цьому примовляють: "Іди, іди дощику, звару тобі борщику в полив’яним горщику! Тобі – каша, мені – борщ, щоб ішов рясненький дощ".

1.JPG

Щоб пішов дощ, вдів обливають водою. Село Федорівка Сарненського району Рівненської області.

Фото: Олена Чебанюк

На Житомирському Поліссі в таких випадках виконували пісні-голосіння. У них зверталися до мертвих родичів. Ті з’являються над полем, де працює жниця, у вигляді хмари і проливаються дощем. Це давало можливість відпочити та поскаржитися небіжчикам на свою важку долю. Співали і для того, щоб відвернути дощову хмару й мати час закінчити роботу:

3.jpg

Щоб припинити зливу на двір викидають навхрест хлібну лопату, рогач й коцюбу. Село Потіївка Радомишльського району Житомирської області

Фото: Олена Чебанюк

Ой з-за ліса високого
Темна хмара виступає.
Йа в той хмарі мой батенько
С хмаронькою розмовляє:
"Пожди, дощик, пожди трошки,
Бо ще ж мує дитя в полю
На широком загону".

На Поліссі, щоб зупинити дощ, який загрожував урожаю, у центр села виносили стіл. Клали на нього хліб, сіль і молилися. Припускали, що затяжні зливи спричинені "страшним гріхом" – потопленням копила, себто позашлюбної дитини. І сьогодні для припинення зливи та грози викидають надвір хлібну лопату навхрест із коцюбою або рогачами.

Особливо боялися "кривавого" дощу. Бог насилає його на людей за сексуальні збочення, содомітські гріхи й інцестні стосунки. Це віщує голод, неврожаї та війни. Остерігалися і "сліпого" дощу, який іде ніби без хмар. Казали, що це "відьма б’є масло", "чорти женяться" або це "сльози ображених вдів, сиріт". У таких випадках звертаються до Божої Матері з проханням пробачити гріхи й відвести покарання. На Поліссі пускали за водою буханець щойно випеченого хліба або ікону Діви Марії.

Схожі матеріали

kaver (3).jpg

Різдво на Україні

600_.jpg

Дні європейської спадщини у Львові: 92 події протягом трьох днів

Міфи та українська вишивка | Оксана Косміна

Міфи та українська вишивка | Оксана Косміна

600-.jpg

10 фактів про українських відьом

600.jpg

Проект “Поліфонія”: як відроджують українське пісенне багатоголосся

600Х400

Бубон, скрипка і цимбали: як наші предки музикували

novyirik.jpg

Два французи, синя птиця і хабар – новорічний стіл радянської родини

600__.jpg

“Хліб насущний” вояків Гетьманщини

cover-3.jpg

Сповнім наш національний обов’язок! Думки під зелені свята