Час “Маланок”

31 грудня

Перші “Маланки” піднімає обрядове сонечко на самому сході Чернівецької области, на Сокирянщині. Звідси, з молдовського прикордоння, “Маланка” рухатиметься на захід – день за днем.

Села на Сокирянщині – українськомовні (крім заселеної старовірами Грубної), храми – переважно РПЦвУ. Однак румунська окупація 1918–1940 років далася взнаки. Всі церковні свята відбуваються за юліанським календарем, а “Маланка” прогресивно лишилася за григоріанським. І приїжджає до сіл верхи. У Шебутинці, Романківці, Братанівку, Вітрянку – і особливо Кормань, де роздувають щоки трубачі, а в барабанників руки німіють від старанного відбивання ритму.

Тут “Маланка” ділиться на дві частини. Хлопці-школярі – у «молодшій». Хтось перебирається на Маланку, хтось – на Коня (чи воїна-вершника – образ не розділити), хтось буде Циганом чи Лікарем. Йдуть селом із побажаннями щастя. Юнаки, які вже відслужили, становлять другу частину переберії. Це «калфи» або «старша “Маланка”». Коня немає, головує Панич, він же Солдат. Є ще Наречена з Нареченим. Якщо на одному подвір’ї зійдуться обидві ватаги – почнеться боротьба. Радше жартівлива, ніж серйозна. Маланкарі обов’язково заходять у двори, де є незаміжня дівчина й танцюють з нею, після чого просять позолотити руку.

У Вітрянці та Братанівці теж є Коні, зроблені з накинутих на дерев’яні каркаси килимів та простирадл. Гриви – з різнокольорових стрічок. Як вони колихаються під час танцю! Диригує цими шаленими вибриками Маланка – вбрана в народний одяг лялька, яку хтось із хлопців тримає на палиці.

1 січня

Із першою зорею останнього дня року оживає Герцаївщина – румунськомовний регіон на півдні области. Від хати до хати ввечері з римованими побажаннями-уратурами ходять діти. А вночі настає час юнаків у розцяцькованих костюмах вершників. Під дзеркальцями та намистами ховається стара радянська військова форма. Особливо яскраві костюми в Горбовій та Годинівці. Десятки метрів намиста, побажання щасливого Нового року, вишиті бісером та паєтками.

У супроводі музик витанцьовують вони у дворах аж до вечора 1 січня. Село Хряцька цьогоріч “Маланки” зібрати вже не змогло. Та живі Коні в Молниці та Годинівці, Горбовій і Тернавці, Петрашівці та Байраках. Енергійні, фотогенічні. Тільки ж де, власне, Маланка? А немає! Румунськомовне населення области перейняло загальну назву свята, але не український звичай. Вони вірні своїм коникам-каюцам. Це відголосок культу коня, головного помічника скотарів-фракійців, далеких предків буковинців. Він зберігся і у “Маланці” в селі Колінці Івано-Франківської области. Тут хлопці водять сільськими вулицями живого жеребця. З ним заходять до церковного двору. Танцюристи-калушарі ходять взимку й селами Молдови.

На Герцаївщині видно вододіл між українськими та румунськими традиціями. У Годинівці та Горбовій коней супроводжують «діди» в перуках, смушевих шапках і вивернутих кожухах. Ця інверсія одягу – ознака поганської переберії. Тоді перебранці ставали втіленням предків, що раз на рік приходять очистити рідні терени від нечисті та гарантувати гарний врожай. У румунів одяг ніякої особливої символічности не несе – головне, щоб був дуже яскравим, веселив і тішив.

Наймасштабніша й найтехнологічніша з “Маланок” гримить у Горбовій, яку на Буковині всі всупереч дороговказу називають «Горбово». Свято не оминути автівкам на трасі Т2604. Стихія вихлюпується танцями з вузьких бічних вулиць – і спробуйте стримати усмішку, коли повз вас пролетить, розмахуючи крилами, велетенський зеленоокий дракон чи римський воїн замахнеться мечем із Троянського коня. Автентика – для юних, навіть зовсім юних. У святковому почті коней є і діти років 4–5, дівчатам брати участь у ритуалі не забороняють. Дорослі влаштовують костюмований карнавал із танцями.

Місцеві майстри від осени потай готують для рідного села маленьке диво. Року 2013  по шосе їхала бричка, запряжена дерев’яними біло-чорними биками. Вони кивали головами й перебирали ногами, з носів йшла пара. Наступного року їх затьмарив велетенський дракон Смог. У 2015 році до Смога з бичками приєдналася хатинка Баби Яги, яка й сама літала навколо у ступі. Цьогоріч вулицями їздили стімпанківські відьми на мотоциклах, океанський лайнер і прикрашений LED-підсвіткою Тигр.

У Байраках є традиційний епізод: коменданти “Маланок” віддають один одному честь і командують шерегою вершників-калушарів, демонструючи, наскільки гарно вимуштрувані Коні, прикрашені стрічками.

2 січня

Приблизно ополудні біля школи в Тернавці на Герцаївщині відбувається своєрідний концерт “Маланок”. До вершників приєднується Коза – символ родючости, відомий українцям з ритуалу Водіння кози. Кізки клацають дерев’яними щелепами й виконують свій танець. Вдень 2 січня це не побачиш, але у новорічної ночі вулицями села рухаються велетенські фігури, схожі на примар із дивних снів. Це солом’яні сови та ведмеді. Ось вона, перша поява ще одного традиційного персонажа – Ведмедя, символа багатства. Він ще трапиться нам далі: то у вивернутому кожусі, то в очеретяних шатах – такі вважають найдавнішими. Сови ж не має жодна інша “Маланка” України. Звідки ж вона у Тернавці?

А тут цікаво. На початку ХХІ століття місцева дівчина вийшла заміж за хлопця з Красноїльська. Краще за Красну не маланкує ніхто, і молодий чоловік ностальгував за рідним ритуалом. От і вирішив додати до традиційних тут кіз і коней ще й очеретяних ведмедів. Схожі солом’яні тварюки дотепер парадують вулицями зимової Англії та Німеччини, ведмеді з поводирями є у багатьох альпійських зимових карнавалах. А в Тернавці ще придумали Сову. Це і є ознака живого ритуалу: він не законсервований у єдино правильному каноні. Етнографи можуть обурюватися, але незмінним залишається тільки неживе.

7 січня. Коляда з маланкарським акцентом

Колишній Новоселицький район Буковини має ідентичні ритуали і на Різдво, і на Маланку. У Котелевому, Маршинцях та Черленівці цими днями селян віншували розцяцьковані “турки”-колядники. Мусульмани вітають з Різдвом Ісуса? Так юнаки відтворюють сцену мобілізації до війська – Буковина протягом трьох століть була під владою османів. Плачуть-голосять Дід і Баба, похилила голову Наречена, сумні воїни стоять з мечами над Новобранцем. Яскраві штучні квіти дещо нівелюють драматизм події. На жаль, цьогоріч ні в Котелевому, ні в Черленівці переберія на вулиці села так і не вийшла. Як пояснили місцеві: «“Турки” повпивалися і ходити не хочуть».

Усе ще живий звичай у селах Бояни та Припруття. Вулицями гурти перебраних-колядувальників ходять від ранку. А найгарячіше тут в обід, коли вони, танцюючи, підуть до центру Боян. У складі місцевих переберій – кілька воїнів-челядників у незвичних капелюхах та зі свистками, вершник, голова-калфа в кожусі та з булавою і симпатичний хлопець у жіночому костюмі та складно зав’язаній на голові хустці. В руках тримає букет, встромлений у калач. Ні, це не Маланка: хлопець вживається у роль матері, яка проводжає сина до війська. Так оживає легенда часів Штефана Великого (XV століття), коли господар Молдовського князівства підняв Молдову та Буковину на боротьбу з мусульманами.

Бояни та Припруття зберегли народні костюми, майже не спотворені пластиковими квітами. Тут ретельно ставляться до відтворення ритуалу: жінкам дозволено хіба що підспівувати. Мати водить прикрашеним квітами короваєм перед носом Коня, а Вершник покірно слідує за помахом її руки. Часто в коляду беруть зовсім маленьких хлопчиків, які танцюють нарівні з досвідченішими перебранцями. На грудях дітей-глядачів висять яскраві торби-тайстри.

9 січня

Фестиваль зимових звичаїв влаштовує і колишній райцентр Новоселиця. Тут можна побачити і “коників” з Черленівки, і “турків” з Маршинців, і челядників з Воїном із Боянів. На святі 2022 знову з’явилися мегаяскраві Коні з Костичан. Серед перебраних – малятко-Ісус, котрого наприкінці ритуалу підкидують вгору.

13 січня. День

А тепер Прикарпаття, Поділля і частина Бессарабії. Тут вже “Маланок” – до кольору, до вибору. Перебраних можна зустріти в Космачі, Заболотові чи Шешорах. Біля центральної ялинки Коломиї з року в рік гастролює яскрава “Маланка” з Молодятина. Серед персонажів – не лише Козак, а й Січовий стрілець. У селі Колінків на Городенківщині зберігся ритуальний танець “Хусин”, який виконують на соломі.

Найбільша ж покутська “Маланка” відбувається у Белелуї біля Снятина. Опівдні на сільському стадіоні збирається все село, аби повболівати за перебраних зі свого кута під час битв Ведмедів, Чортів, Жидів та Смертей. Маланкарі, обходячи хати свого кута, співають традиційних пісень. Це роблять поважні чоловіки у звичайному вбранні. Тут майже відсутній карнавальний елемент. Придбані костюми та маски давно конкурують з автентичним вбранням. Але в Белелуї у пошані Дід і Баба, Ґазда з Ґаздинею, Ведмеді, Чорти, Жиди і Смерті. Перебрані у міліціонерів хлопчаки років 10 зупиняють авто і «виписують штраф» водіям. Юні «лікарі» видають рецепти на ліки. Відкупитися можна цукерками. Якщо знайому автівку зустріне колона Чортів і Смертей, можуть погойдати. До чужих автомобілів такої уваги немає.

Ведмеді мають шати з очерету. Костюми виготовляють 11 і 12 січня. Збираються і старі, і молоді люди з кута, співаючи, плетуть перевесла. Важать вони до 30 кілограмів, тож у Ведмеді йдуть лише кремезні чоловіки. І безстрашні: ведмедячі битви починають кожен раунд боїв на стадіоні. За давнім звичаєм, під час герцю суперник намагається просунути руку під пояс супротивника, виготовлений із ланцюга, і так повалити його на землю. Тому ремені затягують якомога тугіше. Белелуйські дівчата звично ховаються від ведмедів. А як побачать Смерть, накидаються на неї юрмою.

Своїх підтримують щиро й голосно. Переможців підкидають вгору. Переможених теж підкидають – бо не побоялися боротися. Після кількох годин виснажливих поєдинків “Маланки” повертаються на свої кути й обходять хати, де є незаміжні дівчата. Кавалери-судді, які збирають гроші під час ритуалу, влаштовують на цю суму танці. Першими оплачують музикантів ті, хто посів перше місце. Найчастіше це Великий Кут. Танці організовують малечі вдень, а дорослим – ввечері. Так триває три дні.

Цього дня маланкує і Тернопільщина – Сосулівці, Улашківці, Кривеньке вдень, Горошова та Устя ввечері. Вулицями сіл ходить Маланка з Василем, їм компанію складають Коза, Лікар, Чорт, Циган із Циганкою, Жид із Жидівкою, іноді Ведмідь. Горошова колись гриміла нічним фестивалем. Однак за останні роки місцевий карнавал змілів.

У 2018 році прокинулася з кількох десятиріч летаргії “Маланка” в Бузовиці на Буковині. Завдяки старанням юної директорки будинку культури Інни Сташкевич ритуал розростається і непогано себе зарекомендував. Тільки цього року побачити його можна не на вулицях Бузовиці, а на фестивалі “Маланок” у Кельменцях. Гуляють і сусідні Бурдюг та Бабин. Маланкарі тут прикривають обличчя білим вельоном, а на поясі в кожного висять коров’ячі калатала. Чоловіки бігають із ними селом, здіймаючи галас. У молодших маланкарів – форма гренадерів XVIII століття, під пахвами – невеликі коники. Цих персонажів називають козачками.

Ніч 13 січня – день 14 січня

Апофеоз. Найспекотніша пора. Маланки оживають в Осичках на Одещині, Чабанівці Кам’янець-Подільського району, Поповій Греблі на Вінниччині. А Буковина аж здригається від потужних переберій.

Витанцьовують у карнавальних костюмах (щороку різних) Динівці і Подвірне. Маланкують Берегомет, Драчинці, Горішні Шерівці, Рашків та десятки інших сіл. Старовинні костюми та власноруч виготовлені з пап’є-маше маски – характерна ознака великої “Маланки” в Мамаївцях. У Суховерхові серед перебраних – юнаки в костюмах козаків. В Опришенах та Тарашанах вимахують гривами-стрічками коні, схожі на тих, якими багата Герцаївщина.

Села дорогою з Чернівців до Вашківців чи Красноїльська маланкують по-піратському. Між Брусницею і Чорториєю, у Буденці й Чудеї численні імпровізовані блокпости зупиняють транспорт. Не пускають доти, поки водій чи пасажири не заплатять кілька гривень. За незвичними костюмами варто їхати у Волоку, південніше від Чернівців. Столиця весільної моди щедро прикрашає одяг маланкарів вишивкою. Навіть віник, давній атрибут Баби, тут у стрічках та бантах.

У Великому Кучурові та Тисовці, що біля південної околиці Чернівців, “Маланка” складається із двох частин: «саржі», персонажі якої не ховають облич за масками, та злої і капосної «діганії» із прихованими обличчями. Костюми у Великому Кучурові оздоблені різнокольоровою бахромою. Хлопці вправляються у лясканні батогами-гарапниками. Кульмінація – бої Ведмедів. Кожен з кутів виставляє на імпровізовані ринги бійців. Маски знімають після того, як визначилися суперницькі пари. Переможений той, хто впаде на спину. Імпровізовані ринги за секунду обростають доброю тисячею глядачів. У Тисовці помітно ще одну загальноукраїнську тенденцію. Якщо раніше ядро переберії становили неодружені хлопці, які повернулися з армії, то тепер це переважно школярі. Ще ходять «середня “Маланка”» і «мала “Маланка”», а «стара» зникла. Поменшало й «жидів» у гостроверхих ковпаках. Коли “Маланки” з різних кутів Тисовця сходяться до будинку культури, маланкарі підхоплюють на плечі юнака в парадній військовій формі з аксельбантами. Той на весь майдан оголошує, скільки вдалося зібрати коштів. Позаторік йшлося в середньому про 60 тисяч гривень з кута.

Наймасовіша, найдивовижніша та найфотогенічніша “Маланка” – на румунському кордоні, у Красноїльську Сторожинецького району. Про Красноїльськ, про його п’ять різних типів очеретяних ведмедів, про велетенські булави-машуки Циганів, про ряди намист на коронах Королів та Королев, про дзиґарки у портфелях Жидів, про румунську пісню про чорного ведмедя, котрого погонич змушує стрибати, написано стільки, що повторюватися не хочеться. Якщо ви можете вибрати лише одну “Маланку”, це має бути Красна. І вона просто мусить бути у Списку нематеріальної спадщини ЮНЕСКО – поряд із карнавалами у швейцарському Базелі, австрійському Аксамсі чи чеському Глинецко.

Дещо менше інтересу до “Маланки” у Вашківцях. Вони довго царювали на олімпі маланкарської слави, потрохи скочуючись у в’язке болото вульгарщини. Дідів і Баб з віниками, Ведмедів, підперезаних ланцюгами, було все менше видно за ляпуватими платформами, які кружляли вулицями містечка під голосний блатняк або російську попсу. Втім за 10 останніх років щось змінилося і тут. Вже менше ґумових членів, прив’язаних до гітар / автівок / валіз, все більше автентичних масок. Є музей “Маланки”. Тільки тут можна побачити обов’язковий прадавній ритуал змиття з себе всієї чортівні. Орієнтовно о 16:00 щороку маланкарі йдуть купатися у місцеву річечку, якою б не була погода. Століття тому після купання ще й повторно охрещували – інакше піп до церкви не пускав. Бували тоді парубки, яких хрестили разів зо десять, щозими – аж поки вони не одружувалися і не втрачали права брати участь в улюбленій забаві.

15 січня

Якщо можливості їздити Буковиною немає, то є фестиваль у Чернівцях. Сюди приїжджають найяскравіші “Маланки” Чернівецької та сусідніх областей, будуть гості з Румунії. Не варто залишатися на площі Філармонії, звідки стартує захід. Там глядачів найбільше, натовп занадто щільний. Маршрут проходить повз театр імені Ольги Кобилянської, кінотеатр «Чернівці», будівлю ОДА – на багатьох відрізках вдосталь місця для глядачів. Серед платформ є зроблені надзвичайно майстерно: вони не лише з Горбової, а й з Чагра та Брусниці.